11 серпня 2025 рокуСправа №160/14329/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
16 травня 2025 року за допомогою підсистеми «Електронній суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо припинення з 01.02.2025 виплати належної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_3 , який зник безвісті 05.03.2024;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати починаючи з 01.02.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належної частки грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_3 , який зник безвісті 05.03.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування та виплату виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 100% розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткових, інших видів грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень, старшого солдата ОСОБА_3 , який зник безвісті 05.03.2024, відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції, чинній на дату первісного призначення виплати грошового забезпечення - тобто станом на момент зникнення безвісти ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), починаючи з 01.02.2025.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ОСОБА_4 та старший солдат ОСОБА_3 мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до сповіщення №669 від 08.03.2024 механік-водій 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, старший солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вірний військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов'язок, зник безвісти 05.03.2024 р. в районі н.п. Тоненьке Покровського району Донецької області, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії російської федерації, під час виконання бойового завдання. Відповідачем з 06.03.2024 року призначено виплату належного ОСОБА_3 грошового забезпечення позивачеві, що діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 . Однак після змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» таку виплату було припинено через відсутність особистого розпорядження ОСОБА_3 на випадок його полону чи зникнення безвісти. Позивач наголошує, що ОСОБА_3 зник безвісти 05.03.2024, а до Закону було внесено зміни майже через рік, що унеможливлює надання ним особистого розпорядження. Відтак, позивач вважає, що при призначенні виплати грошового забезпечення відповідач має керуватись саме редакцією закону, що діяв на час зникнення безвісти ОСОБА_3 та просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику ) учасників справи ( у письмовому провадженні) з 16.06.2025 року за наявними у справі матеріалами, а також відмовлено у задоволенні клопотання позивача про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача та витребувано від Військової частини НОМЕР_1 :
- копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2024 №210 про виплату належного ОСОБА_3 грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка діє в інтересах спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- копії рішень (наказів) командира військової частини НОМЕР_1 про зупинення (призупинення) та/або закінчення (завершення) та/або зменшення розміру та/або відновлення виплати належного ОСОБА_3 грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка діє в інтересах спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо такі приймалися.
Військовою частиною НОМЕР_1 отримано копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову 19.05.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.
Відповідачем відзиву проти позову не було надано. З клопотаннями, заявами, поясненнями відповідач до суду не звертався.
На виконання вимог ухвали суду витребувані докази не було надано.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ОСОБА_3 ( батько) та ОСОБА_5 ( мати) є батьками ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
08.03.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 надіслано сповіщення № 669 про те, що механік - водій 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, старший солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зник безвісти 05.03.2024р. в районі н.п. Тоненьке Покровського району Донецької обласиі, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії російської федерації, під час виконання бойового завдання.
11.03.2024 року Відділенням поліції №9 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області внесено запис про кримінальне провадження №12024041570000144 до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно факту зникнення безвісти ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 було подано заяву щодо виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди старшого солдата ОСОБА_3 відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», оскільки вона є законним представником їхньої спільної малолітньої дитини, а інші особи, які мали б право на такі виплати відсутні.
За результатами опрацювання даної заяви, командир військової частини прийняв рішення виплачувати ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення ОСОБА_3 , як представнику їхньої спільної малолітньої дитини, тобто, у розмірі 100% грошового забезпечення, про що свідчать наявні у матеріалах справи виписки з карткового рахунку позивача.
22.04.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь вих. №1/401 щодо адвокатського запиту від 25.03.2025 року № 937 в інетерсах ОСОБА_1 .
По суті порушеного питання повідомлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2023 №326 старшого солдата ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до підпункту 14 Пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2024 №66, від 17.03.2024 №77 старшого солдата ОСОБА_7 знято з грошового забезпечення з 06.03.2024, увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира частини з 16.03.2024 у зв'язку із відсутністю на військовій службі- до повернення військовослужбовця у військову частину або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2024 №1919 за результатами проведеного службового розслідування факт зникнення безвісти старшого солдата ОСОБА_6 з 06.03.2024 підтверджено.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2024 №210 оголошено виплату належного ОСОБА_8 грошового забезпечення та додаткової винагороди - громадянці ОСОБА_9 , яка діє в інтересах спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_10 , 2017 р.н. з 06.03.2024 (акт комісії щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (сім'ям) зниклих безвісти та захоплених в полон від 23.07.2024 №56).
Оскільки, внесеними змінами до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (набрали чинності з 01.02.2025) запроваджено новий порядок черговості виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, у військової частини НОМЕР_1 виникла необхідність в уточненні кола осіб, яким буде здійснюватися виплата грошового забезпечення належного ОСОБА_8 з 01.02.2025.
Відповідно до внесених змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (набрали чинності з 01.02.2025) у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Громадянці ОСОБА_9 запропоновано надіслати оновлену заяву з додатками до неї про виплату грошового забезпечення належного ОСОБА_8 до військової частини НОМЕР_4 на розгляд комісії щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (сім'ям) зниклих безвісти та захоплених в полон військової частини НОМЕР_4 через ТЦКСП за місцем проживання.
23.04.2025 року представником ОСОБА_1 скеровано до Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит щодо підстав невиплати належного ОСОБА_3 грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка діє в інтересах спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак відповіді на запит військовою частиною НОМЕР_1 не надано.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо припинення виплати належного грошового забезпечення батька ОСОБА_2 через зникнення безвісти військовослужбовця, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
- дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Законом України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" зазначену правову норму викладено в наступній редакції:
"За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення."
Дані зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 введені в дію 01 лютого 2025 року.
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі- Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з пунктом 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884).
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2 , отримує виплату грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_3 .
Так, відповідно до наданої позивачем виписки з карткового рахунку у лютому 2025 позивач отримала 21 835,16 грн. (11.02.2025) та 98500,00 грн. (21.02.2025) грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_3 за січень 2025 року.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, з 01.02.2025 року, у зв'язку з внесеними змінами до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024, позивачу припинено виплату грошового забезпечення зниклого безвісти чоловіка ОСОБА_3 .
Листом від 22.04.2025 №1/401 відповідачем повідомлено позивача, що рішення щодо перерахунку часток належних до виплати сім'ям зниклих військовослужбовців, після внесених змін, будуть прийматись на підставі відповідних заяв у строки передбачені чинним законодавством України, про що додатково буде повідомлятись кожну конкретну особу.
Тобто, відповідачем повідомлено позивача про необхідність написання нової заяви про продовження виплат у зв'язку із змінами до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З цього приводу, суд зазначає наступне.
Як вже зазначено судом вище, зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 введені в дію 01 лютого 2025 року.
Суд зазначає, що проект вказаного Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Збереження (депонування) належного, але не виплаченого, грошового забезпечення військовослужбовців, передбачає зарахування таких сум грошового забезпечення на депозитні рахунки військової частини в якій проходять службу військовослужбовці, відкриті в органах Державної казначейської служби України.
Таким чином, депонування - це гарантоване зобов'язання Держави перед військовослужбовцем про збереження його грошового забезпечення. Механізмом такого збереження не передбачено використання цих коштів Державою або будь-якою іншою стороною (особою), але збережені (депоновані) суми грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти військовослужбовця надалі будуть виплачені в установленому законодавством порядку.
Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім'я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим.
Отже, жодного звуження прав позивача не відбувається, а відбулася лише зміна механізму реалізації права на соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини.
Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, він є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України.
А тому, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення змін до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Законом №3996-ІХ, після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
При цьому, суд зазначає, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до яких за зниклим безвісти військовослужбовцем зберігається 50 відсотків його грошового забезпечення у разі відсутності особистого розпорядження, покликано не на звуження змісту та обсягу прав і свобод позивача - законного представника малолітніх дітей зниклого безвісти військовослужбовця, а на збереження прав самого військовослужбовця, тобто відбулася лише зміна механізму реалізації права на соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини.
Тобто, у позивача залишається право на отримання належної частки грошового забезпечення зниклого безвісти чоловіка ОСОБА_3 з урахуванням збереження прав самого військовослужбовця у розмірі 50%.
При цьому суд не погоджується з позицією відповідача про необхідність подання позивачем нової заяви у строки передбачені чинним законодавством України щодо подальшої виплати грошового забезпечення зниклого безвісти чоловіка ОСОБА_3 , оскільки позивачу - ОСОБА_1 , на підставі її заяви, з липня 2024 вже здійснювалось відповідне призначення, нарахування та проводилась виплата грошового забезпечення, як законному представник неповнолітніх дітей зниклого безвісти, а зміна механізму реалізації права на соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини не тягне за собою обов'язку знов проходити процедуру призначення даних виплат.
Крім того, наявність у позивача права на грошове забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_3 , відповідачем не заперечується та ним визнано.
Жодних положень щодо обов'язкового подання повторної заяви на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця положення, ані Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024, ані Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, не містять.
Отже, неподання позивачем нової заяви не є підставою для невиплати належної їй частки грошового забезпечення зниклого безвісті чоловіка ОСОБА_3 у розмірі визначеному механізмом Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей з урахуванням внесених змін Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.02.2025 щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_3 згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням внесених змін Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024, є протиправною.
А тому, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними вказаних дій відповідача.
Разом з тим, належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 01.02.2025 щомісячне грошове забезпечення та інші види виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_3 згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням внесених змін Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024.
Стосовно нарахування та виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат в редакції Закону, що діяла на момент подання ОСОБА_1 заяви, та призначення їй відповідних виплат, то в цій частині позовних вимог суд відмовляє, оскільки, як встановлено судом вище, у даному випадку жодного звуження прав позивача не відбувається, норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням внесених змін Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024 покликані не на звуження змісту та обсягу прав і свобод позивача - законного представника малолітніх дітей зниклого безвісти військовослужбовця, а на збереження прав самого військовослужбовця.
Суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Як зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 30.09.2020 у справі №580/2339/19, критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог відшкодуванню належить сума судового збору у розмірі 484,48грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо припинення з 01.02.2025 виплати належної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_3 , який зник безвісті 05.03.2024.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.02.2025 щомісячне грошове забезпечення та інші види виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_3 згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням внесених змін Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук