12 серпня 2025 року Справа № 280/5912/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі Запорізький окружний адміністративний суд в складі головуючого- судді Стрельнікової Н.В., за участі секретаря Горлова Є.В. розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) належним чином засвідчені копії: документів, які були направлені Військовій частині НОМЕР_1 , щодо проходження Позивачем військової служби у підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_2 та які підтверджують обов'язки військової служби, що покладалися на Позивача протягом спірного періоду; які підтверджують факт направлення Військовій частині НОМЕР_1 довідки від 20.01.2023 № 4468 про участь Позивача у бойових діях або забезпечені заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; бойових наказів (бойових розпоряджень), які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області за спірний період; журналів бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойових донесень, або мостової відомості під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад, які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області за спірний період; рапортів командира підрозділу, у якому протягом спірного періоду Позивач проходив службу у відрядженні, про участь ОСОБА_1 у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань протягом спірного періоду;
та у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) належним чином засвідчені копії: документів, які підтверджують підстави перебування Позивача у підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_2 ; накази про проходження позивачем військової служби у відповідача, ПОЯСНЕННЯ з доказами в обґрунтування щодо дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, в ухвалі від 14.07.2025 щодо клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду, зазначено, що воно буде вирішено після витребування у відповідача наказів про проходження позивачем військової служби у відповідача, поясненнь з доказами в обґрунтування щодо дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідач 04.08.2025 подав до суду клопотання про залишення заяви без розгляду. В обґрунтування зазнчено, що позивач, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - начальника загону) від 15.04.2024 №299-ОС «Про особовий склад» виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням, остаточною датою проходження служби є 16.04.2024. Спірні правовідносини виникли у період з 01.10.2022 по 31.12.2023. Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду. Отже, позивач має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України). Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період: жовтня 2022 по грудень 2022.Водночас, виплата спірної додаткової винагороди, зокрема військовослужбовцям, з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 передбачена на час дії воєнного стану. Вказана додаткова винагорода виплачується на підставі наказів командирів військових частин в поточному місяці за попередній. Сума спірної додаткової винагороди за місяць (у разі залучення до виконання завдань протягом місяця) складає 70 000 тис. грн. Таким чином, щомісячно отримуючи грошове забезпечення за спірний період, а саме: з 01.10.2022 по 31.10.2022 у листопаді 2022 року, з 01.11.2022 по 30.11.2022 у грудні 2022 року, з 01.12.2022 по 02.12.2022 у січні 2023 року, з 16.12.2022 по 31.12.2022 січні 2023 року та з 01.01.2023 по 20.01.2023 у лютому 2023 року, в меншому розмірі, позивачу було достеменно відомо про факт не нарахування додаткової грошової винагороди (тобто на думку позивача недоотримуючи як він вважає належні йому кошти у розмірі 70 000 тис. грн. кожного місяця це було б не помітно). Відтак доводи представника позивача про те, що позивачу стало відомо про порушення його право (зафіксована відмова) виключно з відповіді від 25.04.2025 є безпідставними та необґрунтованими. В будь - якому випадку, під час звільнення 16.04.2024, відповідач не міг повідомити про нараховані та виплачені суми за період жовтень 2022 по грудень 2022, оскільки, по - перше, положення статті визначають «виплати які належать станом на день звільнення» (виплата додаткової винагорода, передбачена постановою 168 за період з жовтні 2022 по грудень 2022 не належала при звільненні); по - друге, позивач з моменту отримання спірної винагороди під час проходження служби не звертався до відповідача із рапортом з проханням нарахувати та виплатити спірну допомогу або за будь - яким роз'ясненням з питання не виплати. До того ж відповіді від військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 містить в собі виключно відповідь на адвокатський запит про надання інформації, а не відмову відповідача у нарахуванні і виплаті позивачу додаткової грошової винагороди, оскільки з такими вимогами позивач до відповідача не звертався. Звернули увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язкового порядку досудового врегулювання спору в спірних правовідносинах. Відтак, доводи представника позивача щодо досудового врегулювання спору є недоречними. Одночасно, відповіддю від 26.01.2025 №02.5/1957-25-Вих надано представнику позивача і довідки про виплачене позивачу грошове забезпечення і витяги з наказів щодо виплати додаткової винагороди, і все одно представник позивача не звернувся до суду протягом тримісячного строку з моменту отримання відповіді від 26.01.2025. Відповідач, вважає, що саме з 26.01.2025 представнику позивача стало відомо про нараховані суми, як під час звільнення так і під час проходження служби. Кінцевою датою подання позову є 26.04.2025. В свою чергу позивач звернувся до суду в липні 2025 року.
У поданому разом із позовною заявою клопотанні представник позивача просив поновити позивачу строк звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначено, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 25.04.2025 після отримання відповіді від відповідача.
Так судом встановлено, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Так, відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, тримісячний строк звернення встановлюється від дня коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Спір у даній справі виник у зв'язку з незгодою позивача з розміром виплаченої йому додаткової грошової винагороди за період з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 06.11.2022, з 16.11.2022 по 30.11.2022, з 22.12.2022 по 31.12.2022, а саме позивач вважає, що за зазначений період розмір додаткової винагороди має складати 100000,00 грн.
При цьому, з наданих до позовної довідок про грошове забезпечення за спірний період, судом встановлено, що за зазначений період позивачу виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн.
Тобто, розмір недоплаченої винагороди складає 70000,00 грн. на місяць.
За таких обставин, з позивач повинен був дізнатися про порушення його прав та законних інтересів щодо не виплати у повному розмірі додаткової винагороди за період з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 06.11.2022, з 16.11.2022 по 30.11.2022, з 22.12.2022 по 31.12.2022, після отримання грошового забезпечення у листопаді 2022 року за жовтень 2022 року, у грудні 2022 року за листопад 2022 року та у січні 2023 року за грудень 2023 року.
При цьому, з огляду на розмір не доплаченої грошової винагороди (70000,00 грн.), позивач безумовно мав дізнатися про порушення його прав, оскільки грошове забезпечення становило на багато меншу суму (44997,80 грн. - жовтень 2022 року), ніж коли така додаткова винагорода виплачувалась у повному розмірі, як наприклад у липні 2022 року (96115,33 грн.).
Разом з тим, позивач після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць не звернувся, ані до відповідача, ані до суду, з питання не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до відомостей з військового квитка позивача, ОСОБА_1 з 16.04.2024 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто припинив проходження військової служби.
Водночас, статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд зазначає, що з моменту звільнення позивача з військової служби минуло більше одного року, оскільки позивач звільнений з військової служби 16.04.2024, а позовна заява до суду подана 08.07.2025.
Крім того, суд зазначає, що відповідно другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже отримавши в січні 2025 року лист відповідача від 26.01.2025 №02.5/1957-25-, яким надано довідки про виплачене позивачу грошове забезпечення і витяги з наказів щодо виплати додаткової винагороди, позивач є таким який остаточно дізнався про порушення свого права і розпочався тримісячний строк звернення до суду з урахуванням ч. 2 ст. 233 КЗпП України, який закінчився у квітні 2025 року.
При цьому спір між сторонами не стосується порядку звільнення позивача з військової служби та/або сум грошового забезпечення нарахованого при звільненні, оскільки позивач не погоджується з розміром грошового забезпечення яке йому виплачувалося ще у 2022 році, тоді як з позовною заявою до суду позивач звернувся лише у червні 2025 року.
Посилання представника позивача на те, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише у квітні 2025 року, суд відхиляє, оскільки повторні звернення представника позивача у 2025 році до відповідача не є датами коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а фактично є часом, коли позивач почав вчиняти дії, спрямовані на захист таких прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Також, суд зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Отже до суду не надано обґрунтувань та доказів наявності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та /або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій для звернення до суду із вказаним позовом.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Крім того, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що представником позивача не зазначено жодних обставини які б свідчили, що позивач не міг вчинити процесуальні дії у строк, та обставин які є об'єктивно непереборними або не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а отже, суд дійшов висновку, що викладене у заяві про поновлення строків не може бути визнано судом як поважні причини пропуску строку звернення до суду , оскільки вказане не свідчить про наявність об'єктивних обставин, що унеможливлювали звернення до суду з позовом вчасно.
З урахуванням наведеного, слід зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За приписами п.8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини 3 статті 123 КАС України, враховуючи що підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду визнані судом неповажними.
При цьому суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Тобто позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом та з обґрунтованим клопотанням про поновлення строку звернення до суду.
Також, суд враховує той факт, що ухвалою судді від 07.07.2025 (справа № 2805193/25) у задоволенні аналогічної заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду (з аналогічними підставами щодо поновлення строку звернення до суду, а саме що позивач дізнався про порушене право 25.04.2025) було відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - повернуто позивачу.
Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу представника позивача на те, що учасники справи мають добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (ч. 2 ст. 44 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 246, 248 КАС України, суд -
Визнати неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду зданою позовною заявою, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 294, 295, 296 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова