Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 серпня 2025 року Справа№200/2683/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.03.2025 №134350004138 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.03.2025 року №134350004138 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Радехівською міською радою Львівської області позивачу було надано довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби та довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Позивач зауважив, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 10.03.2025 про переведення його з пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV на пенсію за віком державним службовцям відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ та здійснення перерахунку та виплати пенсії з врахуванням вищевказаних довідок про складові заробітної плати. За принципом екстериторіальності його заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) та своїм рішенням від 17.03.2025 року №134350004138 відповідачем було відмовлено позивачу у її задоволенні, оскільки він не має права на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, враховуючи, що станом на 01.05.2016 року він не займав посади державної служби. Позивач зауважив, що у спірному рішенні відповідач зазначив, що під час розгляду наданих ним документів, а саме трудової книжки від 11.11.1981 встановлено, що 29.07.1994 він прийняв присягу державного службовця, а тому період роботи з 29.10.1994 по 03.07.2001 належить до категорії посад державних службовців та складає 6 років 11 місяців 5 днів. З 04.07.2001 року посади органів місцевого самоврядування не відносяться до категорії посад державних службовців. Станом на день набрання чинності Закону № 889-VІІІ заявник не займає посади державної служби. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області з 02.12.2020, як отримувач пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач звернувся з заявою від 11.03.2025 № 692 про перерахунок «Перехід з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатом опрацювання заяви про перерахунок пенсії від 11.03.2025 № 692, Головним управлінням винесено рішення про відмову від 17.03.2025 №134350004138. Відповідач зауважив, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на вказану дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби, незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але у порядку, який визначено для осіб, що мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Статтею 6 Закону №889-VІІІ від 10.12.2015 року визначені категорії посад державної служби. Основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу державного службовця. Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1981, позивач прийняв присягу державного службовця 29.07.1994, тому до категорії посад державних службовців зараховується період роботи з 29.07.1994 по 03.07.2001 та складає 6 років 11 місяців 5 днів. З 04.07.2001 посади органів місцевого самоврядування не відносяться до категорій посад державних службовців. Таким чином, станом на день набрання чинності Закону №889-VІІІ (01.05.2016) позивач не займав посаду державної служби. Відповідач закцентував свою увагу на тому, що ключовим правовим питанням у цій справі, щодо якого фактично виник спір, є порушене на думку позивача право на перерахунок пенсії, а саме, переведення з пенсії за Законом України №1058-ІV на Закон України №889-VІІІ. З огляду на зазначене, питання щодо врахування довідок про складові заробітної плати є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок (переведення) на пенсію за Законом України №889-VІІІ. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області - третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача були надані пояснення по справі, в яких він зокрема зазначив, що й відповідач по справі. Суд вважає за можливим не дублювати зазначене третьою особою, оскільки позиція та підстави виниклих спірних правовідносин вже зазначена. Третя особа зазначила також, що у спірних правовідносинах не здійснювало розгляд по суті заяви позивача та доданих до неї документів, а відтак не приймало жодних рішень та не вчиняло дій відносно позивача, в розумінні припису статті 19 Конституції України, які можуть бути оскаржені до суду та як й відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року було відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Про відкриття провадження у справі, сторони були належним чином повідомлені, відповідно до наявності у представника позивача адвоката Дзісь А.Р., відповідача та третьої особи - реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 28.04.2025, тобто сторони належним чином отримали копію ухвали про відкриття провадження по справі №200/2683/25.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_3 виданого Радехівським РВ УМВС України у Львівській області від 03.09.1996 року є громадянином України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області з 02.12.2020, як отримувач пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звернувся з заявою від 11.03.2025 № 692 про перерахунок «Перехід з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу».
Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
До вищезазначеної заяви позивачем були додані - паспорт; довідка про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (Додаток 4 до Порядку) виданою Радехівською міською радою та довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювали у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (Додаток 6 до Порядку) виданої також Радехівською міською радою.
Вищезазначене підтверджується наявною копією заяви позивача від 10.03.2025 року та наявними копіями довідок виданих Радехівською міською радою.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення від 17.03.2025 року №134350004138, в якому було зазначено наступне: - « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся із заявою №692 від 10.03.2025 щодо перерахунку пенсії - перехід з пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 (далі Закон №889-VIII). Законом №889-VІІІ визначене право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ «Про державну службу». Відповідно до пунктів 10 і 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016р.) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. З 04.07.2001 року набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», згідно з яким керівні працівники і спеціалісти місцевих рад набули статусу посадових осіб органів місцевого самоврядування. Під час розгляду наданих заявником документів, а саме трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1981, встановлено, що 29.07.1994 прийняв присягу державного службовця, а тому період роботи з 29.10.1994 по 03.07.2001 належить до категорії посад державних службовців та складає 6 років 11 місяців 5 днів. З 04.07.2001 року посади органів місцевого самоврядування не відносяться до категорій посад державних службовців. Станом на день набрання чинності Закону №889-VIII (01.05.2016) заявник не займає посади державної служби. Враховуючи вищевикладене, право на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ гр. ОСОБА_1 не має, оскільки на 01.05.2016 не займав посади державної служби.».
Позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.03.2025 № 134350004138 щодо відмови позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести позивача з 10.03.2025 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, на пенсію за віком на умовах статті 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 року №3723-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності з 07.05.1990 по 30.09.1994 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1981; та зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців в органах місцевого самоврядування з 07.05.1990 по 11.11.2010; здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідки від 19.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (Додаток 4 до Порядку) та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювали у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (Додаток 6 до Порядку).
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідачем по справі в якості доказів, була надана довідка аналіз права складена по позивачу, з якої судом було встановлено наступне: страховий стаж - 36 років 10 місяців 12 днів; службовець в органах місцевого самоврядування - 18 років 3 місяці 10 днів, яка складається з: держслужба (ст.25 ЗУ №3723) - 6 років 11 місяців 5 днів; військова служба - 1 рік 11 місяців 26 днів; службовець в органах місцевого самоврядування - 9 років 4 місяці 9 днів.
З наявної в матеріалах справи копії довідки форми РС-право складеної по позивачу судом встановлено, що спірний період зазначений позивачем у його позовних вимогах, а саме з 07.05.1990 по 30.09.1994 року взагалі не був зарахований як до загального страхового стажу так і до стажу держслужбовці (посади ст.25 ЗУ №3723).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Отже, статтею 45 №1058-IV врегульовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного за даним Законом, на інший вид пенсії, визначений цим же Законом.
Водночас принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року.
Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
При цьому, пункти 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачають, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ), на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Такі ж висновки щодо застосування норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №265/3709/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17, від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17, від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17.
Спірні правовідносини виникли щодо відмови у призначенні позивачу пенсії відповідно до Закону №889-VIII у зв'язку із зазначеним у спірному рішенні: - «Під час розгляду наданих заявником документів, а саме трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1981, встановлено, що 29.07.1994 прийняв присягу державного службовця, а тому період роботи з 29.10.1994 по 03.07.2001 належить до категорії посад державних службовців та складає 6 років 11 місяців 5 днів. З 04.07.2001 року посади органів місцевого самоврядування не відносяться до категорій посад державних службовців. Станом на день набрання чинності Закону №889-VIII (01.05.2016) заявник не займає посади державної служби. Враховуючи вищевикладене, право на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ гр. ОСОБА_1 не має, оскільки на 01.05.2016 не займав посади державної служби.», тобто відповідачем було відмовлено у зв'язку з тим, що станом на 01.05.2016 у позивача був відсутній необхідний стаж 20 років роботи на посадах віднесених до категорій посад державної служби.
Пунктом 4 частини другої статті 46 Закону №889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до частини третьої статті 46 Закону №889-VIII Кабінет Міністрів України постановою від 25 березня 2016 року №229 затвердив Порядок обчислення стажу державної служби (чинний з 01 травня 2016 року), який визначає механізм обчислення стажу державної служби.
Згідно з пунктом 6 цього Порядку, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.
Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Статтею 25 Закону №3723-ХІІ (набрав чинності 28 грудня 1993 року), на яку є посилання у пунктах 10-12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Також установлено класифікацію посад державних службовців з першої по сьому категорію та передбачено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Як вбачається з позовної заяви та спірного рішення, спірним для зарахування до страхового стажу та до стажу державної служби є період роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 07.05.1990 по 30.09.1994 року, та до стажу державної служби період роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 07.05.1990 року по 11.11.2010 року.
Судом з наявної в матеріалах справи копії довідки форми РС-право ППВП ПФУ складеної по позивачу станом на 15.01.2021 року було встановлено, що йому до стажу «держслужбовці» (посади ст.25 ЗУ №3723) було зараховано наступні періоди: з 29.07.1994 по 30.09.1994 року; з 01.10.1994 по 28.04.1998 року та з 29.04.1998 по 03.07.2001 року.
В свою чергу, періоди роботи з 04.07.2001 по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 по 11.11.2010 року до «Службовець в органах місцевого самоврядування».
З урахуванням наведеного, оскільки періоди роботи позивача з 29.07.1994 по 30.09.1994 року та з 01.10.1994 по 03.07.2001 року були зараховані позивачу до його стажу «держслужбовці», позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача в частині зарахування до його страхового стажу та стажу державної служби: період роботи з 07.05.1990 по 28.07.1994 року (включно) та період роботи в органах місцевого самоврядування з 04.07.2001 по 11.11.2010 року, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі Закон №1058-ІV), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують періоди роботи особи для зарахування до її страхового стажу, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей - довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, чи містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
На виконання постанови Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.491) постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 був затверджений Порядок №283. Цим Порядком визначено посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №283.
Відповідно до пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2493-14), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
За приписами пункту 4 Постанови №283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
В свою чергу, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив: - «З 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», згідно з яким керівні працівники і спеціалісти місцевих рад набули статусу посадових осіб органів місцевого самоврядування. Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1981, ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця 29.07.1994, тому до категорії посад державних службовців зараховується період роботи з 29.07.1994 по 03.07.2001 та складає 6 років 11 місяців 5 днів.».
Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення 11.11.1981, позивач:
- з 07.05.1990 року - обраний головою виконкому Бишівської сільської ради народних депутатів, №7 в трудовій книжці;
- 01.10.1994 - присвоєно 11 ранг державного службовця, №8 в трудовій книжці;
- 29.07.1994 - прийнята присяга державного службовця згідно ст.17 Закону України «Про державну службу», №9 в трудовій книжці;
- 01.04.1998 - присвоєно 9 ранг державного службовця, №10 в трудовій книжці;
- 28.04.1998 - обраний сільським головою Бишівської сільської ради Радехівського району Львівської області, №11 в трудовій книжці;
- 23.04.2002 - обраний сільським головою Бишівської сільської ради Радехівського району, Львівської області, №12 в трудовій книжці;
- 11.04.2006 - обраний сільським головою Бишівської сільської ради Радехівського району, Львівської області, №13 в трудовій книжці;
- 22.04.2005 - присвоєно 7 ранг державного службовця, №14 в трудовій книжці;
- 11.11.2010 - звільнений у зв'язку з закінченням строку повноважень ч.1 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», №15 в трудовій книжці.
Отже враховуючи вищезазначене, а також те, що період роботи позивача з 07.05.1990 по 28.07.1994 року (включно), підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача, цей період підлягає зарахуванню як до загального страхового стажу позивача так і до стажу «державної служби».
Щодо позовної вимоги в частині зарахування періоду роботи позивача з 04.07.2001 по 11.11.2010 року до стажу державної служби, суд зазначає наступне.
04 липня 2001 року набрав чинності Закон №2493-ІІІ. Пунктами 2, 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2493-ІІІ передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (№280/97-ВР), цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування. За посадовими особами місцевого самоврядування, посади яких на момент набрання чинності цим Законом було віднесено до відповідних категорій та яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий ранг з додержанням вимог цього Закону. З набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 року №1435 внесено зміни до пункту 2 Порядку №283, доповнивши новим абзацом, за змістом якого до стажу державної служби включається час роботи: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (№2493-III), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування (абзац тринадцятий). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Так, посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (стаття 3 Закону №2493-III).
Відповідно до статті 14 Закону №2493-III, в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад, зокрема, четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад.
Статтею 15 Закону №2493-III встановлено, що при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування: особам, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг. У трудовій книжці посадової особи місцевого самоврядування робиться запис про присвоєння, зміну чи позбавлення її відповідного рангу.
Статтею 22 Закону №2493-III передбачено, що до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі Постанова №283), яка втратила чинність 25.03.2016, було затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, відповідно до якого до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування (пункт 2).
При цьому, пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби визначено, що до стажу державної служби включається також час роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.
Таким чином, посади, які обіймав позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування з 04 липня 2001 року по 11 листопада 2010 року відносяться до посад, визначених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а відтак цей період підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Отже позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, стаж позивача на державній службі станом на 01 травня 2016 року складає понад 20 років.
Отже, судом під час розгляду даної справи встановлено, що посади, які обіймав позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». З урахуванням вже зазначеного та наданого в якості доказів відповідачем «аналізі права» в графі «службовець в органах місцевого самоврядування» - 18 років 3 місяці 10 днів, а також враховуючи встановлений судом, та належним чином підтверджений відповідними записами в трудовій книжці позивача період державної служби з 07.05.1990 по 28.07.1994 року, що складає - 4 роки 02 місяці 21 день. Стаж роботи позивача на державній службі станом на 01 травня 2016 року складає понад 20 років.
Оскільки на час звернення до відповідача із заявою про перехід на пенсію державного службовця позивач досягнув пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ займав посаду державної служби та мав не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та мав необхідний страховий стаж, суд доходить висновку, що позивач набув право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
В свою чергу, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.03.2025 №134430004138 підлягає визнанню протиправним та як наслідок скасуванню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням довідки від 19.02.2025 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (Додаток 4 до Порядку) та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювали у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (Додаток 6 до Порядку), виданих Радехівською міською радою, суд зазначає наступне.
Варто звернути увагу на те, що у справі, яка розглядається, спір виник щодо права позивача на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у сукупності із пунктом 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, оскільки відповідач не визнав цього права за позивачем.
За результатами розгляду заяви позивача пенсійним органом зроблено висновок, що заявник не має права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», переведення на пенсію державного службовця здійснено не було, і питання щодо сум заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення позивача у цій справі пенсійним органом не вирішувалось.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає такі вимоги передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №140/1684/24.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).
Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.03.2025 № 134350004138 щодо відмови позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ та як наслідок скасувати його, та як похідна вимога, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити (перевести) позивача на пенсію за Законом України «Про державну службу» з моменту звернення із заявою, а саме з 10.03.2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу та стажу державної служби: період роботи з 07.05.1990 по 28.07.1994 року; до стажу державної служби: період роботи з 04.07.2001 по 11.11.2010 року, оскільки це забезпечить повне поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду.
З урахуванням вищезазначеного позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 11.04.2025, позивач за подання адміністративного позову сплатив 969,00 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 968,96 грн.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Свободи, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010), до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд.10, ЄДРПОУ: 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення від 17.03.2025 №134350004138 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) від 17.03.2025 № 134350004138 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) призначити (перевести) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на пенсію за Законом України «Про державну службу» з моменту звернення із заявою, а саме з 10.03.2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу та стажу державної служби: період роботи з 07.05.1990 по 28.07.1994 року; до стажу державної служби: період роботи з 04.07.2001 по 11.11.2010 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
В рещті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 серпня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець