14 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15947/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо» (далі - ТОВ «Оссойо», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025
у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо»
про стягнення 4 047 120,00 грн,
ТОВ «Оссойо» 07.08.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 (повний текст складено 06.08.2025) у справі №910/15947/24 повністю, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Крім того, скаржник у заяві доданої до касаційної скарги, просить зупинити виконання оскаржуваних рішень у справі №910/15947/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/15947/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
ТОВ «Оссойо» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах:
викладених у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19, в яких суд зазначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;
викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, в яких зазначено про те, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав;
викладених у постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №921/580/19, в якій зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен: з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з наявності/відсутності обставин, що мають істотне значення;
викладені у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №923/700/ згідно з якою: «Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи. Другою складовою збитків є упущена вигода, як рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення»;
викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17 про те, що «Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов'язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання»;
викладені у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 у справі №903/581/18, від 15.11.2019 у справі №909/887/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів, зокрема, щодо застосування таких норм процесуального права: частини третьої статті 2, статей 13, 74 , 76 - 79 ГПК України.
Також, скаржник у касаційній скарзі за посиланням на пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що попередні судові інстанції порушили норми процесуального права, зокрема статті 2, 13, 74, 76-79 ГПК України, а тому вважає, що рішення першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження всіх обставин справи та без надання належної правової оцінки поданим відповідачем доказам, що узгоджується з частиною третьою статті 310 ГПК України.
З огляду на викладене касаційна скарга ТОВ «Оссойо» подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, а саме пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та частини третьої статті 310 ГПК України
Відповідно до частини третьої статті 294 ГПК України питання про відкриття касаційного провадження у справі вирішується колегією суддів у складі трьох суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня надходження заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, визначеному статтею 292 цього Кодексу.
Отже, на момент відкриття касаційного провадження доводи касаційної скарги не є очевидно неприйнятними, а відтак подані матеріали достатні для касаційного розгляду на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та частини третьої статті 310 ГПК України.
Касаційна скарга подана в межах строку на касаційне оскарження постанови у цій справі ураховуючи дату її прийняття та складання її повного тексту.
Щодо клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень у справі №910/15947/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, яке мотивовано тим, що, на грошові кошти ТОВ «Оссойо» буде накладено арешт не лише на всю суму позовних вимог, які відповідач оскаржує, але й виконано рішення суду по стягненню грошових коштів в найкоротші терміни. Накладення арешту на всю суму стягнутих за рішенням суду грошових коштів повністю паралізує роботу ТОВ «Оссойо» з контрагентами, оскільки саме в цей період іде активна робота по збору врожаю та транспортуванню сільськогосподарської продукції, що є основним видом діяльності ТОВ «Оссойо». В подальшому, у випадку скасування Верховним Судом рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №910/15947/24, поворот виконання рішення суду значно ускладниться та затягнеться у часі, оскільки потребуватиме вирішення цього питання в судовому порядку, що є не лише тривалим, але й не сприяє економії процесуального часу, а тому скаржник вважає, що норми процесуального кодексу дають можливість уникнути ситуації, за якої відповідач змушений буде докладати додаткових зусиль та ресурсів для повороту виконання рішення суду, а судова система отримає додаткове навантаження.
З аналізу абзацу другого частини четвертої статті 294 та статті 332 ГПК України вбачається, що заява про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має містити обґрунтування необхідності зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії.
Повноваження суду стосовно зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії унормовано положенням частини першої статті 332 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Однак необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Клопотання про зупинення виконання судових рішень або зупинення їх дії, має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, підтверджені належними доказами. У клопотанні заявник повинен навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.
Заява про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії повинна містити не лише посилання на правові норми, що надають суду можливість здійснити таку процесуальну дію, а й бути обґрунтованою посиланням на конкретні обставини (утруднення повторного розгляду справи, перешкоди у здійсненні повороту виконання, запобігання порушенню прав осіб, які брали/не брали участі у розгляді справи, але рішенням суду вирішено питання про їх права та обов'язки) та наявністю доказів в підтвердження таких обставин (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №904/94/19).
Сумніви скаржника щодо дотримання судом попередньої інстанції норм права під час постановлення оскарженого судового рішення покладені в основу касаційної скарги та за умов дотримання їх відповідності нормам ГПК України є підставою для перегляду цього рішення судом касаційної інстанції. Водночас вони (аргументи для касаційного оскарження) не обґрунтовують підстави для зупинення виконання оскарженого рішення або зупинення його дії та не можуть аргументовано свідчити про таку необхідність.
Сама по собі незгода учасника судового процесу із судовим рішенням не є достатньою підставою для зупинення його виконання або для зупинення його дії, оскільки правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права суд касаційної інстанції перевіряє, переглядаючи по суті у касаційному порядку судові рішення.
Суд, вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, необхідності забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки тощо.
У разі зміни або скасування судового рішення після його виконання статтею 333 ГПК України унормовано вирішення питання про поворот виконання рішення, постанови.
При цьому Верховний Суд виходить з того, що навіть саме по собі проведення виконавчих дій не є безумовною підставою для зупинення судом касаційної інстанції виконання (дії) оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили і є обов'язковими до виконання (стаття 129-1 Конституції України, стаття 326 ГПК України).
Суд має право зупинити виконання судових рішень, зокрема, якщо кінцеве рішення невідворотне та його негайне виконання може завдати значної шкоди. При цьому сторона, проти якої ухвалено судове рішення у справі, має обґрунтувати свою заяву належним чином і навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані.
Разом з тим в ухвалі про зупинення виконання судового рішення суд не вправі обґрунтовувати своє рішення припущеннями, суд має навести підстави для такого зупинення.
Саме по собі твердження скаржника, що судові рішення прийнятті з порушенням не свідчать про автоматичну необхідність їх зупинення. Право на оскарження само по собі не є причиною зупинення виконання судового рішення.
Слід зауважити, що за змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Крім того, Касаційний господарський суд враховує те, що необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (§ 43).
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції»).
Суд враховує, що у заяві скаржника про зупинення виконання судових рішень не наведені аргументовані та обґрунтовані доводи, що дають підстави для висновку про необхідність зупинення їх виконання та не підтверджені поданими доказами. При цьому Суд виходить з того, що твердження не є такими, що є підставою для зупинення, адже відсутні будь-які докази на підтвердження факту необхідності зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та не обґрунтовують підстави для зупинення виконання оскаржених рішень, оскільки аргументовано не свідчать про таку необхідність, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судових рішень або зупинення їх дії у разі, якщо вони будуть скасовані. При цьому суд також ураховує абзац 5 частини четвертої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» в редакції Закону №762-IV від 15.05.2003.
Враховуючи викладене, зупинення виконання судових рішень в силу статті 332 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, та беручи до уваги, що однією із засад (принципів) господарського судочинства є обов'язковість судового рішення й з огляду на відсутність у суду касаційної інстанції належно обґрунтованих і підтверджених підстав для висновку про необхідність зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, в задоволенні заяви скаржника слід відмовити.
Ураховуючи доводи касаційної скарги, які не є очевидно неприйнятними, письмову форму матеріалів справи №910/15947/24, з огляду на технічний стан функціонування та наповнення Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи на момент прийняття ухвали, Суд доходить висновку про необхідність витребування матеріалів справи.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 290, 294, 314, 332 ГПК України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження у справі №910/15947/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025.
2. Призначити розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні Касаційного господарського суду на 09 вересня 2025 року о 12:40 у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, кімн. №302.
3. Інший учасник справи має право подати відзив на касаційну скаргу до 30 серпня 2025 року до Верховного Суду Касаційного господарського суду шляхом надсилання / подання процесуальних документів через Електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремих підсистем (модулів), що забезпечує обмін документами. Реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) не позбавляє права на подання документів у паперовій формі. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
4. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Оссойо» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №910/15947/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
5. Довести до відома учасників справи, що їхня явка в судове засідання є необов'язковою. Суд роз'яснює, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду враховуючи наявність у Суду технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції та/або з урахуванням воєнного стану сторони можуть подати до Верховного Суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
6. Витребувати матеріали справи №910/15947/24 Господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо» про стягнення 4 047 120,00 грн.
7. Копії ухвали надіслати до Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов