справа № 761/21593/24
головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
провадження № 22-ц/824/3871/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
13 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості, -
У червні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» (надалі по тексту - позивач, кредитодавець, товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник), третя особа: ТОВ «Мілоан» про стягнення заборгованості.
В позовних вимогах позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №5000090 від 30.05.2021 року у розмірі 38 677,50 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5000090 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору, ТОВ «Мілоан» надав відповідачу кредит у розмірі 9 000 грн, перерахувавши на картковий рахунок відповідача.
Однак відповідач зі свого боку не виконала умов кредитного договору та грошові кошти не повернула.
13.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимог №07Т, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» отримало право вимоги за кредитним договором №5000090 від 30.05.2021 року.
Як зазначає позивач, станом на момент переуступки права вимоги відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 677,50 грн, з яких: 9 000 грн - заборгованість за кредитом; 28 687,50 грн - заборгованість за відсотками; 990 грн - заборгованість за комісією.
Оскільки відповідач не сплачує заборгованість, для захисту порушеного права позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору №5000090 від 30.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 та виявлення волі ОСОБА_1 на отримання кредитних коштів.
Суд першої інстанції вказував, що позивачем не надано доказів, що відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, як передбачено п. 6.1. та 6.2. договору.
Крім того матеріали справи не містять доказів, що відповідач надала інформацію про платіжну картку на яку мають бути перераховані кредитні кошти.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 30.05.2021 року за власного волевиявлення з повним розумінням умов кредитування та усвідомлення рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/, відповідачем подано заявку на отримання кредиту № 5000090. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/.
Відповідачу було направлено від ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачем у договорі про споживчий кредит № 5000090 від 30.05.2021 року, одноразовий ідентифікатор S28686, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товаритсва https://miloan.ua/.
Апелянт вказував, що договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладення між сторонами даного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «Мілоан» за допомогою логіну особистого кабінету і пароля особистого кабінету між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач надав інформацію про платіжну картку на яку мають бути перераховані кредитні кошти, що на думку позивача є помилковими.
Так, згідно п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
В свою чергу, відповідно до норм чинного законодавства ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_2 у сумі 9 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 47480978 від 30.05.2021 року.
Апелянт вважає, що всупереч висновкам суду першої інстанції, надані до суду з позовом додатки містять докази, що відповідач надав інформацію про платіжну картку на яку мають бути перераховані кредитні кошти, однак судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим доказам, зокрема, не досліджено копію платіжного доручення № 47480978 від 30.05.2021 року, що свідчить про надмірний формалізм та порушення права апелянта на ефективний судових захист.
Також своїй апеляційній скарзі апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що в матеріалах справи містяться відомості про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 5000090 від 30.05.2021 року, яка сформована, підписана та надана 10.05.2024 року первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та яка відповідно підтверджує законність нарахування заборгованості за договором, але цей доказ у справі також не був належним чином досліджений судом першої інстанції, що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Щодо правової позиції відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
З Інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи №115108784 від 03.07.2024 року за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 04.06.2019 року по теперішній час (а.с. 57).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направляв на зареєстровану адресу відповідача:
повідомлення від 24.03.2025 року разом з копією ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, копії апеляційної скарги та доданих до неї документів. Однак відповідач дану кореспонденцію суду не отримав, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
судова повістка-повідомлення від 22.05.2025 року, зі змісту якої вбачається, що відповідача повідомлялось про те, що справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Однак відповідач дану кореспонденцію суду не отримав, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Врученням судової повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі № 814/1469/17.
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасника справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу.
Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за місцем реєстрації), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, враховує таке.
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2021 року ОСОБА_1 оформлено анкету-заяву на кредит № 5000090 на сайті: miloan.ua, в якій вказані персональні дані відповідача, як позичальника (ідентифікаційний код, дані паспорта, телефон, адреса реєстрації, номер мобільного телефону, електронна пошта), визначена сума кредиту у розмірі 9 000 грн, строк кредитування 15 днів з 29.05.2021 року по 13.06.2021 року (а.с. 9).
Комісія за надання кредиту 990 грн нараховується одноразово за ставкою 11,00% від суми кредиту за договором, проценти за користування кредитом 1687,50 грн нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. ІР адреса з якої подано заяву: 128.124.69.53.
В анкеті-заяві наявна таблиця, яка відображає процес оформлення та розгляду заяви №5000090.
Згідно із хронології процесу оформлення та розгляду заяви від 30.05.2021 року №5000090 відбулося:
30.05.2021 року о 01:57:43 заповнення заяви;
30.05.2021 року о 01:58:04 автоматична перевірка;
30.05.2021 року о 01:58:21 перевірка у БКІ;
30.05.2021 року о 01:58:22 скорінг;
30.05.2021 року о 01:58:23 перевірка у БКІ;
30.05.2021 року о 01:59:39 скоринг;
30.05.2021 року о 01:59:43 підписання договору;
30.05.2021 року о 02:00:45 оброблено.
Погоджені умови кредитування по заяві №5000090: погоджена сума 9 000 грн, строк кредитування 15 днів, комісія за надання 11,00% одноразово, ставка процентів 1,25 % за кожен день користування (а.с.9, 9 зворот).
30.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) №5000090 (а.с. 10-13).
Згідно з п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Загальний розмір кредиту становить 9 000 грн (п.1.2 договору).
Кредит надається строком на 15 днів з 30.05.2021 року (строк кредитування) (п.1.3 договору).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 14.06.2021 року (п.1.4 договору).
Комісія за надання кредиту: 990 грн, яка нараховується за ставкою 11,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 договору).
Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 1 687,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 договору).
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п.2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2.2 договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.
Пунктом 2.2.3 договору визначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена у п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п. 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п. 1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Згідно зі п.2.3.1 договору, продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Пунктом 2.3.1.1. договору визначені умови пролонгації строку кредитування на пільгових умовах, відповідно до яких позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства miloan.ua (далі - сайт товариства) і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позивальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту на певну частку заборгованості по кредиту. Строк кредитування можливо продовжити на наступних умовах: на 3 дні - 3% від поточного залишку кредиту; 7 днів - 5% від поточного залишку кредиту; 15 днів - 10% від поточного залишку кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 договору.
Пунктом 2.3.1.2. договору визначені умови пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах, відповідно яких позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах до 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється у разі, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Пунктом 6.1. договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Відповідно до п. 6.2 розміщенні в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформації з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству.
Відповідно до п. 6.3. договору, приймаючи пропозицію кредитодавця про укладання цього договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) кредитодавцем, що розміщені на сайті кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.6.4. договору укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Відповідно до п. 6.5. договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
До договору також укладені додаток № 1 до договору (Графік платежів за договором про споживчий кредит № 5000090) та додаток № 2 до договору (Паспорт споживчого кредиту № 5000090) (а.с.14, 14 зворот-15).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду доказів, що відповідач здійснила дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, як передбачено п. 6.1. та 6.2. договору, то апеляційний суд не погоджується з вказаними висновками з огляду на таке.
Згідно з правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.».
Отже, апеляційний суд встановив, що без здійснення входу на веб-сайт товариства, реєстрації та створення особистого кабінету, входу за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, отримання на фінансовий номер otp-пароля, надісланого товариством на такий телефону, власноручне введення відповідачем одноразового паролю-ідентифікатора для електронного підпису, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Також суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач надала інформацію про платіжну картку на яку мають бути перераховані кредитні кошти.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Як встановлено судом, згідно з платіжним доручення № 47480978 від 30.05.2021 року платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 9 000 грн для отримувача ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), кредитний рах. №414962*34, призначення платежу: кошти згідно з договору 5000090 (а.с. 15 зворот).
Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту за його безгрошовістю, в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) НОМЕР_2 не належить відповідачу.
Крім того, у вищевказаному платіжному дорученні № 47480978 від 30.05.2021 року, яким ТОВ «Мілоан» перераховано отримувачу ОСОБА_1 9 000 грн, також вказано ідентифікаційний код останньої. Однак, доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті заяві та договорі - матеріали справи не містять.
З огляду на надання відповідачу грошових коштів, апеляційний суд вважає, що договір про надання споживчого кредиту укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, колегія апеляційного суду вважає, що у спірних правовідносинах позичальник має довести відсутність заборгованості у зв'язку з належним виконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі більшому ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що у зв'язку з порушеннями відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про споживчий кредит № 5000090 від 30.05.2021 року у неї виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 000 грн та заборгованість за комісійними винагородами у розмірі 990 грн.
Разом з тим, апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 28 687,50 грн за користування грошовими коштами з таких підстав.
При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Окрім того, у пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 38 677,50 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 9 000 грн; заборгованість по процентам становить 28 687 грн 50 коп.; заборгованість по комісії становить 990 грн (а.с. 16-17).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, у межах визначеного сторонами строку кредитування.
Разом з тим, колегія апеляційного суду вважає, що підстави для стягнення відсотків у розмірі 27 000 (28 687,50 грн - 1 687,50 грн) грн відсутні, з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 27.07.2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит №5000090 від 30.05.2021 року був погоджений сторонами та становив 15 днів з 30.05.2021 року (строк кредитування) до 14.06.2021 року.
Пунктом 2.2.1 договору визначено, що у випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, у сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії, визначені п. 2.2.1 договору, матеріали справи не містять.
В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 15-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, у договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 15-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п.1.4 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 15-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.
В цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного статтею 625 ЦК України, вимог про що останній не заявляв.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 1 687,50 грн за період з 31.05.2021 року по 14.06.2021 року.
13.09.2021 року згідно з умовами договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за договором про споживчий кредит №5000090 від 30.05.2021 року на користь позивача (а.с.18-32 зворот).
З огляду на це, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. В іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частин 1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин 1,2,3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин 1,2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При подачі позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01.04.2024 року (а.с. 43-45), акт про підтвердження факту надання (правової) допомоги адвокатом від 10.05.2024 року на суму 6 000 грн (а.с. 48), детальний опис робіт від 10.05.2024 року до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01.04.2024 року (а.с.48 зворот), додаткову угоду № 002046504980 до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01.04.2024 року (а.с. 47).
Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.
Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог (29,95%), а саме у розмірі 1 797 грн (6 000 грн*29,95%).
При подачі позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (а.с. 7). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (29,95%), а саме у розмірі 725,50 грн (2 422,40 грн*29,95%).
При подачі апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (70,05%), а саме у розмірі 2 545,33 грн (3 633,60 грн *70,05%).
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №5000090 від 30 травня 2021 року у розмірі 11 677 грн 50 коп., яка складається з 9 000 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 1 687 грн 50 коп. заборгованості за відсотками, 990 грн заборгованості за комісійними винагородами.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 725 грн 50 коп., за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 545 грн 33 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 797 грн.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: 07405, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 243-А, а/с 897, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська