14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 599/1579/24
провадження № 61-4558св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Жеребецька Ірина Орестівна, на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2024 року у складі судді Іваницького О. Р.та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Костів О.З., Хоми М. В., Храпак Н. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майно шляхом виселення.
В обґрунтування позову зазначала, що на підставі договору дарування від 27 серпня 2003 року їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі проживає її колишній чоловік - ОСОБА_4 . Відповідач веде антигромадський спосіб життя, зловживає спиртними напоями, часто влаштовує сварки, постійно її ображає, веде себе вкрай агресивно, з приводу чого вона неодноразово зверталась до поліції.
Крім цього, відповідач жодним чином не приймає участі в утриманні квартири, її ремонті, оплаті комунальних послуг, чим завдає їй значних матеріальних збитків.
Відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному житловому приміщенні.
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні права власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідач систематично порушує правила співжиття, робить неможливим для інших проживання з ним в одному житловому приміщенні, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними,позивачкою суду не надано, тому підстави, передбачені частиною першою статті116ЖК України, відсутні.
Також вказав, що позивачка не позбавлена права вимагати від відповідача відшкодування понесених нею витрат на сплату комунальних платежів у позасудовому або судовому порядках.
Крім цього, місцевий суд дійшов висновку, що виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення матиме наслідком порушення справедливого балансу, а отже, буде непропорційним, оскільки спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
04 квітня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Жеребецької І. О. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року.
У касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
06 травня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 22 вересня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб в Мшанецькій сільській раді Зборівського району Тернопільської області, актовий запис № 6, який розірвано рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2012 року (справа №1907/1808/2012).
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі договору дарування від 27 серпня 2003 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 був вселений та зареєстрований у спірній квартирі як член сім'ї позивачки з 07 грудня 2007 року.
Станом на цей час у вищевказаній квартирі зареєстровані позивачка ОСОБА_1 , її повнолітня донька ОСОБА_3 та неповнолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом Залозецької селищної ради від 14 червня 2024 року № 126.
27 квітня 2023 року ОСОБА_2 знятий з місця реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1 за заявою власниці ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Залозецької селищної ради від 01 липня 2024 року № 126.
Фактично у квартирі постійно проживають позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , їх повнолітня донька ОСОБА_3 та неповнолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Між сторонами виникали конфлікти на побутовому рівні.
ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 КУпАП, за неправомірні дії відносно ОСОБА_1 , що підтверджується постановами Зборівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2019 року у справі № 599/1789/19, від 12 вересня 2019 року у справі № 599/1912/19, від 13 грудня 2018 року у справі № 599/2557/18, від 04 травня 2020 року у справі № 599/949/20.
Вироком Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 серпня 2020 року у справі № 599/241/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України у зв'язку з нанесенням легких тілесних ушкоджень колишній дружині ОСОБА_1 .
У червні 2020 року ОСОБА_1 вперше звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житлом шляхом виселення (справа № 599/1225/20), посилаючись на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . Шлюб між нею та відповідачем розірваний, однак ОСОБА_2 надалі зареєстрований та проживає в її квартирі, не оплачує комунальні послуги, чим завдає їй зайвих витрат та перешкоджає розпоряджатися квартирою. Крім того, відповідач постійно зловживає спиртними напоями, спричиняє скандали і сварки, принижує її честь та гідність, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 серпня 2020 року, залишеним без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року та Верховного Суду від 12 серпня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2022 року у справі № 599/273/22 встановлено, що ОСОБА_2 20 листопада 2021 року за місцем спільного проживання в смт Залізці вчинив психологічне насильство в сім'ї відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , чим вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП. Правопорушник вину визнав повністю. Разом з тим, ОСОБА_2 звільнений від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю, справу закрито, а йому оголошено усне зауваження.
Також згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2023 року у справі № 599/1621/23 встановлено, що 07 червня 2023 року у смт Залізці Тернопільського району Тернопільської області, за місцем спільного проживання ОСОБА_2 вчинив сварку зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_1 . Разом з тим, ОСОБА_2 звільнений від адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 КУпАП, а йому оголошено усне зауваження.
Відповідно до постанови серії ЕГА № 1419400 від 04 травня 2024 року, складеної сержантом поліції Шубертом Ю. С., 04 травня 2024 року ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем свого проживання, здійснив завідомо неправдивий виклик поліції (ст. 183 КУпАП), у зв'язку з чим притягнутий до адміністративної відповідальності та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 850 грн. Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 04 травня 2024 року виклик поліції був пов'язаний з побутовим конфліктом між колишнім подружжям.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення визначені статтею 116 ЖК України.
За частиною першою статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Отже, цивільно-правова відповідальність за статтею 116 ЖК України настає при руйнуванні чи псуванні житлового приміщення, або використанні його не за призначенням, або систематичному порушенні правил співжиття. Під систематичністю розуміється вчинення двох і більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб така поведінка винної особи була предметом розгляду органів місцевого самоврядування, поліції, прокуратури, суду, громадських організацій тощо, а застосовані заходи попередження, громадського впливу виявились безрезультатними.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим винні створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.
Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.
За умовами статті 116 ЖК України підставою виселення вказаних осіб може стати не будь-яке порушення правил співжиття, а лише таке, котре відбувається в жилому приміщенні і стосується відносин щодо користування жилими приміщеннями осіб, які проживають у них. Тому для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.
Одні лише факти звернення до відповідних органів зі скаргами різного змісту, крім порушення правил співжиття, без застосування до винного заходів впливу цими органами, які врешті повинні бути безрезультатними, не є підставою для виселення.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи наведене, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачка не надала безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідач систематично порушує правила співжиття, робить неможливим для інших проживання з ним в одному житловому приміщенні, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Судами вірно прийнято до уваги , що учервні 2020 року ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житлом шляхом виселення (справа № 599/1225/20), посилаючись на те, що колишній її чоловік ОСОБА_2 надалі проживає в її квартирі, не оплачує комунальні послуги, чим завдає їй зайвих витрат та перешкоджає розпоряджатися квартирою. Крім того, відповідач постійно зловживає спиртними напоями, спричиняє скандали і сварки, принижує її честь та гідність, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 серпня 2020 року, залишеним без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року та Верховного Суду від 12 серпня 2021 року, у справі № 599/1225/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Після розгляду цивільної справи 599/1225/20 позивачка також зверталась до правоохоронних органів із заявами з приводу виникнення конфліктів із відповідачем, однак в діях відповідача не було встановлено ознак будь-якого з кримінальних правопорушень та звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого діяння.
Суди також правильно зазначили про те, що надані позивачкою докази дійсно свідчать про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, які виникли у зв'язку з проживанням у спірній квартирі. Проте такі обставини не можуть у достатній мірі підтверджувати наявність підстав для примусового виселення ОСОБА_2 з квартири, яка є його єдиним житлом.
При цьому слід ураховувати, що виселення ОСОБА_2 , який не має іншого житла, із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення становитиме втручання у фундаментальне право особи на повагу до приватного життя. Виселення відповідача в цьому конкретному випадку не відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не передбачене законом і не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки кожній особі, крім інших прав, гарантується право на повагу до його житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого єдиного житла.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Жеребецька Ірина Орестівна, залишити без задоволення.
Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов