06 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/35/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
Офісу ГП - Круш Т.О.
позивача - не з'явився
відповідача 1 - не з'явився
відповідача 2 - не з'явився
відповідача 3 - не з'явився
відповідача 4 - не з'явився
відповідача 5 - Софіна І.В.
відповідача 6 - не з'явився
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 (у складі колегії суддів: Олексюк Г.Є. (головуючий), Гудак А.В., Філіпова Т.Л.), якою було скасовано ухвалу Господарського суду Житомирської області від 08.04.2025 про залишення позову без розгляду
за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області
до: 1. ОСОБА_2 ,
2. ОСОБА_3 ,
3. ОСОБА_4 ,
4. ОСОБА_5 ,
5. ОСОБА_1 ,
6. ОСОБА_6
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватне підприємство Фермерське господарство "Ященко"
про витребування земельних ділянок,
1. Стислий зміст обставин справи
1.1. Керівник Бердичівської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області (надалі - Рада, Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до відповідачів: ОСОБА_2 (надалі - Відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі - Відповідач 2), ОСОБА_4 (надалі - Відповідач 3), ОСОБА_5 (надалі - Відповідач 4), ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 5, Скаржник) та ОСОБА_6 (надалі - Відповідач 6) про витребування на користь Позивача земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства з приватної власності фізичних осіб загальною площею 3,1091 га кадастровий номер 18225282400:03:000:0213, загальною площею 3,1547 га кадастровий номер 18225282400:03:000:0212, загальною площею 3,2203 га кадастровий номер 18225282400:03:000:0211, загальною площею 3,2839 га кадастровий номер 18225282400:03:000:0210, загальною площею 3,6006 га кадастровий номер 18225282400:03:000:0215, загальною площею 3,6314 га кадастровий номер 18225282400:03:000:0214.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 20 га вибули із земель комунальної власності із порушенням вимог статей 13, 32 Закону України "Про фермерське господарство" та статті 118 Земельного кодексу України.
1.3. 01.04.2025 від Відповідача 5 надійшло клопотання про залишення позову Прокурора без розгляду.
1.4. Відповідне клопотання мотивоване тим, що у даному позові Рада не може виступати позивачем, оскільки саме її дії безпосередньо зумовили виникнення спірних правовідносин. На думку заявника, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, оскільки визначений Прокурором уповноважений орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави, тому визначення цього органу позивачем є необґрунтованим. За таких обставин, на переконання заявника, статус позивача має належати Прокурору, тоді як уповноважений орган повинен виступати відповідачем.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.04.2025 у справі № 906/35/25 позов Прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
2.2. Суд першої інстанції встановив, що визначений Прокурором позивач - Рада самостійно розпорядилася спірними земельними ділянками, унаслідок чого набула статусу учасника спірних правовідносин, який власними діями порушує інтереси держави. Відтак, на думку суду, такий орган не може вважатися суб'єктом, в інтересах якого прокурор має право звернутися до суду з віндикаційним позовом на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.
Встановивши відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави/територіальної громади в особі визначеного у позові органу, місцевий господарський суд дійшов висновку про залишення даного позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 08.04.2025 у справі № 906/35/25 скасовано, постановлено направити справу № 906/35/25 до Господарського суду Житомирської області для продовження розгляду.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Рада є органом, уповноваженим представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах, та має повноваження щодо захисту її інтересів у суді, проте належного захисту таких прав та інтересів не здійснила. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що обрання Прокурором Ради як органу, уповноваженого представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах, з огляду на предмет позову у вигляді витребування земельних ділянок, є обґрунтованим і відповідає вимогам процесуального законодавства щодо реалізації повноважень на представництво інтересів держави та судовій практиці.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Суд постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 906/35/25 скасувати, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 08.04.2025 у справі № 906/35/25 залишити без змін.
3.2. Ухвалою Суду від 08.07.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 906/35/25 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Також Скаржник зазначає про неправильне застосування судами положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин, вказуючи на помилковість подання позову в інтересах держави в особі Ради замість визначення її у статусі відповідача, оскільки Рада є учасником спірних правовідносин, який власними діями порушує інтереси держави. На обґрунтування своєї позиції Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2024 у справі № 922/1830/19, від 18.04.2024 у справі № 914/2503/22, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Одночасно Скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства у зв'язку з урахуванням поданих прокуратурою пояснень під назвою "Відповідь на відзив на апеляційну скаргу", зазначаючи, що подання такого процесуального документа не передбачене положеннями Господарського процесуального кодексу України.
3.4. 28.07.2025 Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якій він просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 906/35/25 залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.3. Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025, якою скасовано ухвалу Господарського суду Житомирської області від 08.04.2025 про залишення позову Прокурора без розгляду, постановленої за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду.
4.4. Так, під час розгляду клопотання ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду суди дійшли протилежних висновків щодо належності визначення Прокурором процесуального статусу Ради.
Суд першої інстанції погодився з доводами заявника, що саме рішення Ради про передання Відповідачам спірних земельних ділянок зумовило набуття ними прав на ці ділянки, унаслідок чого Рада є учасником спірних правовідносин, який власними діями порушує інтереси держави. Виходячи з цього, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, дійшов висновку, що у такому випадку відповідний орган має визначатися Прокурором у статусі відповідача.
Натомість суд апеляційної інстанції, навпаки, визнав таку позицію необґрунтованою, зазначивши, що предметом позову в даній справі є витребування земельних ділянок, а тому обрання Прокурором Ради як органу, уповноваженого представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах, є правомірним, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо представництва інтересів держави та узгоджується із судовою практикою.
4.5. У касаційній скарзі Скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом до спірних правовідносин статті 53 Господарського процесуального кодексу України, стверджує про помилковість подання позову в інтересах держави в особі Ради замість визначення її у статусі відповідача, оскільки, на його переконання, Рада є учасником спірних правовідносин, який власними діями порушує інтереси держави.
4.6. Зазначені доводи Скаржника Суд вважає безпідставними та необгрунтованими з огляду на таке.
4.7. Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
4.8. Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
4.9. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
4.10. Відповідно до абзаців 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
4.11. Згідно з частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
4.12. Відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
4.13. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
4.14. У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на які посилається Скаржник, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.
4.15. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
4.16. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
4.17. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, на які посилається Скаржник.
4.18. Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
4.19. У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку також звертає увагу Скаржник, наголошено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у відповідній постанові, в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах.
4.20. Верховний Суд у постановах від 18.04.2024 у справі № 914/2503/22, на яку посилається Скаржник, сформулював висновки, що позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
4.21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, щодо неврахування правових висновків якої вказує Скаржник, визначено, що прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.
Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
4.22. Суд акцентує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на яку також звертає увагу Скаржник, узагальнила висновки щодо застосування вищенаведених норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
4.23. Отже, процесуальний статус органу місцевого самоврядування у спорі, ініційованому прокурором з метою захисту прав власника земельної ділянки, визначається предметом спору та правовими підставами заявлених позовних вимог.
4.24. При цьому узагальнені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, сформовані у межах спору про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та визнання недійсними змін до договору оренди землі. Тому, дійсно, у випадку, коли уповноважений орган є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави, прокурор діє як самостійний позивач, а орган не може бути визначений позивачем.
4.25. Разом із тим, поняття "спірних відносин" у цьому контексті охоплює не будь-які дії органу, що призвели до спору, а лише ті, які безпосередньо становлять предмет спору. Йдеться про ситуації, коли орган є стороною правовідносин, правомірність яких досліджується у справі (зокрема, правочини чи дії за його участю).
Сам по собі факт ухвалення органом рішення, яке стало передумовою виникнення спору, але не є самостійним предметом судового оскарження, не може розцінюватися як належна правова підстава для визнання цього органу учасником спірних правовідносин, що безпосередньо порушує інтереси держави.
4.26. У даній справі предметом позову є вимоги Прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Ради до Відповідачів виключно про витребування земельних ділянок з їх володіння у комунальну власність на користь Позивача. Рішення Ради, ухвалення якого стало передумовою виникнення спірних правовідносин, не є самостійним предметом судового розгляду, а його незаконність наведена лише як обґрунтування підстав заявлених позовних вимог.
4.27. Звертаючись до суду із даним позовом, Прокурор стверджує про порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі громадянам у власність земельної ділянки комунальної власності для ведення фермерського господарства; таке звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо додержання законності під час безоплатної передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної форми власності. Органом, уповноваженим державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, який, однак, його не здійснює, прокурор визначив Раду.
4.28. Оскільки Рада є органом, уповноваженим представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах та наділеним повноваженнями щодо захисту її інтересів у суді, проте, як установлено судом апеляційної інстанції, належного захисту таких прав та інтересів не здійснила, колегія суддів обґрунтовано дійшла висновку про дотримання Прокурором вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо обов'язкового попереднього повідомлення Позивача про виявлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності у приватну власність громадян з метою реагування на такі порушення.
Невжиття Позивачем заходів для їх усунення свідчить про його бездіяльність і, відповідно, підтверджує правомірність визначення Ради у статусі позивача.
4.29. За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 53 Господарського процесуального кодексу України.
4.30. У свою чергу, не знайшли підтвердження й інші доводи Скаржника щодо незаконності оскаржуваної постанови з огляду на врахування колегією суддів пояснень, поданих прокуратурою під назвою "Відповідь на відзив на апеляційну скаргу".
4.31. Так, у статті 310 Господарського процесуального кодексу України наведено підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду, до переліку яких такий випадок не передбачено.
4.32. Згідно з частиною другою статті 311 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
4.33. Отже, посилаючись на незаконність судового рішення з підстав порушення судом вимог процесуального законодавства, сторона повинна не лише вказати на допущене процесуальне порушення, а й обґрунтувати, яким саме чином цей недолік безпосередньо вплинув на ухвалення незаконного рішення.
4.34. Посилання Скаржника на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства через прийняття до розгляду поданого Прокурором процесуального документа під назвою "Відповідь на відзив на апеляційну скаргу" не містить пояснень, яким чином відповідні дії суду вплинули на прийняття оскаржуваної постанови та зумовили ухвалення незаконного рішення. За таких обставин наведений аргумент Скаржника не спрямований на перевірку належного дотримання судом процесуальних норм у контексті прийняття законного й обґрунтованого рішення у справі, а відтак Суд не надає йому правової оцінки.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.3. За змістом частин першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, дійшов висновку про відсутність підстав для його зміни чи скасування.
5.5. Оскільки наведена Скаржником підстава касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 906/35/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко