Справа № 240/654/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
13 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,
рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні 09.02.2022.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 85774,09 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області та був звільнений 09.02.2022; середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 473,89 грн; 11.12.2024 на виконання рішення суду від 21.08.2024 у справі № 240/9745/24, яке набрало законної сили, виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні основної та додаткової щорічної відпустки в сумі 50604,57 грн, однак при цьому відповідачем не було нараховано і виплачено позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення строків проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців, а також наслідків такого порушення.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Одже, відповідач, не виплативши позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні 09.02.2022, який був здійснений 11.12.2024 виплатою 50604,57 грн, допустив протиправну бездіяльність, а тому вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 85774 гривні 9 коп. підлягає задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що згідно чинного законодавства позивач має право на виплату середнього заробітку в межах 6-місячного строку без застосування істотності частки.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.