06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 610/937/24
провадження № 61-3593св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турка-Романюк Аліна Сергіївна, на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у складі суддів Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» (далі ТОВ «ІАК «Балінвест») про стягнення заборгованості та розірвання договору оренди земельною ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на землю належить земельна ділянка, площею 12,0120 га, з яких 11,3720 га ріллі, 0,6400 га кормових угідь, кадастровий номер 6320288000:05:000:0215, яка розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
22 жовтня 2007 року між ним, як орендодавцем, та ТОВ «ІАК «Балінвест», як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 березня 2008 року.
15 жовтня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди, а 30 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди на підставі укладеного договору оренди та додаткової угоди до договору оренди за відповідачем.
За умовами договору оренди, орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 11,3720 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, кадастровий номер 6320288000:05:000:0215. Зазначеним договором передбачено, що грошова нормативна оцінка земельної ділянки становить 114 575,95 грн, договір укладено на п'ятнадцять років, орендна плата вноситься в розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 1718,65 грн на рік.
Додатковою угодою від 15 жовтня 2014 року до договору оренди внесені наступні зміни: збільшено строк договору оренди земельної ділянки на двадцять років до 2034 року включно; встановлено орендну плату в розмірі п'ять відсотків від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки; визначено нараховувати орендну плату з розрахунку п'ять відсотків з 01 січня
2014 року.
Відповідач порушив свої зобов'язання за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022 та 2023 роки. Так, він зобов'язаний був сплатити на користь ОСОБА_1 орендну плату за 2022 рік у розмірі 23 287,01 грн, за 2023 рік -
21 265,50 грн.
Отже, станом на дату складання позовної заяви, заборгованість за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022 та 2023 роки становить 44 552,51 грн.
Вважав, що відповідачем істотно порушено умови договору оренди, а саме останнім у визначені договором оренди строки не сплачено на користь позивача оренду плату за 2022 та 2023 роки, що є підставою для розірвання договору оренди за рішенням суду.
Позивач просив стягнути з ТОВ «ІАК «Балінвест» заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2007 року зі сплати орендної плати у розмірі 44 552,51 грн; розірвати договір оренди земельної ділянки
від 22 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 15 жовтня 2014 року до договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2007 року на земельну ділянку площею 11,3720 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0215; судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 17 липня
2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2007 року зі сплати орендної плати у розмірі 44 552,51 грн.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 15 жовтня 2014 року до договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та
ТОВ «ІАК «Балінвест», на земельну ділянку площею 11,3720 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0215.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично порушував умови договору щодо сплати орендної плати, що є підставою для розірвання спірного договору оренди та стягнення з відповідача орендної плати за 2022-2023 роки у заявленому розмірі.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ІАК «Балінвест» задоволено.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 17 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 15 жовтня 2014 року, зі сплати орендної плати у розмірі
16 372,63 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІАК «Балінвест» судовий збір в розмірі 2520,81 грн.
Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2940,00 грн понесені в суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач довів належними, достатніми та допустимими доказами факт неможливості використання ним майна з незалежних причин, а саме у зв'язку з існуванням форс-мажорних обставин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2022 рік, оскільки земельна ділянка розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади, яке в період з 28 лютого 2022 року
по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією, внаслідок чого в 2022 році орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю, значною мірою був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів.
За відсутності вини орендаря у простроченні сплати орендної плати за 2022 рік, не можна вважати порушення строків сплати орендної плати систематичними, оскільки відповідач був позбавлений можливості користуватися земельною ділянкою у період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року, що виключає в даному випадку наявність підстав для розірвання договору.
Отже, суд апеляційної інстанції виснував, шо підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі від 22 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 15 жовтня 2014 року, відсутні.
Щодо вимог про стягнення орендної плати апеляційний суд зазначив що, починаючи з 01 березня 2017 року коефіцієнт 1,756 до нормативної грошової оцінки ріллі не застосовується та жодний нормативно-правовий акт не вимагає застосування до нормативної грошової оцінки ріллі, яка проведена станом
на 01 липня 1995 року, коефіцієнта 1,756.
У зв'язку з чим врахування ОСОБА_1 в розрахунку заборгованості коефіцієнта 1,756 є необґрунтованим.
За умовами договору оренди землі від 22 жовтня 2007 року з урахуванням додаткової угоди від 15 жовтня 2014 року грошова нормативна оцінка земельної ділянки становить 58 905,07 грн, а орендна плата - 5 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Апеляційний суд встановив, що розмір орендної плати за 169 днів у 2022 році, за які відповідач не заперечує сплатити орендну плату, складає 4850,09 грн,
а за 2023 рік - 11 522,54 грн, а тому загальна сума, яка підлягає стягненню з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 становить 16 372,63 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турка-Романюк А. С., подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого
2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року та залишити в силі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 17 липня
2024 року.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, від 10 березня 2023 року у справі № 922/1093/22,
від 04 грудня 2019 року у справі № 468/1865/15-ц, від 16 березня 2020 року у справі №922/1658/19.
Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як
на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини шостої
статті 762 Цивільного кодексу України до правовідносин пов'язаних з орендою земельної ділянки, яка знаходилась на території, що була тимчасово окупована.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, витребував справу із суду першої інстанції.
17 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку наявним у справі доказам. У спірних правовідносинах наявні правові підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки.
Відповідач порушив умови укладеного з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, оскільки не здійснював сплату оренди за 2022-2023 роки. Розмір заборгованості зі сплати орендної плати обчислено позивачем правильно і досліджено судом першої інстанції.
Апеляційний суд зробив помилкові висновки про неправильний розрахунок заборгованості, з урахуванням коефіцієнта 1,756 %, оскільки нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки проведена у 2004 році відповідно до чинного на той час законодавства. Розмір орендної плати обчислювався також з урахуванням індексу інфляції.
Сама по собі війна з російською федерацією автоматично не свідчить про наявність форс-мажорних обставин та звільнення орендаря від сплати орендодавцю орендної плати за умовами укладеного між ними договору. Докази наявності відповідних форс-мажорних обставин у матеріалах справи відсутні. Причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами та неможливістю виконати договірні зобов'язання також відсутній.
При цьому, земельна ділянка використовується сезонно, всі роботи здійснюються по звичному циклу (оброблення землі, посівні роботи, збирання урожаю тощо),
в якому не всі процеси потребують фактичного використання земельної ділянки.
Наявність істотних порушень умов договору є підставою для розірвання договору
в судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права
по суті спору, не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, з урахуванням фактичних обставин спору.
ОСОБА_1 поніс й очікує понести витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, докази їх понесення будуть надані у визначеному процесуальним законом порядку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ТОВ «ІАК «Балінвест», в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. У відзиві ТОВ «ІАК «Балінвест» просить залишити в силі постанову апеляційного суду, яку вважає законною та обґрунтованою.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ХР № 100108, виданого 09 вересня 2002 року Яковенківською сільською радою Балаклійського району Харківської області на підставі рішення виконкому № 118 тієї ж сільської ради від 27 грудня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 500, належить земельна ділянка площею 12,0120 га, з яких: 11,3720 га ріллі та 0,6400 га пасовище, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 6320288000:05:000:0215, 6320288000:03:000:0221, яка розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області (а.с.21).
22 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Балаклійському районному відділі Харківської районної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» (далі - Балаклійський РВ ХРФ ДП ЦДЗК), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 березня 2008 року.
Відповідно до умов зазначеного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 11,3720 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області. Грошова нормативна оцінка земельної ділянки становить 114 575,95 грн. Договір укладено на п'ятнадцять років.
Згідно з розділом «Орендна плата» договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1,5 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, і становить 1718,65 грн на рік у натуральній та відробітковій формі за домовленістю між суб'єктами договору. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься щороку у відповідному розмірі у термін до 01 березня наступного року. У разі невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Як вбачається зі змісту розділу «Зміна умов договору і припинення його дії» договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором (а.с.22).
15 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІАК «Балінвест» укладено додаткову угоду до договору оренди, якою внесені наступні зміни: збільшено строк договору оренди земельної ділянки на двадцять років до 2034 року включно; встановлено орендну плату в розмірі 5% від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки; узгоджено нараховувати орендну плату з розрахунку 5% відсотків з 01 січня 2014 року (а.с.12).
30 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди на підставі укладеного договору оренди за ТОВ «ІАК «Балінвест», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 74716225 від 02 грудня 2016 (а.с.13).
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору щодо ОСОБА_1 від 21 травня 2024 року вбачається, що ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало позивачу орендну плату за земельну ділянку у 2022-2023 роках (а.с.42-43).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по орендній платі, заборгованість за 2022 рік становить 23 287,01 грн, за 2023 рік - 21 265,50 грн,
а всього 44 552,51 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ІАК «Балінвест» про стягнення заборгованості
за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі.
ОСОБА_1 (орендодавець) посилався на те, що ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) не виконав обов'язок зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки, що є істотним порушенням умов укладеного між ними договору оренди землі, та відповідні норми ЦК України та Закону України «Про оренду землі», у тому числі, на статтю 651 ЦК України, пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України.
Щодо розірвання договору оренди землі
Серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом
(частина друга статті 792 ЦК України).
Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України,
цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України
«Про оренду землі»).
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду
та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт (абзац п'ятий
частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).
Орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»).
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України
«Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Окрім іншого, позивач як у позовній заяві, так і у касаційній скарзі посилався на пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України, вважаючи, що є підстави для припинення права користування ТОВ «ІАК «Балінвест» спірною земельною ділянкою на праві оренди через систематичну (два роки поспіль) несплату останнім орендної плати.
Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю
під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі
№ 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада
2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22,
від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі
№ 922/1165/23 та інші).
Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.
Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата»
та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми
не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати,
що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.
До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення.
Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема
й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов'язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору.
Цей підхід надасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем.
Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об'єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Ба більше, використання земельної ділянки завжди пов'язане з неодмінними витратами орендаря
на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки.
Якщо дотримуватися згаданого протилежного підходу, то договір буде
під постійною загрозою його розірвання, що порушить принцип сталості відносин
з використання землі, що своєю чергою стимулюватиме орендаря ставитися до орендованої земельної ділянки у споживацький спосіб, не дбати про неї, не вкладати кошти у покращення чи належне утримання такого особливого виду майна, тобто призведе до того, що орендар не буде обирати таку поведінку, яка більшою мірою відповідала б ознакам доброго господаря стосовно орендованої ним землі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі
№ 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) зазначено, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України
є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення
для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(стаття 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що 22 жовтня
2007 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Балаклійському районному відділі Харківської районної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» (далі - Балаклійський РВ ХРФ ДП ЦДЗК), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 березня 2008 року.
Відповідно до умов зазначеного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 11,3720 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, кадастровий номер 6320288000:05:000:0215
Сторони визначили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 114 575,95 грн.
У вказаному договорі сторонами, разом із іншим, погоджено розмір орендної
плати - 1,5 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки, становить
1 718,65 грн на рік у натуральній та відробітковій формі за домовленістю
між суб'єктами договору, а також те, що обчислення розміру орендної плати
за землю здійснюється з урахуванням індексації.
Сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання
за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
15 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІАК «Балінвест» укладено додаткову угоду до договору оренди, якою внесені наступні зміни: збільшено строк договору оренди земельної ділянки на двадцять років до 2034 року включно; встановлено орендну плату в розмірі 5% від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки; вирішено нараховувати орендну плату з розрахунку 5% відсотків з 01 січня 2014 року.
ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку у 2022-2023 роках.
ОСОБА_1 надав детальний розрахунок заборгованості по орендній платі, відповідно доякого заборгованість за 2022 рік становить 23 287,01 грн, за 2023 рік - 21 265,50 грн, а всього 44 552,51 грн.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався
на систематичне порушення відповідачем строків сплати орендної плати
за укладеним між ними договором оренди землі за 2022-2023 роки. Зазначав,
що відповідач взагалі не здійснював сплату орендної плати протягом указаного періоду.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку
з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка розташована
на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області.
У період із 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року зазначений населений пункт перебував під тимчасовою окупацією російської федерації.
Зазначене підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а також Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376,зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, який є чинним.
Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, виходив із того, що спірна земельна ділянка розташована на території населеного пункту, який з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебував під тимчасовою окупацією російської федерації, а тому в цей період орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, які є джерелом сплати орендної плати.
При цьому апеляційний суд урахував, що сільськогосподарське виробництво
є сезонним видом господарства. Орендар не зміг провести посівну компанію
в 2022 році й фактично залишився без доходу. Тимчасова окупація населеного пункту, в якому розташована спірна земельна ділянка, впливає на можливість орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, проводити посівну компанію, збирати врожай тощо.
Отже, орендар не допустив умисне порушення умов договору. Вина орендаря у несплаті орендної плати за 2022 рік відсутня, а отже, відсутня
й систематичність порушення строків сплати орендної плати.
Вказане виключає, у тому числі, наявність заявленої ОСОБА_1 підстави для розірвання договору.
Посилання, викладені позивачем в касаційній скарзі на циклічність сільськогосподарських робіт, що виключає неможливість сплати орендної сплати і не звільняє орендаря від такої сплати, є безпідставним, адже окрім тієї обставини, що спірна земельна ділянка розташована на території населеного пункту, який з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебував під тимчасовою окупацією російської федерації, необхідно врахувати ведення активних бойових дій на вказаній території до та після такої окупації, що також впливало на можливість ведення господарської діяльності.
Як зазначалося, підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, як підстава позову, є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором.
Судом апеляційної інстанції, з урахуванням фактичних обставин справи, обґрунтовано не встановлено систематичної несплати орендної плати з вини орендаря.
Суд апеляційної інстанції послався на лист Торгово-промислової палати України (ТТП України) від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа
не може виконати ті чи інші зобов'язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона,
яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня
2023 року у справі № 910/8580/22.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною,
яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності
за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі
№ 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня
2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі
№ 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі
№ 910/7679/22сертифікат ТПП України не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
Лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП України, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП України, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Відповідно до частин першої, третьої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Є загальновідомою та не потребує доказування, що село Яковенкове Балаклійського району Харківської області, де розташована спірна земельна ділянка, з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувало під тимчасовою окупацією російської федерації. Ця обставина не заперечувалась сторонами.
Отже, апеляційний суд правильно встановив, що протягом вказаного періоду існували форс-мажорні обставини, які об'єктивно унеможливлюваливиконання зобов'язаньза спірним догоровом оренди.
Існування таких обставин перешкоджало виконати передбачений договором обов'язок із виплати орендної плати за 2022 рік. Орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, він
не провів у 2022 році посівну кампанію, не здійснив збір урожаю тощо.
Суд апеляційної інстанції вирішив спір на підставі оцінки всіх доказів у їх сукупності, врахував можливість та поведінку сторін щодо виконання умов договору, здійснення оплати, використання спірної землі за призначенням
та інші обставини.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з доводами
ОСОБА_1 щодо унеможливлення встановлення форс-мажорної обставини без наявності відповідного сертифікату ТПП України та неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 березня 2023 року у справі № 922/1093/22, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/1865/15-ц від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19, які не суперечать висновкам апеляційного суду, викладеним в оскаржуваному рішенні.
Щодо посилань позивача про несплату орендарем земельних податків, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі - орендна плата).
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст. 49 ПКУ).
Згідно з підпунктом 69.14 пункту 69 підрозду 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУЗа період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Отже, посилання позивача в касаційній скарзі щодо несплати орендодавцем земельних податків у 2022 році також є безпідставним.
Враховуючи викладене, у спірних правовідносинах відсутні підстави для розірвання договору оренди землі в судовому порядку.
Такі висновки повністю узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 25 червня 2025 року у справі № 610/941/24.
Щодо стягнення заборгованості
ОСОБА_1 (орендодавець) посилався на те, що ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) не виконав обов'язок зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки.
Вирішуючи спір у частині вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
зі сплати орендної плати за договором оренди землі, суд апеляційної інстанції надав оцінку положенням укладеного між сторонами договору оренди землі та додаткової угоди до нього, зробленому позивачем розрахунку заборгованості, а також підзаконним нормативно-правовим актам, якими було затверджено відповідні методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, і вказав, що методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення змінилася у 2017 році у зв'язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 831 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення».
До цього моменту показники нормативної грошової оцінки гектара ріллі окремої земельної ділянки визначалися на основі шкал нормативної грошової оцінки землі станом на 01 липня 1995 року. З березня 2017 року коефіцієнт 1,756 до нормативної грошової оцінки ріллі не застосовується. Тому використання ОСОБА_1 в розрахунку заборгованості коефіцієнта 1,756 є необґрунтованим, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
При цьому у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі
№ 922/1658/19 зазначено, що нарахування орендної плати за спірний період
із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель
є безпідставним, оскільки між сторонами не укладено додаткову угоду до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі. У вказаній постанові Верховний Суд акцентував, що індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати і обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Встановлено, що за умовами договору оренди землі від 22 жовтня 2007 року,
з урахуванням додаткової угоди від 15 жовтня 2014 року, нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 114 575,95 грн, а орендна плата становить 5 % від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
З урахуванням того, що сторони у справі у своїх розрахунках здійснювали нарахування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки, апеляційний суд визначив, що розмір орендної плати за 169 днів у 2022 року, за які відповідач
не заперечував сплатити орендну плату, складається з щорічної орендної плати
у розмірі 4 850,09 грн, а за 2023 рік - 11 522,54 грн, а всього - 16 372,63 грн.
При цьому згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Апеляційний суд з урахуванням наведеного правильно зазначив, що у відповідача відсутня вина за невиконання обов'язку зі сплати орендної плати за 2022 рік, оскільки орендар не міг користуватися у цей час орендованим майном із незалежних від нього причин, а саме у зв'язку з форс-мажорними обставинами - земельна ділянка, розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, у період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації. У 2022 році орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю.
Тому саме визначений апеляційним судом розмір заборгованості підлягає стягненню з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про наявність підстав для повного задоволення позову
є необґрунтованими, вони спростовуються вищенаведеними нормами права, судовою практикою Верховного Суду, встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Судом апеляційної інстанції надано оцінку відповідним доводам
й обґрунтовано їх відхилено, з чим погоджується Верховний Суд.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленим судовим рішенням по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401
ЦПК України).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Із урахуванням вищенаведених норм права та правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження
№ 12-19гс24, мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки оскаржуване судове рішення по суті вирішення спору залишено без змін, тому розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Зміна мотивів судового рішення не впливає на розподіл судових витрат
й не є задоволенням вимог касаційної скарги (постанова Верховного Суду
від 05 березня 2025 року у справі № 314/2313/22, провадження № 61-8086св24).
Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турка-Романюк Аліна Сергіївна, задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік