Дата документу 14.08.2025 Справа № 337/3766/24
Єдиний унікальний № 337/3766/24 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.
Провадження № 22-ц/807/1191/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
14 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2024 року ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог представник ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» зазначав, що 12.06.2020 між АТ «Альфа банк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту № 500832091, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 40 622,30 грн. строк кредиту 84 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 63,00%. Договір укладено з відповідачем в електронній формі. АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 40 622,30 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованості, яка станом на 20.12.2021 становить 74 976,59 грн. та складається із тіла кредиту в розмірі 40 561,96 грн. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом 34 414,63 грн.
20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та позивачем укладено Договір факторингу, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» за плату, а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» прийняв належні АТ «Альфа-Банк» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 12.06.2020 № 500832091 в розмірі 74 976,59 грн. Враховуючи, що відповідач не виконала свого зобов'язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 12.06.2020 у розмірі 74 976,59 грн., судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 028,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 100,00 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» Наваренко В.Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Крім того, апелянт зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 521/21255/13-ц від 27.03.2019 року зазначено про те, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи, приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
Таким чином, на думку апелянта, посилання суду першої інстанції про відсутність підстав для дострокового стягнення є помилковими.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс».
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.06.2020 між АТ «Альфа банк» та з ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 500832091, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 40 622,30 грн., строк кредиту 84 місяців, з датою повернення кредиту 15.06.2027 на споживчі потреби з відсотковою ставкою 63,00%. Договір укладено з відповідачем в електронній формі.
12.06.2020 відповідач підписала паспорт споживчого кредиту, в якому визначені істотні умови кредитного договору: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 40 622,30 грн., що підтверджується випискою по рахунку, в якій відображено рух коштів по рахунку відповідача.
Згідно з випискою по особовим рахункам від 14.06.2024 за період з 12.06.2020 по 20.12.2021, відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, однак зобов'язання щодо погашення кредиту у повному обсязі не виконувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 500832091 від 12.06.2020, станом на 20.12.2021 ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 74 976,59 грн., з яких: залишок простроченого кредиту - 40 561,96 грн.; залишок прострочених відсотків - 34 414,63 грн.
20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та позивачем укладено Договір факторингу № 4, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» за плату, а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» прийняв належні АТ «Альфа-Банк» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 12.06.2020 № 500832091 в розмірі 74 976,59 грн.
Відповідно до п. 2.2 договору факторингу, визначено право вимоги, що відступається згідно даного договору включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно додатку № 1-1 до договору факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 500832091 від 12.06.2020 у розмірі 74 976,59 грн.
Згідно з п.2.1 Договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «Боржники» або «Боржник») за договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких наведено в Додатку 1-1 до Договору.
Також позивачем надано копію Акта приймання-передачі Реєстру Боржників від 20 вересня 2021 до Договору Факторингу № 3 від 20.09.2021, проте, як правильно виснував суд першої інстанції, він не стосується Договору факторингу № 4, яким АТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 12.06.2020 № 500832091 в розмірі 74 976,59 грн., а тому не є належним доказом у справі.
Враховуючи надані позивачем докази переходу прав вимоги за кредитним договором № 500832091 від 12.06.2020 у розмірі 74 976,59 грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач набув права вимоги до відповідача в обсязі, визначеному вказаним договором.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у долученому позивачем Паспорті споживчого кредиту зазначений строк кредитування 84 місяців. Крім того, в позовній заяві не наведені правові підстави вимагати повернення всієї суми кредиту достроково. Водночас, кредитний договір № 500832091, який підписаний відповідачем, не містить умов щодо повернення кредиту частинами та зазначено строк кредитування 84 місяців, з кінцевою датою повернення кредиту 15.06.2027.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно ч. 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина 1 статті 519 ЦК України).
Як слідує із підписаної між АТ «Альфа Банк» і відповідачем оферти, додатку № 1 до угоди про надання кредиту, між сторонами укладений споживчий кредит з кінцевим строком повернення кредиту - 15.06. 2027 року.
Новий кредитор звернувся із позовом у червні 2024 року, тобто кредитор скористався правом дострокового повернення кредиту відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України.
Окрім того, згідно позову кредитний договір укладений у червні 2020 року, отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб після 10 червня 2017 року відбувається з урахуванням приписів Закону України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції за станом на червень 2020 року у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Отже, відповідно до наведених вимог закону кредитодавець має право на дострокове повернення кредитних коштів, якщо таке право передбачене договором, а також за умови пред?явлення споживачу досудової вимоги.
Надані позивачем копії документів - оферта, графік платежів та розрахунків, паспорт споживчого кредиту, не містять умови про право банку на дострокове повернення кредиту.
Окрім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про надіслання банком або ж новим кредитором і отримання споживачем письмової вимоги про дострокове повернення кредиту.
Наведені обставини є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков