13 серпня 2025 рокуСправа №160/22701/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;
визнати протиправними дії щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток з 03.03.2020 по дату набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військова частина НОМЕР_1 при звільненні позивача з військової служби не виплатила йому індексацію грошового забезпечення, така виплачена відповідачем 20 грудня 2023 року на виконання рішення суду в справі №160/4809/20, тому, на переконання позивача, військова частина НОМЕР_1 має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/22701/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 27.08.2024 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків, а саме, для надання до суду доказів звернення до суду в межах строків, про які наведено вище, або подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з відповідними доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
10.09.2024 засобами поштового зв'язку від позивача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та повернуто позовну заяву позивачу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 вказану ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
25.12.2024 справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.12.2024 справу передано судді Кучугурній Н.В.
Відповідно до ухвали суду від 18.09.2024 оригінал позовної заяви разом з додатками було повернуто позивачу. Вказані обставини унеможливлювали відкриття провадження у даній справі.
У зв'язку з цим ухвалою суду від 06.01.2025 позов залишено без руху для надання часу позивачу надати до суду оригінал позовної заяви від 12.08.2024 разом з додатками.
Ухвалою від 20.01.2025 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, і відкрито провадження в адміністративній справі №160/22701/24 за наведеним позовом.
Після відкриття провадження у справі суд установив, що позивачем не було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. У зв'язку з цим ухвалою суду від 22.01.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
27.01.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою від 28.01.2025 продовжено розгляд адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, і відкрити провадження в адміністративній справі №160/22701/24 за наведеним позовом.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог. В обгрунтування відзиву відповідач зазначає, що розрахунок при звільненні з військовослужбовцем проводиться до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, тому всі вимоги, що стосуються виплати повинні висуватися до видачі наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та зняття з усіх видів забезпечення. Крім цього, у постанові Верховного суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовано. Однак у законодавстві, яке регулює військову сферу питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку взагалі не передбачено, але це не дає підстав застосовувати для врегулювання спірного питання норми трудового законодавства. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Відповідач зауважує, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів, право на яке особа набула під час проходження служби, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Отже, у спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового законодавства. Так, 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. При цьому, звільнення з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо сум, тому вимога зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток з 03.03.2020 по дату набрання рішенням суду у цій справі законної сили, - є необґрунтованою. До того ж, з урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.
Також від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог.
Ухвалою суду витребувано у відповідача довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за останні два місяці служби, які передують місяцю звільнення позивача з військової служби.
Витребувані судом документи були надані відповідачем до суду.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2020 №49, підполковника юстиції ОСОБА_1 , помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 25 січня 2020 року № 43 з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням суду від 26.08.2020 у справі №160/4809/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки.
Виплата індексації на виконання рішення суду у справі №160/4809/20 відбулась 20.12.2023.
Позивач уважає, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, тому позивач і звернувся до суду з цим позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Під час розгляду справи суд установив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі №160/4809/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018 роки.
З матеріалів справи видно, що 20.12.2023 грошове забезпечення в сумі 62187,16 грн на виконання рішення суду було перераховано на рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних позивачеві сум індексації грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, оскільки з позивачем на день його виключення із списків особового складу військової частини не було проведено усіх необхідних виплат, зокрема не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, то позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
При цьому, суд звертає увагу на зміну з 19 липня 2022 року нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а як наслідок відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за повний період затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Суд установив, що 02.03.2020 є днем звільнення позивача, тому першим днем затримки розрахунку є 03.03.2020.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 20.12.2023, тому останнім днем затримки виплати є 19.12.2023.
З урахуванням наведених законодавчих норм, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 02 березня 2020 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати він може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 23.05.2024 у справі №560/11616/23.
При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця(постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 у справі №260/348/19 щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, вказує на те, що сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, застосувавши принцип співмірності.
Разом з тим, при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Так, до матеріалів справи надано довідку грошового забезпечення за два останні місяці, що передують місяцю звільнення ОСОБА_1 .
Згідно з цією довідкою, грошове забезпечення позивача за січень 2020 року складає суму 21624,75 грн, за лютий 2020 року - 21624,75 грн.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 720,83 грн ((21624,75 грн + 21624,75 грн = 43249,50 грн) / 60 днів (лютий та березень 2020 року) = 720,83 грн).
Так, за період 03.03.2020 до 19.07.2022 (868 днів) сума середнього заробітку складає 625680,44 грн (720,83 грн х 868 днів).
Водночас розмір несвоєчасно виплаченої при звільненні суми становить 62187,16 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Враховуючи розмір простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні та розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 625680,44 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 62187,16 грн було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, справедливим та співмірним розміром середнього заробітку як відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 03.03.2020 до 19.07.2022 є сума у розмірі 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що за період з 19.07.2022 по 19.12.2023 сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців складає 131191,06 грн (720,83 грн х 182 дні).
Критерії зменшення виплати до періоду з 19.07.2022 не застосовуються, з огляду на правову позицію Верховного суду, що викладена у постанові від 23.05.2024 у справі №560/11616/23.
Таким чином, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 141191,06 грн (10000,00 грн + 131191,06 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за визначений у рішенні суду період.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не підлягають задоволенню.
Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень ст.117 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовна заява є такою, що підлягає задоволенню частково.
Щодо строків звернення до суду з цією позовною заявою, колегія суддів у постанові від 12.12.2024 у справі №160/22701/24 вважає, що судом першої інстанції порушено право заявника на звернення до суду, з огляду на те, що повернення позовної заяви унеможливлює її належний розгляд та захист прав позивача у разі, коли буде встановлено дійсність їх порушення. Цією постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви ОСОБА_1 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладені норми процесуального закону, а також часткове задоволення позовної заяви, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2020 по 19.12.2023 включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 03.03.2020 до 19.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.12.2023 включно в сумі 141191 (сто сорок одна тисяча сто дев'яносто одна) грн 06 коп.
В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 .
Суддя Н.В. Кучугурна