Справа № 515/1786/24
Провадження № 2-о/513/49/25
Саратський районний суд Одеської області
13 серпня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
за участю представника заявника - адвоката Племениченко Г.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в селищі Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу №515/1786/24 в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Племениченко Геннадій Вячеславович, про встановлення батьківства, заінтересовані особи: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд, -
ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Племениченко Геннадія Вячеславовича, звернувся до суду з заявою про встановлення батьківства, заінтересовані особи: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявник у заяві вказує, що ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ), перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 з 1990 року. 11 березня 1993 року від шлюбних відносин вищезазначених осіб народився заявник ОСОБА_1 , таким чином батько заявника був записаний зі слів матері у порядку ст.135 СК України, а саме « ОСОБА_5 ».
Згодом, 19 серпня 1992 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_7 ».
З початку збройної агресії російської федерації проти України, ОСОБА_4 було призвано на службу до ЗСУ та 05 березня 2022 року останній загинів під час виконання обов"язків військової служби.
За час проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_2 не було подано ОСОБА_4 заяви про визнання його батьком дитини, ОСОБА_1 , однак останній із самого народження по день смерті вважав заявника сином, проживали вони однією сім'єю та вели спільне господарство.
Даний факт батьківства заявнику необхідно встановити для отримання відстрочки від військової служби з причин того, що його батько загинув в лавах ЗСУ під час виконання бойового завдання.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 лютого 2025 року головуючою суддею у справі визначено суддю Саратського районного суду Одеської області В.С. Миргород.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 17 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); ОСОБА_2 , прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі №515/786/25.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 18.06.2025 року залучено до участі у справі у якості заінтересованої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявник в судове засідання не з'явився, був повідомленим належним чином, клопотання про відкладення розглядом справи суду не надав (а.с.47,57,71).
Представник заявника - адвокат Племениченко Г.В. в судовому засіданні просив задовольнити заяву та зазначив, що суду надано достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 , 1970 року народження, який загинув захищаючи батьківщину ІНФОРМАЦІЯ_2 є батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується висновком про біологічну спорідненість та визнається ОСОБА_2 , просив заяву задовольнити з підстав, зазначених у ній.
Представник заінтересованої особи начальник Саратського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Н.Ніколаєва в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином та своєчасно. До суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника заінтересованої особи. (а.с.48, 56,81).
Заінтересована особа ОСОБА_2 направила до суду заяву у якій просить справу розглянути без її участі. В заяві зазначила, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 з 1990 року та 19.08.1992 року уклала з ним шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_4 в них народився син ОСОБА_1 . ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 (а.с.31, 49, 63,80).
Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, шляхом направлення повідомлення у підсистему Електронний суд та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось до суду з відміткою про вручення (а.с.72, 79,83).
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23).
Судом встановлено, що з витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 18 лютого 2009 року № 00000179416, вбачається, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області. У графі відомості про матір зазначено ОСОБА_6 . У графі відомості про батька, за заявою матері, зазначено « ОСОБА_5 » (а.с.8).
З копії свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 19 серпня 1992 року на підставі актового запису № 295, вбачається, що між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , укладено шлюб у Шепетівському міському відділі ЗАГС. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини зазначено як « ОСОБА_7 » (а.с.11).
ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серії НОМЕР_2 , виданого Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису від 12 квітня 2022 року № 940, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с.12).
Копією довідки військової частини НОМЕР_3 від 24 липня 2023 року № 2506 підтверджено безпосередню участь ОСОБА_4 у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (а.с.13).
Копією витягу із протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України встановлено причинний зв'язок захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтва) від 04 серпня 2022 року № 818, якою встановлено, що ОСОБА_4 , отримав травми, які стали причиною смерті та пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.14).
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з частиною другою даної статті ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.
Отже, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
У частині четвертій статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 297/2485/19 (провадження № 61-10472св20).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник ОСОБА_1 просив встановити факт батьківства ОСОБА_4 , факт смерті якого встановлено свідоцтвом про його смерть, зазначивши при цьому мету встановлення такого факту - надання відстрочки від проходження служби у зв'язку зі смертю члена сім'ї.
Заінтересовані особи не заперечували вимоги заявника, а тому за відсутності спору, суд розглядає справу у порядку окремого провадження.
Провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
У статті 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята, десята статті 7 СК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
За вимогами статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.
За змістом положень статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
Отже, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
У постановах Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц (на яку, зокрема, посилаються заявники) зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмета доказування а такій категорії справ. Доказами а такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Висновок експертизи з питання походження дитини є одним з ключових доказів, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Зазначений правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року в справі № 205/5698/21 та ін.
Статтею 103 ЦПК України унормовано, що суд призначає експертизу в справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Під час призначення експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Верховний Суд у постановах від 23.10.2019 у справі № 382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 у справі № 761/10732/16-ц, дійшов висновку про те, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %).
Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 та ряді інших.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти», заява № 62257/15, зазначено, що ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Обов'язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Висновок експерта є одним із доказів (пункт 2 частини 2 статті 76 ЦПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Згідно з ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством (ч. 6 ст. 102 ЦПК України).
За змістом ч. 1-2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
09 червня 2025 року до суду надійшло клопотання про долучення доказів, яке обґрунтоване тим, що у померлого ОСОБА_4 , є донька ОСОБА_9 . Відповідно до копії висновку про біологічну спорідненість заявника ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 - ймовірна спорідненість 99,99970202%. Результати цього аналізу не виключають додаткове дослідження зразків ДНК біологічних батьків донорів зразків, маркованих « ОСОБА_9 » і « ОСОБА_1 ».(а.с.61 об.)
Оцінюючи наданий позивачем в порядку ст. 106 ЦПК України висновок експерта про біологічну спорідненість від 30.05.2025 року №MGU2058 на відповідність критеріям належності, допустимості та достовірності, судом враховано, що у ньому зазначено, що зразки ДНК при аналізі яких отримані данні не були взяті відповідно до встановленої юридичної процедури для надання результатів ДНК аналізу до судової інстанції. У зв'язку з цим результати проведених аналізів можуть не мати сили при судовому розгляді. Всі учасники дослідження розуміють і приймають той факт, що результати проведеного ДНК аналізу даються виключно для особистої інформації (а.с.61 об.).
Долучений позивачем висновок експерта про біологічну спорідненість не містить інформацію, передбачену ч. 6 та ч.7 ст. 102 ЦПК України, зокрема у ньому не зазначено, що його складено особою, яка має право на проведення таких експертиз та що ця особа попереджена (обізнана) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Матеріали справи не містять достатньо інших належних, допустимих і достовірних доказів, які підтверджують факт споріднення ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , а визнання заінтересованою особою вимог не може розцінюватися, як доказ, а тому у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд-
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Племениченко Геннадій Вячеславович, про встановлення батьківства, заінтересовані особи: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 14.08.2025 року.
Суддя В. С. Миргород