12 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2246/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Купецька М. М. (самопредставництво)
відповідача - Бауман Ю. Т. (адвокат)
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Андрієнко С. В. (адвокат)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Санаторій "Моршинкурорт" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозбереження Львів"
до Дочірнього підприємства "Санаторій "Моршинкурорт" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
про стягнення заборгованості у розмірі 3 054 529, 24 грн.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозбереження Львів" (далі - ТОВ "Енергозбереження Львів", позивач) звернулося до Дочірнього підприємства "Санаторій "Моршинкурорт" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій "Моршинкурорт", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 3 054 529, 24 грн, з яких: 1 810 532, 26 грн - пеня, 202 956, 12 грн - 3 % річних та 1 041 040, 86 грн - інфляційні втрати (з врахуванням заяви позивача від 19.12.2024 про збільшення розміру позовних вимог).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 15.12.2021 № 35/2021 щодо своєчасної оплати поставленої позивачем теплової енергії за період з листопада 2023 року по березень 2024 року.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 (суддя Манюк П.Т.), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 (колегія суддів: Галушко Н. А., Желік М. Б., Орищин Г. В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДП "Санаторій "Моршинкурорт" на користь ТОВ "Енергозбереження Львів" суму в розмірі 2 638 550, 53 грн, з яких:
- 1 357 899, 20 грн пені;
- 1 041 040, 86 інфляційних втрат;
- 202 956, 12 грн 3 % річних,
- 36 654, 35 грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі ДП "Санаторій "Моршинкурорт", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Львівської області і постанову Західного апеляційного господарського суду та направити справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17 (щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України).
4.3. Скаржник також звертає увагу на те, що питання наявності заборгованості, яка складається із суми основної заборгованості та пені, інфляційних втрат і 3 % річних, а також неналежного виконання зобов'язань за Договором №35/21 про надання послуг з постачання теплової енергії від 15.12.2021, перебувало у межах розгляду судових справ: № 914/744/24 та № 914/1491/24. Втім, предмет спору у справі № 914/744/24 та № 914/1491/24 стосувався стягнення заборгованості та штрафних санкцій, а питання 6 - місячної межі нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та пункту 32 Договору 35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії від 15.12.2021 не було предметом процесуальних заперечень.
4.4. На переконання скаржника, постанова Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі № 914/2246/24 ухвалена за невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з неналежним дослідженням Договору №35/2021 та застосуванням норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підлягає скасуванню та направленню справи на новий розгляд.
4.5. Скаржник у своїй касаційній скарзі також зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, докази понесення яких будуть подані відповідачем з врахуванням частини восьмої статті 129 ГПК України.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22. ТОВ "Енергозбереження Львів" зазначено також про те, що заявлені позивачем суми до стягнення основного боргу були в подальшому повністю визнані та підтверджені рішеннями судів трьох інстанцій по справах № 914/744/24 та № 914/1491/24.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між ТОВ "Енергозбереження Львів" (виконавець) та ДП "Санаторій Моршинкурорт" (споживач) 15.12.2021 укладено договір № 35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - договір).
6.2. Відповідно до пункту 1 договору виконавець зобов'язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення та приготування гарячої води відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
6.3. Згідно з пунктом 2 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору.
6.4. Згідно з пунктом 10 договору обсяг спожитої у будівлях послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлях, за показаннями засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку або, у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будівлях протягом трьох діб до виходу з ладу вузла обліку та протягом трьох діб з моменту відновлення роботи вузла обліку. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).
6.5. Відповідно до пункту 14 договору зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється щомісяця 01 числа з 10.00 год до 13.00 години виконавцем у присутності споживача або його представника. Дані засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії є підставою для складання виконавцем акту приймання-передачі наданих послуг за звітній місяць.
6.6. Ціна за 1 Гкал теплової енергії, яка поставляється споживачеві, становить 3 600, 00 грн з ПДВ (пункт 17 договору).
6.7. Додатковою угодою від 15.09.2022 № 1 до договору ціна теплової енергії була змінена з 15.09.2022 на 6 000 грн в т. ч. ПДВ.
6.8. Згідно з пунктом 19 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
6.9. Пункт 20 договору передбачає, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги та акт прийому-передачі наданих послуг споживачу не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, рахунок та акт прийому-передачі наданих послуг надається на паперовому носії.
6.10. Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 21 договору).
6.11. Відповідно до пункту 23 договору під час здійснення оплати споживач зазначає розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу. У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди у разі її наявності, а у разі відсутності такої заборгованості в рахунок майбутніх платежів споживача, починаючи з найближчих періодів від дати здійснення платежу.
6.12. На виконання умов договору у період з 01.11.2023 до 31.03.2024 позивач надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 10 263 789, 87 грн, що підтверджується підписаними представниками обох сторін без жодних зауважень та застережень актами здачі-приймання робіт (надання послуг): від 30.11.2023 № 178; від 31.12.2023 № 214; від 31.01.2024 № 13; від 29.02.2024 № 39; від 31.03.2024 № 76, копії яких долучені до матеріалів справи.
6.13. Судами встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив оплату в строки, встановлені договором. Вказані обставини відповідачем не спростовані.
6.14. Рішенням Господарського суду Львівської області в справі від 17.07.2024 № 914/744/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 та постановою Верховного Суду від 17.04.2025, стягнуто з ДП "Санаторій "Моршинкурорт" на користь ТОВ "Енергозбереження Львів" 7 303 600, 84 грн заборгованості за надані послуги, з яких: 7 016 798, 64 грн - основна заборгованість, 260 641, 89 грн - пеня, 326 160, 31 - 3% річних (заборгованість за актами від 30.11.2023 № 178; від 31.12.2023 № 214; від 31.01.2024 № 13) та 109 554, 01 грн витрат на оплату судового збору.
6.15. Рішенням Господарського суду Львівської області в справі від 27.11.2024 № 914/1491/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, стягнуто з ДП "Санаторій "Моршинкурорт" на користь ТОВ "Енергозбереження Львів" 3 290 951, 53 грн боргу за надані послуги, 132 840, 44 грн пені, 14 489, 86 грн 3 % річних (заборгованість за актами від 29.02.2024 № 39; від 31.03.2024 № 76) та 40 734, 63 грн судового збору.
6.16. Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором стало також підставою для звернення ТОВ "Енергозбереження Львів" до суду з позовом у цій справі, в якому (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) позивач просить стягнути з ДП "Санаторій "Моршинкурорт" 1 810 532, 26 грн пені та 202 956, 12 грн 3% річних (нарахованих за період, не охоплений судовими рішеннями у справах №914/744/24 і №914/1491/24), а також 1 041 040, 86 грн інфляційних втрат.
6.17. Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають частковому задоволенню (зважаючи на часткове зменшення пені на 25 %); з врахуванням пункту 32 договору, в якому сторони погодили нарахування пені понад встановлений частиною шостою статті 232 ГК України строк (за кожен день прострочення за весь період прострочення), враховуючи висновки щодо застосування зазначеної норми права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
8.2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 Цивільного кодексу України).
8.3. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
8.4. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
8.5. Суди попередніх інстанцій встановили, що сторонами укладено договір про надання послуг від 15.12.2021 № 35/2021, заявлені позивачем суми до стягнення основного боргу були предметом розгляду у справах № 914/744/24 (позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач у період з 01.11.2023 по 01.02.2024 надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 7 016 798,64 грн, однак в порушення умов договору відповідач не здійснив їх оплати) та у справі № 914/1491/24 (в обґрунтування позовних вимог позивач послався на несвоєчасну сплату відповідачем боргу за надані йому у період з 01.02 по 31.03.2024 послуги з постачання теплової енергії згідно з договором від 15.12.2021 № 35/2021).
8.6. Позивачем, згідно з розрахунком суми позову, що долучений до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 19.12.2024, здійснено нарахування пені та 3% річних від простроченої суми боргу за період з 21.03.2024 до 15.12.2024 за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.11.2023 № 178; від 31.12.2023 № 214; від 31.01.2024 № 13, та за період з 08.06.2024 до 15.12.2024 за актами здачі-приймання робіт (надання послуг): від 29.02.2024 № 39; від 31.03.2024 № 76. Додатково позивачем нараховано інфляційні втрати за порушення відповідачем грошового зобов'язання, які не були заявлені до стягнення у позовних вимогах у справах № 914/744/24 і № 914/1491/24.
8.7. Враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 054 529, 24 грн, з яких: 1 810 532, 26 грн пені, 202 956, 12 грн 3 % річних та 1 041 040, 86 грн інфляційних.
8.8. Беручи до уваги порушення відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих послуг, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність здійснення позивачем нарахувань 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
8.9. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.10. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.11. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.12. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.13. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.14. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.15. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.16. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.18. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.19. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.21. Скаржник, у своїй касаційній скарзі стверджує, що суди попередніх інстанцій порушили норми права при неправильному застосуванні до правовідносин частини шостої статті 232 ГК України.
8.22. Так, порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах в статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
8.23. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій здійснено неправильне тлумачення вказаної вище норми права.
8.24. Суди першої та апеляційної інстанції у цій справі, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 відхилили доводи відповідача щодо недотримання позивачем приписів частини шостої статті 232 ГК України та дійшли висновку про правомірність нарахування позивачем пені за прострочення виконання зобов'язання за період понад шість місяців.
8.25. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).
8.26. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
8.27. У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
8.28. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
8.29. Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
8.30. Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.
8.31. Суди попередніх інстанцій у цій справі (№914/2246/24) встановили, що пунктом 32 договору передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
8.32. Таким чином, за встановлених попередніми судовими інстанціями обставинами, укладений між сторонам договір містить додаткове застереження, яке вказує на те, що сторони передбачили більш тривалий термін нарахування штрафних санкцій, аніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, а саме, стягнення пені "за кожен день прострочення за весь період прострочення".
8.33. У справах, на які посилається скаржник Суд аналізував питання щодо застосування приписів частини шостої статті 232 ГК України, на висновки у цих справах (від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17) посилається і Велика Палата Верховного Суду у вирішення питання щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій.
8.34. З матеріалів справи вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22; проаналізували укладений сторонами договір, погодилися із розрахунком наданим позивачем, оскільки у пункті 32 договору встановлено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення. Отже, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, сторони у договорі вказали не лише на методику обчислення пені (за кожний день прострочення), а й передбачили більш тривалий строк ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України (за весь період прострочення).
8.35. Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків Верховного Суду у справах, які викладені у розділі 4 цієї постанови.
8.36. Натомість цитування скаржниками окремих висновків, наведених у зазначених постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
8.37. З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
8.38. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
8.39. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.40. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
8.41. Проте, як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
8.42. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
8.43. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.44. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим сторонами, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.45. Доводи, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
8.46. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.47. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.2. Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для його скасування.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Санаторій "Моршинкурорт" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 у справі № 914/2246/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов