Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 серпня 2025 року Справа№200/3289/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить суд:
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 20.05.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2023 по 20.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 з врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.02.2025 №46 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та знято із всіх видів забезпечення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 були скасовані внесені зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови КМУ №704 та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу можуть визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. У зв'язку з викладеним та вказавши, що з 31.03.2020 грошове забезпечення позивача, яке нараховувалося та виплачувалося на підставі Постанови КМУ №704, має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Отже, позивач вважає, що грошове забезпечення позивача за спірний період з 01.02.2020 по 20.05.2023 має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Ухвалою суду від 12.05.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами
В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на позовну заяву, відповідно до якого позивач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Відповідач вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774. Вважає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Враховуючи, що суддя перебувала у відпустці, справа розглядається негайно після виходу з відпустки за графіком.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 у період з 29.10.2015 по 14.02.2025, що не є спірним між сторонами.
Відповідно до довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для розрахунку грошового забезпечення позивача у спірні періоди складав 1762,00 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не вносилися.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з тим, суд вважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, вказавши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Однак, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Відтак посилання позивача та відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 не є основним (ключовим) при розгляді цієї справи.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні за змістом висновки також містить і постанова Верховного Суду від 12 вересня 2022 року по справі №500/1813/21.
Зокрема Верховний Суд в межах розгляду справи №500/1813/21 зробив наступні висновки:
«…. пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили».
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Законам України «Про державний бюджет України на 2020 рік», «;Про державний бюджет України на 2021 рік» та із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача за період 2020-2023 років має розраховуватись із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Разом з тим, суд враховує те, що розрахунковою величиною при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення були посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не спростовано відповідачем.
Таким чином, підлягають перерахунку також виплачені позивачу суми грошової допомоги на оздоровлення, оскільки при їх обрахунку відповідачем використано посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Разом з цим, судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020, дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за № 103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Водночас, Кабінетом Міністрів України в Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18) до 12.05.2023 (дня прийняття Постанови № 481).
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові № 481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, в суду, станом на час вирішення цього спору, нема підстав для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду.
Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з 29.01.2020 року по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням виплачених сум; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 з врахуванням раніше виплачених сум.
У відзиві представник відповідача зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Стосовно таких доводів суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак підпунктом 18 пункту 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум що належать працівникові при звільненні - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач виключений зі списків особового складу в 14.02.2025, а до суду звернувся 06.05.2025.
Отже, тримісячний строк звернення до суду останній не пропустив.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.
Оскільки позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 29.01.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із
урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 19.05.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2023 по 19.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 з врахуванням раніше виплачених сум.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 серпня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова