Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 серпня 2025 року Справа№640/499/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про зобов'язання розрахувати та виплатити на середній заробіток (з 12.09.2019 по день фактичного зарахування коштів) з розрахунку 719,1 грн/день. весь час затримки належних виплат, при звільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
В установлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року позовну заяву відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив від відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у зв'язку з повторним автоматизованим розподілом судової справи, справу прийнято до провадження суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Григоровичем П.О.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року суд прийняв до провадження адміністративну справу №640/499/21 та призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року витребувано у Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту обґрунтовані пояснення щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі №640/499/21 з наданням доказів виплати компенсації замість речового майна, що підлягало видачі в розмірі 88 517, 36 грн, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік; довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби. Зупинено провадження у справі № 640/499/21 до отримання витребуваних доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року поновлено провадження у справі.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що при виключенні зі списків особового складу відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначив, що звернувся до відповідача із заявою щодо повного розрахунку, проте відповідач не надав відповіді. Вважає, що відповідача необхідно зобов'язати виплатити середній заробіток виходячи з розрахунку 719,1 грн на день.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Крім того, вважає, що необхідно зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи розміру недоплаченої суми, з істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком тощо.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, та учасником бойових дій (дублікат посвідчення серії НОМЕР_2 від 22 січня 2020 року).
Відповідач - Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту (код ЄДРПОУ 33145904) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі №640/677/20 встановлено, що 30 серпня 2019 року наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту №51 позивач звільнений з військової служби з правом насіння військової форми одягу на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
12 вересня 2019 року наказом начальника Головного Штабу першого заступника Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по стройовій частині) № 165 позивача виключено з особового складу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту з виплатою: грошової допомоги по звільненню у розмірі 50% грошового забезпечення за кожні 31 повні календарні роки та щомісячної премії відповідно до особистого вкладу в результати роботи у розмірі 35% від посадового окладу по 12.09.2019 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі №640/677/20 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо не зазначення у Наказі Начальника головного штабу - першого заступника Голови Адміністрації (по стройовій частині) від 12.09.2019 року № 165 належних до виплати ОСОБА_1 грошових компенсацій вартості за неотримане речове майно та невикористані 56 календарних днів соціальної додаткової відпустки за період 2016-2019 роки. Стягнуто з Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на користь ОСОБА_1 компенсацію замість речового майна, що підлягало видачі в розмірі 88 517 (вісімдесят вісім тисяч п'ятсот сімнадцять) грн 36 коп. Зобов'язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту нарахувати на виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік. В задоволені решті позовних вимог відмовлено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі №640/677/20 набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року.
Судом встановлено на підставі платіжного доручення від 06 липня 2021 року №857, що відповідач виплатив позивачу компенсацію замість речового майна в розмірі 71 256,48 грн, компенсацію військового збору з вказаної компенсації на суму 1327,76 грн (платіжне доручення №852 від 06 липня 2021 року), компенсацію податку з доходів фізичних осіб на суму 15933,12 грн (платіжне доручення №851 від 06 липня 2021 року).
Крім того, судом встановлено на підставі платіжного доручення від 20 липня 2021 року №876, що відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік у розмірі 39655,56 грн.
Відповідно до довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 від 17.07.2025 року №6.4-49, виданої Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 629,00 грн.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірним питанням у справі є правомірність невиплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2019 року по 20.07.2021 року включно.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За визначенням, що міститься у статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
На виконання частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, у тому числі Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на яке посилається апелянт, не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не передбачене положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України), норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №40/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню.
Згідно із статтею 47 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на день звільнення позивача з військової служби та дату виплати йому спірної суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга).
В подальшому, коли позивач звертався з даним позовом до адміністративного суду, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15), згідно з якою передбачений частиною першою статі 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, тобто після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум).
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові вказала на таке:
Статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 цього Кодексу відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточного розрахунку з колишнім працівником.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідного обов'язку роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу 12 вересня 2019 року, водночас, фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведено лише 06 липня 2021 року, а фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій проведено лише 20 липня 2021 року на виконання рішення суду, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
При цьому, за змістом судових рішень у справі №640/677/20 та виходячи з вимог чинного законодавства, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Отже спір між сторонами виник не щодо розміру належних до виплати сум коштів за речове майно та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а щодо підстав їх виплати.
Зазначене підтверджує наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Загальний розмір виплачених сум грошової компенсації за речове майно та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання рішення суду у справі № 640/677/20 склав 128 182,92 грн.
Відповідно до довідки Адміністрації державної спеціальної служби транспорту № 6.4-49 від 17 липня 2025 року середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становила 629 грн.
Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку - 678 календарні дні. Розмір середнього заробітку позивача за цей період становить 426 462 грн (629 грн х 678 календарні дні).
Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Зокрема, істотність частки невиплачених при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій служби та компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 128 182,92 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 426 462 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 30,06%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 30,06% становить: 629 грн (середньоденний заробіток позивача) х 30,06% х 678 (днів затримки розрахунку) = 128 194,48 грн.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, проведення відповідачем повного розрахунку без зайвих зволікань після набрання судовим рішенням законної сили, зміни в трудовому законодавстві, якими обмежено період стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями, введення в Україні воєнного стану та його наявність до цього час, що викликає спрямованість державних коштів на обороноздатність країни, належність відповідача до установ, що пов'язані з організацією виконання завдань з відсічі збройної агресії, суд вважає, що розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який орієнтований на шестимісячний строк затримки (629 грн х 182 дні х 30,06 % = 34412,09 грн), у сумі 34412,09 грн буде пропорційним, справедливим, належним і достатнім.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, частково задовольнивши їх шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2019 по 20.07.2021 року включно в розмірі 34412,09 (тридцять чотири тисячі чотириста дванадцять) грн 09 копійок.
У відповідності до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі підпункту 13 пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту (адреса: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5, код ЄДРПОУ 33145904) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2019 по 20.07.2021 року включно в розмірі 34412,09 (тридцять чотири тисячі чотириста дванадцять) грн 09 копійки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 13 серпня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова