61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
14.08.2025 Справа № 905/3/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., за участі секретаря судового засідання Левкович Ю.Р., розглянувши у судовому засіданні
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесто", м.Лиман, Донецька область
про відстрочення виконання рішення у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги", м.Дніпро
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесто", м.Лиман, Донецька область
про стягнення 312 237,46грн
Представники:
від стягувача: не з'явився
від боржника: не з'явився
Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.03.2025 у справі №905/3/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесто», про стягнення суми боргу за спожиту електроенергію у розмірі 285534,71грн за період жовтень та грудень 2023 року, 3% річних у розмірі 7724,52грн, інфляційних витрат у розмірі 8213,43грн, задоволені повністю стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесто» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» суму боргу за спожиту електроенергію у розмірі 285534,71грн за період жовтень та грудень 2023 року, 3% річних у розмірі 7724,52грн, інфляційних витрат у розмірі 8213,43грн, та витрати по оплаті судового збору в сумі 3746,85грн.
31.03.2025 на виконання вказаного рішення Господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2025 рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2025 у справі №905/3/25 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.08.2025 у справі №905/3/25 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесто" на рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.06.2025 у справі №905/3/25.
04.08.2025 через систему «Електронний суд» до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесто" надійшла заява про відстрочення виконання рішення.
Розгляд заяви призначено в судовому засіданні 14.08.2025.
08.08.2025 через систему «Електронний суд» до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" надійшли заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Всесто" про відстрочення виконання рішення.
Представники стягувача та боржника в судове засідання 14.08.2025 не з'явились. Про місце, час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.
Дослідивши заяву про відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає про таке.
В обґрунтування заяви ТОВ «Всесто» посилається на обставини того, що з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України ТОВ «Всесто» припинило здійснення господарської діяльності, робітники підприємства були звільнені, частина обладнання демонтована та вивезена. Під час окупації міста Лиман виробничі приміщення ТОВ «Всесто» були пошкоджені, а обладнання, яке залишилося було знищено. На теперішній час господарська діяльність не поновлена, оскільки на території м.Лиман ведуться активні бойові дії.
Вказане на думку ТОВ «Всесто» робить неможливим виконання рішення суду у даній справі.
Згідно зі статттею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012 року).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 року, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до положень частин 1, 3, 4 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України.
Таким чином, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Частиною 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Боржник у заяві просить суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2025 на один рік.
Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки та/або розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.
У даному випадку посилання відповідача на скрутне становище, припинення підприємницької діяльності у зв'язку з початком бойових дій, не можуть бути підставою для покладення фінансового тягаря на стягувача, оскільки останній знаходиться з боржником у рівних економічних умовах (правовий режим воєнного стану) і в одній державі.
Окрім того, суд зазначає, що боржник несе економічну відповідальність за свої дії та ризики, а відстрочення виконання рішення суду зачіпає інтереси стягувача.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Також, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, на підставі статті 331 ГПК України, господарським судом враховано матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує також матеріальні інтереси позивача та може призвести до негативних наслідків для нього.
Також суд звертає увагу, що боржником (заявником) у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження скрутного фінансового становища.
Боржник не надав жодних доказів на підтвердження його актуального фінансового стану: доказів на підтвердження відсутності банківських рахунків з грошовими коштами чи інших активів, достатніх для розрахунку зі стягувачем. Таким чином, боржником не надано доказів, які б підтверджували наявність обставин, що роблять неможливим або ускладнюють виконання ним рішення суду в повному обсязі на даний час.
Крім того, звертаючись із заявою про відстрочення виконання рішення, боржник не надав доказів навіть часткового виконання судового рішення або вжиття ним заходів щодо врегулювання питання сплати боргу зі стягувачем.
Також не надано відомостей щодо джерел сплати боржником боргових зобов'язань у разі відстрочення виконання судового рішення на один рік. Відтак, заявник не довів, що його заява обґрунтована реальними намірами виконати рішення суду.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви боржника про відстрочення виконання рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2025 у справі №905/3/25.
При цьому суд зазначає, що боржник не позбавлений права звернутися до стягувача з пропозицією добровільного виконання рішення суду шляхом укладення мирової угоди на стадії виконання.
Керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесто» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Донецької області від 06.03.2025 у справі №905/3/25 - відмовити.
Ухвала набрала законної сили 14.08.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду у строки, передбачені ГПК України.
Суддя М.О. Лейба