Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 серпня 2025 року Справа№200/3388/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 26.06.2017 року по 29.04.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2017 року по 10.01.2019 року виплаченої 29.04.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 26.06.2017 року по 29.04.2025 року, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2017 року по 10.01.2019 року виплаченої 29.04.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22.
В обґрунтування позову зазначає, що він з 26.06.2017 по 10.01.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Разом з тим, за вказаний період служби йому було неправильно нараховано та виплачено грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
29.04.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №200/3285/22, що підтверджується повідомленням банку про надходження коштів.
При цьому, відповідачем в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вважає вказану бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Вказана норма кореспондується із пунктом 8 Порядку № 159.
Вважає, що законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, причому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити до суду.
У позовній заяві відсутнє посилання на те, що позивач звертався до військової частини із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів. Зі свого боку, військова частина НОМЕР_2 не отримувала заяви позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, досудове врегулювання спору не відбувалось.
Тому, на думку відповідача, у суду немає підстав для визнання протиправними дій або бездіяльності відповідача, яку слід розцінювати відмовою у виплаті, і відповідно задоволення похідної вимоги.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що суддя перебувала у відпустці, справа розглядається негайно після виходу з відпустки за графіком.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_4 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 .
ОСОБА_1 в період з 26.06.2017 року по 10.01.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
При цьому, за вказаний період служби йому було неправильно нараховано та виплачено грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22 адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 26.06.2017 року по 28.02.2018 року включно
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо неврахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 01.03.2018 року по 10.01.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4053,87 грн.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 26.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.03.2018 року по 10.01.2019 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4053,87 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
29.04.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №200/3285/22, що підтверджується повідомленням банку про надходження коштів.
Однак, відповідачем при перерахуванні коштів не нараховано і не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин другої - третьої ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №200/3285/22 відповідачем 29.04.2024 виплачено позивачу на його картковий рахунок індексацію грошового забезпечення у сумі 70696,83 грн.
Відповідно до статі 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Також у справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний висновок був зазначений у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.
Відтак, застосовуючи цей висновок Верховного Суду, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період 26.06.2017 року по 28.02.2018 та з 01.03.2018 року по 10.01.2019 року у зв'язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати позивачу індексації заробітної плати (грошового забезпечення), суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання уповноваженого органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Враховуючи викладені вище висновки Верховного Суду та встановлені судом у справі обставини, суд доходить висновку, що наведені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо посилання представника відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації, що є обов'язковою підставою для звернення до суду, суд зазначає таке.
Норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Тому такі посилання відповідача відхиляються судом.
Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, сформульовано такі висновки:
«24. У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову».
Отже, з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, посилання відповідача на обов'язковість досудового врегулювання спірних правовідносин, є необґрунтованими.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Застосовуючи наведений Великою Палатою Верховного Суду принцип, суд враховує саме останню правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не здійснює нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2017 по 29.04.2025, виплаченої 29.04.2025.
Відповідно вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів період з 26.06.2017 по 29.04.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 29.04.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №200/3285/22, підлягає задоволенню.
Як наслідок задоволення основної вимоги, підлягає задоволенню й похідна вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 26.06.2017 по 29.04.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 29.04.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №200/3285/22.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат відсутній.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 26.06.2017 року по 29.04.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2017 року по 10.01.2019 року виплаченої 29.04.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 26.06.2017 року по 29.04.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2017 року по 10.01.2019 року виплаченої 29.04.2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 року у справі №200/3285/22.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 серпня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова