8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" серпня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1622/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Виконувача обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, м.Харків, в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова", м.Харків
про стягнення 1385186,44 грн та визнання недійсним пункту договору
за участю представників:
прокурора - Крестьянінов А.О. (посвідчення №080859 від 21.04.2025 року);
позивача - не з'явився;
відповідача - Степанишена А.В. (адвокат, довіреність від 01.12.2023 року).
12.05.2025 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Виконувача обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до відповідача Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова", в якому просить суд:
- визнати недійсним пункт 2.1 Договору №47/БТ від 07.09.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1 073 939,80 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова»;
- стягнути з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України грошові кошти у сумі 1 385 186,44 грн, з яких: 1 073 939,80 грн - сплачений ПДВ (основний борг); 77 941,54 грн - 3% річних; 233305,10 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.05.2025 року відкрито провадження у справі №922/1622/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.06.2025 року.
20.05.2025 року представник відповідача надав до суду заяву (вх.№12229) про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.05.2025 року задоволено заяву представника відповідача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.
30.05.2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№13004), в якому проти позову заперечує в повному обсязі.
Обгрунтовуючи свої заперечення відповідач зазначає, що положення Постанови №178 у редакції до 01.08.2024 не можуть застосовуватись до договорів на постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, які укладено не в рамках мобілізаційних завдань. Договір №47/БТ від 07.09.2022 не є договором, який укладено на виконання мобілізаційного завдання (замовлення), а отже на нього не розповсюджуються положення Постанови №178 у редакції до 01.08.2024. Крім того, відповідач звертає увагу, що товар, який є предметом договору №47/БТ від 07.09.2022, найменування якого міститься в п. 1.1. Договору та специфікації до нього, не відноситься до жодної категорії товару, що визначено у Постанові №178 (у редакції до 01.08.2024).
Також, відповідач зазначає, що наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
На думку відповідача, до моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання недійсним договору в частині включення до вартості товару суми ПДВ, договір в такий частині є дійсним, що свідчить про правомірність отримання відповідних грошових коштів. До моменту визнання недійсним договору в частині включення до вартості товару суми ПДВ (згідно п. 2.1. Договору та специфікації до нього) відсутні правові підстави для повернення грошових коштів (суми ПДВ), а тим паче для сплати 3% річних та інфляційного збільшення. У Відповідача не виникало грошового зобов'язання - зобов'язання з повернення 1 073 939,80 грн., що свідчить також про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційного збільшення на вказану суму.
Протокольною ухвалою суду від 10.06.2025 року відкладено підготовче засідання на 24.06.2025 року.
17.06.2025 року прокурор надав до суду відповідь на відзив (вх.№14277), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Прокурор зазначає, що закупівля товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ № 178. Прокурор вважає, що включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина, суперечить постанові КМУ №178, яка прийнята відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині та стягнення сплаченої суми ПДВ, інфляційних втрат та 3% річних, подібних висновків дійшов Верховний суд у справах №910/2416/23 та №915/1377/23.
23.06.2025 року представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№14701), в яких, заперечуючи проти позову, зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що Товар, який є предметом договору №47/БТ від 07.09.2022, відноситься до категорії товарів, перелік яких визначено Постановою КМУ №178 від 02.03.2022 (у редакції до 01.08.2024).
24.06.2025 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№14875), в якій просить суд підготовче судове засідання та розгляд справи по суті здійснювати без участі представника Військової частини НОМЕР_1 НГУ, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить суд їх задовольнити.
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 24.6.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.07.2025 року, яке протокольною ухвалою було відкладено на 05.08.2025 року.
Прокурор в судовому засіданні 05.08.2025 року позовні вимоги підтримував в повному обсязі, та просив позов задовольнити.
Представник позивача у судове засідання 05.08.2025 року не з'явився, про час та місце розгляд справи був повідомлений належним чином. Раніше надав заяву про розгляд справи без участі представника військової частини НОМЕР_1 НГУ, заявлені позовні вимоги підтримував в повному обсязі, та просив суд їх задовольнити.
Оскільки явка в судове засідання представника позивача обов'язковою не визнавалася, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача за наявними в справі матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.08.2025 року проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
07.09.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач/замовник) та ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» (далі - відповідач/виконавець) було укладено договір купівлі-продажу №47/БТ (далі - Договір) про постачання товару (бойового модуля БМ-7 «Парус» до військової техніки спеціального призначення, згідно коду ДК 021 :2015 «Єдиний закупівельний словник» 35730000-0 - «Електронні бойові комплекси та засоби радіоелектронного захисту»).
Згідно з п.1.1 Договору виконавець зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність Замовника бойовий модуль БМ-7 «Парус» К161 бсб-1 до військової техніки спеціального призначення (надалі - Продукція) згідно коду ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» 35730000-0 «Електронні бойові комплекси та засоби радіоелектронного захисту», за цінами вказаними в специфікації (додаток № 1), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Продукцію на умовах цього Договору.
Відповідно до п.2.1 Договору ціна Договору становить 6 443 638,80 грн. (шість мільйонів чотириста сорок три тисячі шістсот тридцять вісім грн. 80 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 1 073 939,80 грн. (один мільйон сімдесят три тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять грн. 80 коп.).
Оплату за цим Договором Замовник здійснює шляхом перерахування 100% грошових коштів на банківський рахунок Виконавця протягом 30 банківських днів з дати підписання Сторонами Акта приймання-передачі Продукції та накладної за цим Договором (п.2.2. Договору).
Відповідно до п.5.1. Договору за результатами приймання Продукції представниками Сторін підписується Акт приймання-передачі Продукції.
Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до завершення воєнного стану оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (Про введення воєнного стану в Україні) та продовженого строку Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, але не довше ніж до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами узятих на себе зобов'язань (п.10.1. Договору).
На виконання умов договору купівлі-продажу №47/БТ, відповідач поставив обумовлений товар на суму 6 443 638,80 грн, що підтверджується накладною від 04.11.2022 №27 на суму 6 443 638,80 грн, у т.ч. ПДВ 1 073 939,80 грн.
Позивач, на виконання умов Договору, оплатив поставлений відповідачем товар у сумі 6443638,80 грн, у тому числі ПДВ - 1 073 939,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями про оплату від 14.11.2022 року №833.
Згідно з довідкою №123/ю від 19.06.2025 бойовий модуль (БМ-7 «Парус» К1616-сб-1) застосовується для ураження живої сили противника, для боротьби з легкоброньованими об'єктами, вогневими точками та низьколітаючими малошвидкісними повітряними цілями, для вирішення бойових завдань у наступі та обороні днем та вночі.
До арсеналу модуля входить автоматична гармата, автоматичний гранатомет, кулемет та комплекс керованого озброєння. Вказаний виріб є дистанційно керованим бойовим модулем.
Бойовий модуль (БМ-7 «Парус» К1616-сб-1) призначений для ураження цілей з місця і на ходу.
Прокурор вказує, що 02.03.2022 прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ №178), якою визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, за твердженням прокурора, фактичне постачання товару за укладеним договором купівлі-продажу №47/БТ було здійснено відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а тому відповідач достовірно знаючи про те, що бойовий модуль за договором №47/БТ під час дії правового режиму воєнного стану поставляється Національній гвардії України для здійснення операцій для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту під час воєнного стану, а також те, що такі операції відповідно до Постанови КМУ №178 здійснюються за нульовою ставкою, незаконно отримав, безпідставно не повернув, та незаконно користується частиною грошових коштів сплачених йому за вказаними договорами, а саме грошовими коштами у вигляді ПДВ в розмірі 1 073 939,80 грн.
Враховуючи зазначене, прокурор просить суд визнати недійсним пункт 2.1 Договору №47/БТ від 07.09.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1073 939,80 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова», та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 1 385 186,44 грн, з яких: 1 073 939,80 грн сплачений ПДВ (основний борг), 77 941,54 грн - 3% річних та 233 305,10 грн інфляційних втрат на суму основного боргу.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, за приписами частин 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже чинним законодавством визначено дві обов'язкові умови, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1)порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Щодо порушення або загрози порушення інтересів держави.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.
Відповідно до зазначеного рішення Конституційного суду України із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 зазначив, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття інтереси держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.
Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.
У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
Станом на теперішній час, позивач не вжив заходів щодо повернення податку на додану вартість. Військова частина НОМЕР_1 своїм листом від 11.03.2025 повідомила спеціалізовану прокуратуру, що така поведінка аргументована безперервним залученням останньої, починаючи з лютого 2022 року, до бойових дій, відсутністю коштів для оплати судового збору та надмірним навантаженням на юридичне відділення.
Як зазначено прокурором в позові, спеціалізованою прокуратурою (станом на час подачі позову) здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.
Прокурором розцінена така поведінка позивача як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв'язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивача є достатніми підставами для звернення спеціалізованої прокурори до суду для захисту інтересів держави.
Про вказане, 11.03.2025 відповідним листом (вих. №53-1796ВИХ-25) спеціалізованою прокуратурою повідомлено позивача про прийняття рішення щодо пред'явлення прокурором позову щодо захисту інтересів держави.
Отже, на виконання статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор при поданні позовної заяви здійснив всі необхідні дії, а також обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Як визначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Щодо суті спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 2 статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20).
Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою. Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).
У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України).
02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова №178).
У Постанові №178 в редакції від 02.03.2022 (тобто до 01.08.2024) закріплено наступне:
"З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
2. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.".
Таким чином, положення вказаної Постанови застосовуються на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.
У Постанові №178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Оспорюваний договір укладений 07.09.2022, тобто після ухвалення постанови КМУ №178. Замовником за цим договором є військова частина Національної гвардії України.
Відповідно до приписів Постанови КМУ №178 та положень підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України нульова ставка податку на додану вартість, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріям суб'єктів, що визначені постановою.
Відповідно до Положення про Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виділення асигнувань та проведення видатків військової частини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах обсягів бюджетних призначень, а також з інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
За таких обставини позивач відноситься до категорії суб'єктів, що визначені Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, та відповідно до якої застосовується податок на додану вартість за нульовою ставкою до операцій з постачання товарів для забезпечення транспорту органів, визначених такою постановою.
При цьому суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.05.2024 у справі №911/1870/23 про те, що з огляду на функції та обов'язки, покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено Постановою КМУ №178, яку прийнято до укладення спірного Договору.
Крім того, у справі №910/12151/23 Верховний Суд у контексті доводів скаржника про поширення постанови КМУ №178 зазначив, що Верховний Суд уже сформулював загальні висновки щодо питання застосування постанови КМУ №178 до договорів, укладених у період дії воєнного стану, у справах №910/2416/23, №911/1870/23, №916/2914/23, №915/1377/23, №916/3864/23, які підлягають врахуванню на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України та від висновків у яких не вбачає підстав для відступу.
Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але це передбачено й підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, продукцією, що поставлялася за цим договором, є бойовий модуль БМ-7 «Парус» К1616сб-1 до військової техніки спеціального призначення (надалі - Продукція), що призначена для забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, суперечить постанові КМУ № 178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.
До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постановах від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23. Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи.
Листом від 28.12.2022 №12537/5/99-00-21-03-02-05 Державна податкова служба України повідомила, що нульова ставка ПДВ відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанови №178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені Постановою №178.
Враховуючи зазначене, постачання військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України бойового модуля за договором №47/БТ оподатковується за нульовою ставкою, що свідчить про безпідставне включення в ціну вказаного договору, зазначену в п. 2.1, суми податку на додану вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи №910/22319/16).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.
При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) Договору №47/БТ і без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Згідно з правовим висновком Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в частині визнання недійсним пункту 2.1 Договору №47/БТ від 07.09.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1073939,80 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова», позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що оспорення прокурором лише пункту 2.1. спірного договору без вимоги про визнання недійсною специфікації не має сенсу. Суд зауважує, що Специфікація є додатком №1 до договору. При цьому, саме відповідно до п. 2.1. договору визначено ціну товару, що підтверджено видатковою накладною та платіжним дорученням про оплату товару.
Посилання відповідача на те, що Договір №47/БТ від 07.09.2022 не є договором, який укладено на виконання мобілізаційного завдання (замовлення), а отже, на нього не розповсюджуються положення Постанови №178 у редакції до 01.08.2024 суд вважає безпідставними. Оскільки з огляду на функції та обов'язки, покладені на військові частини (позивач у справі, яка розглядається), в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ № 178, яку прийнято до укладення договору купівлі-продажу №47/БТ від 07.09.2022.
Подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2614/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 19.12.2024 у справі № №910/20125/23 в подібних правовідносинах.
Твердження відповідача про те, що товар, що є предметом договору №47/БТ від 07.09.2022, не відноситься до жодної категорії товару, що визначено у Постанові №178 (у редакції до 01.08.2024), суперечить предмету договору, за яким поставлявся бойовий модуль БМ-7 «Парус» К1616сб-1 до військової техніки спеціального призначення. Крім того, даними з довідки №123/10 від 09.06.2025 року встановлено, що бойовий модуль (БМ-7 "Парус" К1616-сб-1) застосовується для ураження живої сили противника, для боротьби з легкоброньованими об'єктами, вогневими точками та низьколітаючими малошвидкісними повітряними цілями, для вирішення бойових завдань у наступі та обороні днем та вночі. До арсеналу модуля входить автоматична гармата, автоматичний гранатомет, кулемет та комплекс керованого озброєння. Вказаний виріб є дистанційно керованим бойовим модулем. Бойовий модуль (БМ-7 «Парус» К1616-сб-1) призначений для ураження цілей з місця і на ходу.
Отже судом встановлено, що предмет спірного договору - БМ-7 “ПАРУС» - це дистанційно керований бойовий модуль, що встановлюється на легких бойових броньованих машинах (БТР, БМП тощо). Призначений для ураження з місця і на ходу на швидкостях до 10 км/год живої сили, нерухомих і рухомих броньованих об'єктів, вогневих точок, а також малошвидкісних повітряних цілей, що низько летять. Завдяки дистанційному керуванню і винесеному боєкомплекту забезпечується підвищена захищеність екіпажу.
Таким чином, продукція, що поставлялася за цим договором, призначена для забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Щодо стягнення сплачених ПДВ за Договором, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України об'єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Згідно з пунктом частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Втім, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
У цій справі грошові кошти, які прокурор просить стягнути у порядку статті 1212 ЦК України, набуті відповідачем у зв'язку з включенням до ціни договору суми ПДВ, хоча продукція підлягала оподаткуванню за нульовою ставкою. Отже, 1073939,80 грн перераховані відповідачу поза межами договірних платежів, що має наслідком його збагачення за рахунок позивача.
Правомірність застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України підтверджується правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, зокрема у справі №915/1377/23.
З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 1073939,80грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Враховуючи зазначене, суд висновує, що відповідач не має будь-яких правових підстав утримувати вказані грошові кошти, і ці кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 13.11.2024 у справі №911/23/24, від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23.
За таких обставин, вимога прокурора в частині стягнення безпідставно отриманих коштів також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1073939,80 грн сплаченого позивачем ПДВ.
Враховуючи викладене, судом відхиляються доводи відповідача, що наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Щодо позовних вимог прокурора про стягнення 77 941,54 грн 3% річних та 233305,10 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Актами цивільного законодавства не визначений обов'язок боржника виконати кондикційні зобов'язання тільки після пред'явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного / непростроченого виконання таких зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/748/19.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Як вказано в постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі №910/14481/23 п.117 у справі №910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. Крім того, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок утримання ПДВ у розмірі 1073939,80 грн, суд дійшов висновку, що у прокурора виникло право вимагати сплати відповідачем на користь позивача 77 941,54 грн 3% річних та 233305,10 грн інфляційних втрат.
Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 77941,54 грн та інфляційних втрат у розмірі 233305,10 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що твердження відповідача про те, що до моменту визнання недійсним договору в частині включення до вартості товару суми ПДВ (згідно з п. 2.1 Договору №47/БТ від 07.09.2022) відсутні правові підстави для повернення грошових коштів (суми ПДВ), а тим паче для сплати 3% річних та інфляційного збільшення, є безпідставним і також судом відхиляється.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова" про визнання недійсним пункт 2.1 Договору №47/БТ від 07.09.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1073939,80 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова», а також щодо стягнення з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України грошових коштів у сумі 1385186,44 грн, з яких: 1073939,80 грн - сплачений ПДВ (основний борг); 77941,54 грн - 3% річних; 233305,10грн - інфляційні втрати є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним пункт 2.1 Договору №47/БТ від 07.09.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1 073 939,80 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова» (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126; код ЄДРПОУ 14310299).
Стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» (адреса: 61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126; код ЄДРПОУ 14310299, АТ Укрексімбанк) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; р/р UA428201720343160002000088555 Державна казначейська служба України, м. Київ) грошові кошти у сумі 1385186,44 грн, з яких: 1073939,80 грн - сплачений ПДВ (основний борг); 77941,54 грн - 3% річних; 233305,10грн - інфляційні втрати на суму основного боргу.
Стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126; код ЄДРПОУ 14310299, АТ Укрексімбанк) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (адреса: 61045, м.Харків, вул.Клочківська, 228-Ж; код ЄДРПОУ 39969443; р/р UA228201720343110002000025746, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ) 19044,64 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" серпня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт