14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 601/3100/24
провадження № 61-10113ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП в Тернопільській області), у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь 10 000, 00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним застосуванням відповідачемщодо нього превентивного заходу у вигляді поверхневого огляду автомобіля.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 червня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
30 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у вказаній справі.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 10 000, 00 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн * 250 = 757 000, 00 грн).
Заявник у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, яка на сьогодні відсутня, а саме: правозастосування положень розділу V (поліцейські заходи) Закону України «Про національну поліцію» в частині поліцейських превентивних заходів.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Більш того, таке посилання заявника фактично зводиться до відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (порядок та процедура застосування органами поліції поліцейських превентивних заходів, зокрема, в контексті правового режиму воєнного стану).
Проте наведене є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги та не дає підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, заявник посилається на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням (законність дій працівника поліції в частині застосування поліцейських превентивних заходів через посилання відповідача в межах цієї справи на наказ ГУНП в Тернопільській області від 29 листопада 2023 року № 3233 дск «Про організацію проведення антитерористичних (контррозвідувальних) заходів»), при розгляді іншої справи № 601/1976/25 за його позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, в межах якої відповідач в обґрунтування правомірності застосування стосовно нього поліцейського превентивного заходу також посилається на зазначений вище наказ під умовним найменуванням «Промінь» на визначеній території, зокрема, у м. Кременець.
Проте таке посилання заявника не заслуговує на увагу та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки ОСОБА_1 не позбавлений можливостідоводити зазначені ним обставини під час розгляду справи № 601/1976/25.
Також ОСОБА_1 стверджує, що справа має для нього виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки ним вживаються всі можливі заходи, передбачені Конституцією України, для вирішення цієї справи виключно в межах закону з метою домогтися справедливості та матеріальної відповідальності представників органів виконавчої влади під час виконання ними своїх службових повноважень та з метою недопущення порушень прав та свобод громадян України з боку органів поліції під час ухвалення рішення про застосування поліцейського превентивного заходу.
Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення. Більш того, Верховний Суд зауважує, що незгода заявника з рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить про винятковість справи для нього, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття такого судового рішення.
Також колегія суддів вважає безпідставним посилання ОСОБА_1 на те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних (підпункт «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки, як вбачається зі змісту ухвали Тернопільського апеляційного суду від 03 березня 2025 року, текст якої оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відкриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд не відносив її до категорії малозначних.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і воно не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 18 червня 2025 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко