ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.08.2025Справа № 910/5791/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" (04080, місто Київ, вулиця Олексія Терьохіна, будинок 8 А)
до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА КІНОСТУДІЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА" (03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 44)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне агентство України з питань кіно (02156, місто Київ, вул. Кіото, будинок 27)
про стягнення 738 555,27 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
ТОВ "ГАЗ.УА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" про стягнення 738 555,27 грн, з яких: 519 214,93 грн - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату суми боргу за електричну енергію за період з березня 2023 року по січень 2025 року (включно), 217 435,14 грн - 3% річних за несвоєчасну сплату суми боргу за електричну енергію, нараховані за період з 25.03.2023 року по 31.01.2025 року, а також 1 834,77 грн - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату (повернення) судового збору, визначеного рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8302/22 від 08.12.2022, та 70,37 грн - 3% річних, нараховані за несвоєчасну сплату (повернення) судового збору, визначеного рішенням Господарського суду міста Києва №910/8302/22 від 08.12.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" залишено без руху.
15.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5791/25. Розгляд справи визначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, У порядку ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне агентство України з питань кіно.
30.05.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі.
06.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення третьої особи.
06.06.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
12.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.01.2022 між відповідачем (споживач) та позивачем (постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії №02 та 21.02.2022 між споживачем та постачальником було укладено договір про постачання електричної енергії №48.
У серпні 2022 року позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за вказаними вище договорами про постачання електричної енергії в частині своєчасної оплати спожитої електричної енергії та просив суд стягнути з останнього 6 934 658, 00 грн основного боргу, 1 132 905, 31 грн пені за період з 11.02.2022 по 06.09.2022, 3% річних у розмірі 104 490, 49 грн за період з 11.02.2022 по 22.08.2022 та 1 115 388, 42 грн інфляційних витрат за період з лютого по липень 2022 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 910/8302/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" на користь позивача заборгованість у розмірі 6 934 658, 00 грн, 1 115 388, 42 грн інфляційних втрат та 104 490, 49 грн 3% річних, у іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі № 910/8302/22 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" залишено без задоволення та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №910/8302/22 залишено без змін.
22.03.2023 на виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/8302/22 від 08.12.2022, яке набрало законної сили 28.02.2023 видано наказ № 910/8302/22.
18.04.2023 відкрито виконавче провадження № 71594638 з виконання наказу №910/8302/22 від 22.03.2023.
У подальшому ТОВ "ГАЗ.УА" звернулося до суду з позовною заявою до ДП "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка", зазначаючи, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/8302/22 від 08.12.2022 виконано відповідачем лише частково, а саме: 07.03.2023 у розмірі 250 000, 00 грн, 15.03.2023 у розмірі 50 000, 00 грн та 17.03.2023 у розмірі 75 000, 00 грн. Відтак, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору та судового рішення, ТОВ "ГАЗ.УА" просило стягнути з відповідача 602 770, 34 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року та 121 544, 53 грн 3 % річних, нарахованих на суму боргу за період з 23.08.2022 по 24.03.2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі № 910/2603/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" 602 770, 34 грн інфляційних втрат, 121 513, 71 грн 3 % річних та 10 864, 26 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
29.05.2023 на виконання вказаного рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 видано наказ № 910/2603/23.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "ГАЗ.УА" зазначило, що вказані вище судові рішення виконані відповідачем лише частково, у зв'язку з чим просило стягнути з останнього 519 214,93 грн інфляційних втрат, нарахованих га суму заборгованості за електричну енергію за період з березня 2023 року по січень 2025 року (включно), 217 435,14 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за електричну енергію за період з 25.03.2023 року по 31.01.2025 року, а також 1 834,77 грн інфляційних втрат за несвоєчасну компенсацію судового збору, визначеного рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8302/22 від 08.12.2022, та 70,37 грн 3% річних, нарахованих за несвоєчасну компенсацію судового збору, визначеного рішенням Господарського суду міста Києва №910/8302/22 від 08.12.2022.
Заперечення відповідача проти позову зводяться до такого:
- незважаючи на наявність коштів на банківських рахунках, відповідач розпоряджатися ними не може з огляду на накладений у рамках виконавчого провадження № 71594638 арешт коштів боржника. Натомість, розпорядження цими коштами здійснюється державним виконавцем, який саме і визначає порядок та суми, котрі мають відраховуватися кредиторам для погашення заборгованості Кіностудії. На переконання відповідача, вказана обставина у розумінні ст. 617 ЦК України є випадком, у силу якого він звільняється від відповідальності за порушення взятого на себе грошового зобов'язання;
- виконані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є помилковими;
- нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на судовий збір узагалі є безпідставним;
- відповідач клопоче про зменшення судом заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись при цьому на приписи ст. ст. 24, 216, 217 ГК України, ст. ст. 3, 551 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 590 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. Водночас приписи ст. 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Отже, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбаченихч. 2 ст. 625 ЦК України.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 910/8302/22, яке набрало законної сили 28.02.2023, було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договорами про постачання електричної енергії № 02 від 04.01.2022 та № 48 від 21.02.2022 в частині своєчасної оплати спожитої електричної енергії та факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості у загальному розмірі 6 934 658,00 грн.
Наявними у матеріалах даної справи платіжними інструкціями підтверджується погашення відповідачем у період з березня 2023 року по січень 2025 року вказаної заборгованість в частині сплати 5 124 675,74 грн. Тобто судове рішення у справі №910/8302/22 про стягнення з боржника коштів повністю не виконано. Відтак кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3% річних аж до повного виконання ним взятого на себе грошового зобов'язання.
Виходячи з наведеного, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з березня 2023 року по січень 2025 року (включно) та 3% річних за період з 25.03.2023 року по 31.01.2025 року, тобто протягом триваючого прострочення відповідачем виконання взятого на себе грошового зобов'язання, враховуючи, що рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/8302/22 і № 910/2603/23 було присуджено до стягнення відповідача інфляційні втрати за періоди з лютого по липень 2022 року та з серпня 2022 року по лютий 2023 року і 3% річних за періоди з 11.02.2022 по 22.08.2022 і з 23.08.2022 по 24.03.2023 відповідно.
Перевіряючи виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Оскільки Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання, тому за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 вказаної постанови КМУ).
Ст. 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено механізм розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Так, якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Водночас Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 роз'яснено механізм розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Так, у випадку часткового погашення суми основного боргу у відповідному місяці до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового місяця, помножена на індекс інфляції у цьому місяці і від зазначеного добутку необхідно відняти суму погашення боргу у цьому місяці. У результаті отримаємо залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць, тобто вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці.
Вказаний залишок боргу разом з інфляційною складовою буде базовою сумою для розрахунку індексу інфляції за наступний місяць, тобто його необхідно помножити на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку відняти суму погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці.
Якщо таке погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то вказаний залишок основного боргу з інфляційною складовою перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, необхідно від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Отже, розраховуємо за наведеною методикою основний борг з інфляційною складовою за березень 2023 року:
суму боргу станом на 01.03.2023 множимо на індекс інфляції у названому місяці: 6 934 658,00 грн * 101,50% = 7 038 677,87 грн;
як правильно враховано позивачем у позовній заяві та доданому до неї розрахунку, 7, 15, 17 та 31 березня 2023 року мало місце часткове погашення відповідачем заборгованості загальною сумою 273 191,46 грн, тому: 7 038 677,87 грн - 273 191,46 грн = 6 765 486,41 грн, що є базовою сумою для розрахунку індексу інфляції за квітень 2023 року.
Відокремлюємо інфляційні втрати від основної заборгованості: 6 765 486,41 грн - 6 661 466,54 грн =104 019,87 грн, що є розміром інфляційних втрат позивача за березень 2023 року.
Здійснивши таким чином перерахунок інфляційних втрат позивача за заявлений ним період з березня 2023 року по січень 2025 року (включно), суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним, у зв'язку з чим відхиляє доводи відповідача про його помилковість як необґрунтовані, тоді як позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 519 214,93 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3% річних на суму основного боргу за заявлений Товариством період, суд дійшов висновку, що останній є правильним, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з Кіностудії 217 435,14 грн 3% річних також підлягають задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 99% суд зазначає, що останнє задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
У силу ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.
Аналогічного висновку про те, що на стягнення 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, поширюються положення щодо можливості їх зменшення, дійшов Верховний Суд і у постанові від 04.07.2024 у справі № 910/2440/23, зауваживши при цьому, що підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру 3% річних, не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних саме лише посилання відповідача на те, що він є «державним підприємством і перебуває у вкрай важкому фінансово-економічному становищі». Накладення постановою державного виконавця № 71594638 від 18.04.2023 арешту на кошти на рахунках Кіностудії, на яке також посилається відповідач, узагалі не мало жодного впливу на виконання ним своїх грошових зобов'язань за договорами щодо оплати електричної енергії, адже виникло вже після та фактично внаслідок допущеного прострочення. Самі по собі суб'єктивні переконання відповідача у тому, що нарахована позивачем до стягнення сума 3% річних є несправедливою по відношенню до нього, як боржника, у розумінні ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України також не можуть слугувати підставою для задоволення заявленого Кіностудією клопотання.
Стосовно ж зменшення належної до стягнення суми інфляційних втрат, то таке право суду нормами чинного законодавства не передбачено, не містить відповідного правового висновку про можливість такого зменшення й актуальна практика Верховного Суду, зокрема, постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Водночас суд погоджується з доводами відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох відсотків річних на судовий збір, виходячи з такого.
Норми ст. 625 ЦК України регулюють цивільні правовідносини (ст. 1 ЦК України) і стосуються відповідальності за порушення цивільного грошового зобов'язання, яке є цивільним правовідношенням в силу приписів ст. 509 ЦК України. За загальновизнаним принципом права цивільні правовідносини лежать у площині матеріального права. Тоді як приписи ст. 326 ГПК України стосуються відповідальності за порушення процесуальних зобов'язань учасників справи за невиконання судового рішення. Ці зобов'язання не виходять за межі площини процесуальних правовідносин. Процесуальні правовідносини стосуються порядку здійснення судочинства у господарських судах та повноважень господарських судів (ст. 1 ГПК України). До цих правовідносин не застосовуються правові інститути матеріального права.
Аналогічно й щодо правових інститутів судового збору, витрат на професійну правничу допомогу та повноважень суду з їх розподілу між учасниками справи. Наведені правові інститути не передбачені та не встановлені нормами ЦК України. Такі зобов'язання не є цивільними грошовими зобов'язаннями.
Вказана обставина унеможливлює висновок суду про те, що відповідальність, встановлена ст. 625 ЦК України, може поширюватись на зобов'язання, які передбачені ГПК України. Адже такий висновок суду суперечитиме приписам ст. 1 ЦК України.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Крім того, інші доводи відповідача, викладені у поданому відзиві, судом відхиляються, оскільки не спростовують висновків про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Кіностудії на користь Товариства 519 214,93 грн інфляційних втрат та 217 435,14 грн 3% річних, нарахованих за прострочення грошового зобов'язання з оплати електроенергії.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 86, 129, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА КІНОСТУДІЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА" (03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 44, ЄДРПОУ 02404380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ.УА" (04080, місто Київ, вулиця Олексія Терьохіна, будинок 8 А, ЄДРПОУ 42468262) 519 214 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч двісті чотирнадцять) грн 93 коп інфляційних втрат, 217 435 (двісті сімнадцять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн 14 коп 3% річних та 11 049 (одинадцять тисяч сорок дев'ять) грн 75 коп судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Рішення складено та підписано: 13.08.2025.
Суддя Літвінова М.Є.