13 серпня 2025 року Справа № 480/9814/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9814/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_3 / на день звільнення 14 травня 2024 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки, передбачену постановою КМУ № 702 2012 року за період з 2012 року по 2016 рік включно, що становить 28 календарних днів та не виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на суму - 129 783,94 грн.;
- стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок за період з 14.05.2024 року - по 15.10.2024 року (5 місяців) при звільненні, що складає - 133 422,38 гривень з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 до 14.05.2024 року.
У жовтні 2024 року відповідачем, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі № 480/4487/24, нараховано та виплачено позивачу грошову компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 року за період з 2012 року по 2016 рік включно та грошову компенсацію за неотримане речове майно.
На переконання представника позивача, оскільки відповідач не виплатив належні кошти в день звільнення позивача, останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку за період з 14.05.2024 (день звільнення з військової служби) по 15.10.2024 (день фактичної виплати належних сум) з розрахунку його середнього грошового забезпечення за кожен календарний день.
Ухвалою суду позовну заяву було прийнято до розгляду відкрито ровадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Від ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
Відтак, на переконання представника, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а тому позовні вимоги про його стягнення на користь позивача у цій справі в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.05.2024 № 512-ОС (а.с. 10) з позивачем було припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточна дата звільнення - 14.05.2024 року.
У зв'язку із ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2016 по 2018 роки та вартості неотриманого речового майна позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі № 480/4487/24, зокрема визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 року за період з 2012 року по 2016 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_3 ) грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2013 року по 2016 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язанои ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_3 ) грошову компенсацію неотриманого речового майна.
13.07.2024 та 22.10.2024 позивачу було здійснено виплату заборгованих коштів згідно рішення суду від 12.09.2024 у справі № 480/4487/24 у розмірі 129783,94 грн. та 29079,79 грн. відповідно (а.с. 64; 56).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку сум належних виплат при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Як встановлено судом, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.05.2024 № 512-ОС (а.с. 10) з позивачем було припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточна дата звільнення - 14.05.2024 року.
Водночас, при звільненні позивача відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошову компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 року за період з 2012 року по 2016 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 було здійснено лише 22.10.2024 (а.с. 56) на виконання рішення суду від 12.09.2024 у справі № 480/4487/24, що сторонами у справі не заперечується.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.05.2024 (наступний день після звільнення) по 21.10.2024 (день, що передує проведенню остаточного розрахунку).
При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2021 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни, зокрема, до ст.117 КЗпП України.
Так, ст. 117 КЗпП України станом на час здійснення повного фактичного розрахунку з позивачем, на час звернення позивача до суду з цим позовом та ухвалення судового рішення передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, застосовуючи чинну норму ст.117 КЗпП України, у редакції станом на час фактичного розрахунку з позивачем (в частині обмеження строку за яким може бути нарахована відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 6 місяців), кількість днів затримки розрахунку при звільненні за який позивач має право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в даному випадку становить 183 дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наданої військовою частиною НОМЕР_2 довідки про доходи ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два місяця служби, що передували місяцю звільнення, становив 55758,16 грн. (27749,00 грн. у березні 2024 року та 28009,16 грн. у квітня 2024 року) (а.с. 52).
Кількість календарних днів служби позивача у березні-квітні 2024 року становила 61 день. Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 914,07 грн. (55758,16 грн. / 61 день).
Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача становить 914,07 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 159 (кількість днів затримки розрахунку) =145337,13 грн.
Водночас, наданий позивачем розрахунок середнього заробітку суд не бере до уваги, оскільки позивачем було помилково визначено розмір середньоденної заробітної плати та період затримки розрахунку, що вплинуло на коректність розрахунків.
Разом з тим, щодо доводів відповідача про необхідність застосування судом принципу співмірності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З 19.07.2022 р. стаття 117 Кодексу законів про працю України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. № 2352-ІХ, згідно якої час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2024 р. по справа № 520/18807/23 висловив правову позицію, згідно якої у зв'язку з внесенням Законом № 2352-ІХ змін до ст.117 КЗпП України стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (застосування принципу пропорційності та зменшення відповідного відшкодування) недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Оскільки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини 14.05.2024, тобто під час дії нової редакції ст.177 КЗпП України, тому на його користь підлягає виплаті грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не більше ніж за шість місяців без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які військова частина НОМЕР_2 невчасно сплатила позивачу та без врахування критеріїв зменшення розміру відшкодування, про які йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. по справі № 761/9584/15-ц.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі -грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 за №44 (далі - Порядок №44).
За правилами п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до п. 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку №44, передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44, дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з цим, п. 168.5 ст. 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Водночас, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
З огляду на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 травня 2022 року у справі № 520/11620/2020, від 26 квітня 2024 року у справі № 380/1169/20.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2024 по 21.10.2024.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2024 по 21.10.2024 у розмірі 145337 (сто сорок п'ять тисяч триста тридцять сім) грн. 13 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко