14.08.2025 року м.Дніпро Справа № 908/906/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства “Ділма» на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2025 (суддя Давиденко І.В., повний текст якого підписаний 05.06.2025) у справі № 908/906/25
за позовом: Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства Запорізька обл., Вільнянський район, м. Вільнянськ
до відповідача: Приватного підприємства “Ділма» Запорізька обл., Вільнянський район, м.Вільнянськ
про стягнення 83 230,99 грн
До Господарського суду Запорізької області звернулося Орендне виробниче управління житлово-комунального господарства з позовом до Приватного підприємства “Ділма» про стягнення 71426,15 грн основного боргу за Договором № 10 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 03.09.2013, 2 285,50 грн - 3% річних та 9 519,34 грн втрат від інфляції, а всього: 83 230,99 грн.
Позов обґрунтовано ст.ст.173, 174, 193 ГК України, ст. ст. 525, 526, 625, 629 ЦК України та мотивовано тим, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором в частині оплати поставленої позивачем теплової енергії в гарячій воді.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2025 у справі № 908/906/25 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного підприємства “Ділма» Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ на користь Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ основний борг в розмірі - 71 426 грн. 15 коп., 3% річних в розмірі - 2285 грн. 50 коп., втрати від інфляції в розмірі 9519,34 грн 34 коп.
Стягнуто з Приватного підприємства “Ділма» Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ на користь Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне підприємство “Ділма», в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема посилається на те, що:
в оскаржуваному рішення зазначено, що об'єми поставленої теплової енергії розраховувалися на підставі Додатку №1 до Договору №10 від 03.09.2013, але ж цей договір вже не діє, тобто відсутні підстави застосовувати дані норми споживання, тому скаржник вважає, розрахунок наданий Позивачем на підставі додатку №1 до договору не відповідає фактичному споживання теплової енергії, а саме нульовому споживанню, це підтверджується і рішення по справі №908/100/24.
Позивач у відзиві зазначає, що відповідач не позбавлений обов'язку сплачувати кошти Управлінню за отримані послуги, вважає, що суд І інстанції вірно прийняв рішення щодо стягнення з ПП «Ділма» на користь ОВУЖКГ заборгованості у розмірі 83 230,99 грн. Тому просить суд залишити апеляційну скаргу ПП «Ділма» без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області - без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 30.06.2025 здійснено запит матеріалів справи №908/906/25 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
07.07.2025 матеріали справи №904/6344/20(904/3875/24) надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2025 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк (10 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
17.07.2025 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 08.07.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства “Ділма» Запорізька обл., Вільнянський район, м.Вільнянськ на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2025 у справі № 908/906/25 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення і додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
03.09.2013 між Орендним виробничим управлінням житлово-комунального господарства м. Вільнянськ (Енергопостачальна організація) та Приватним підприємством “Ділма» (Споживач) укладено Договір № 10 про постачання теплової енергії в гарячій воді (Договір), відповідно до розділу 1 якого Енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в приміщення площею 63 кв.м по вул. Зачиняєва, 18 в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбаченими цим договором.
Теплова енергія постачається Споживачу в обсягах та з показниками, передбаченими, згідно з додатком 1 до цього Договору (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 6.1 Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.
Згідно п. 6.2 Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в договору кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, згідно виставлених планових рахунків. Рахунки за фактично спожиту теплову енергію надаються Споживачеві з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. (п. 6.3 Договору)
Відповідно до п. 10.1 Договору вказано, що цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014.
Відповідно до п. 10.3 Договору передбачено, що припинення дії договору не звільняє Споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Згідно з п. 10.4 Договору зазначено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного Договору, в період з листопада 2023 по березень 2024 позивач надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується відповідними Актами прийняття-передачі наданих послуг та рахунками за теплову енергію, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач, в свою чергу, не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманої теплової енергії за спірний період, в зв'язку з чим, сума боргу склала 71 426,15 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача із претензіями щодо необхідності сплати заборгованість за теплову енергію та додатково надсилав акти приймання-передачі та рахунки за спірний період, що підтверджується претензією від 11.10.2024 № 159 претензією від 06.03.2025 № 28, надсилання на адресу відповідача яких підтверджується відповідним фіскальними чеками та описами, які містяться в матеріалах справи.
Відповіді на вказані вище претензії від відповідача матеріали справи не містять.
Невиконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманої теплової енергії стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості, законності та доведеності позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (п. 2 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII).
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на міжопалювальний період.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За змістом статей 193, 202 Господарського кодексу України, статтями 525, 526, 599 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Щодо доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, зробивши аналіз справи № 9008/100/24 , на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд не зняв обов'язок з відповідача по оплаті за отримані послуги від позивача, та роз'яснив, що обов'язок з укладання договору лежить на споживачеві, а його відмова від укладання договору не звільняє його від сплати за отримані послуги.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг закріплений у статті 162 Житлового кодексу України.
У відповідності до статті 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), належному громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому законом порядку тарифами.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово- комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, який у подальшому був підтриманий Верховним Судом у чисельних судових рішеннях.
Послуги з постачання теплової енергії відносяться до комунальних послуг.
Згідно з ч.1,3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч.1,2 ст.12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Згідно з ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.
Приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.
У частині 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Пунктом 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постанови КМУ № 830 від 21 серпня 2019 року визначено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
У відповідності до ст. ст. 67, 68 ЖК України та Правил споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установленні строки.
Відповідно до п. 35 Правил зазначено, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Отже, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, а також не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Споживач зобов'язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користувався ними зі згоди постачальника послуг.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23 (провадження № 61-16076св23), та від 04.04.2025 справа № 702/359/24.
Матеріалами справи підтверджено, що в період з листопада 2023 по березень 2024 позивач надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується відповідними Актами прийняття-передачі наданих послуг та рахунками за теплову енергію, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач, в свою чергу, не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманої теплової енергії за спірний період, в зв'язку з чим, сума боргу склала 71426,15 грн.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 статті 530 ЦК України).
Частиною 2 ст. 530 ЦК України, щодо строку (терміну) виконання зобов'язання визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензіями щодо необхідності сплати заборгованості за теплову енергію та додатково надсилав акти приймання-передачі та рахунки за спірний період, що підтверджується претензією від 11.10.2024 № 159, претензією від 06.03.2025 № 28, надсилання на адресу відповідача яких підтверджується відповідним фіскальними чеками та описами, які містяться в матеріалах справи.
Факт направлення вказаної кореспонденції підтверджується описами вкладення у цінний лист та поштовими накладними.
Відповіді на вказані вище претензії від відповідача матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в період з листопада 2023 по березень 2024 на суму 71426,15 грн. є обґрунтованими та такими, що правильно задоволені Господарським судом.
Також позивачем у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано за загальний період з 21.12.2023 по 07.04.2025 (по кожному акту окремо) - 2285,50 грн - 3 % річних, та за період з січня 2024 по лютий 2025 (по кожному акту окремо) - 9519,34 грн - інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України регламентовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. (п. 1.2. постанови).
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 3.1. зазначеної постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Відповідні висновки підтримані Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у постановах від 08.07.2019 у справі №910/4375/18, від 25.11.2020 у справі №910/7764/19.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Контррозрахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не надано.
Апеляційний суд перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому в цій частині заявлені позовні вимоги підставно задоволені господарським судом.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги спростовані судом апеляційної інстанції, підстави скасування або зміни рішення в оскаржуваній частині відсутні, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Ділма» Запорізька обл., Вільнянський район, м.Вільнянськ на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2025 у справі № 908/906/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2025 у справі № 908/906/25 - залишити без змін.
Судові витрати Приватного підприємства "Ділма" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.08.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков