. 13 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7380/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві N? 163950033562 від 22.04.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 період навчання позивачки з 01.09.1984 по 20.06.1989 згідно диплому серії НОМЕР_1 від 26.06. 1989 та роботи відповідно записів в трудовій книжці з 01.08.1982 по 18.01.1983, з 19.01.1983 по 13.08.1984, з 01.08.1989 по 27.08.1991, 3 28.08.1991 по 20.09.1991, з 24.09.1991 по 31.12.1997.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення відповідного виду пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві за результатами розгляду такого звернення протиправно не зарахував до страхового стажу позивача окремі періоди його роботи та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з наявністю недоліків, допущених при заповненні трудової книжки (не зазначення документа на підставі якого було внесено зміни в прізвище позивача), а також у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 Російською Федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
30.06.2025 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що подана позивачем для призначення пенсії за віком трудова книжка містить наступні записи: а саме титульна сторінка містить виправлення прізвище позивача ОСОБА_2 без зазначення документа, його номеру та дати, на підставі якого внесені відповідні зміни, свідоцтво про шлюб не надано. Крім того періоди роботи позивача в Російській Федерації з 01.08.1989 по 27.08.1991, з 28.08.1991 по 20.09.1991 відповідач не включив до страхового стажу з тих підстав, що Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв'язку із зазначеними обставинами відповідач вважає, що позивач не має достатньої тривалості страхового стажу для призначення пенсії за віком .
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
14.05.2025 через вебпортал Пенсійного фонду України позивач звернувся із заявою про призначення пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку, до якої приєднав усі необхідні документи.
Заяву позивача було направлено на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в М. Києві № 1639500335625 від 22.04.2025 в призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу позивача не були зараховані періоди навчання згідно диплому та роботи відповідно до записів в трудовій книжці, оскільки зміну прізвища ОСОБА_2 (мовою оригіналу) на титульній сторінці зроблено з порушенням вимог п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: не зазначено документ, його номер та дату, на підставі якого внесені зміни. Свідоцтво про шлюб не надано. Також відсутнє повідомлення про неотримання виплат від органів пенсійного забезпечення РФ за періоди навчання з 01.09.1984 по 20.06.1989 та роботи з 01.08.1989 по 27.08.1991, з 28.08.1991 по 20.09.1991 відповідно до статті 24-1 Закону.
Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Зі змісту спірних рішень судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період з 15.06.1987 по 15.08.1987, через те, що в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 05.10.1985 наявний запис про звільнення, в якому відсутні номер та підстави звільнення.
Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача такого періоду роботи на підставі відомостей його трудової книжки, суд виходить з такого.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зі змісту записів титульної сторінки трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 01.08.1982 встановлено, що прізвище позивача " ОСОБА_3 " було виправлено на " ОСОБА_4 " .
Судом встановлено, що підстави здійснення такого виправлення не зазначено, а саме не вказано документ, його дату та номер, що стало підставою для висновку органу ПФУ про необхідність виключення періоду навчання, згідно диплому НОМЕР_4 від 26.06.1989, який видано на прізвище " ОСОБА_4 " та роботи зі страхового стажу позивача та відмови у призначенні пенсії.
Суд не визнає такі дії відповідача правомірними з огляду на те, що громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.
Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.
Судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_3 від 01.08.1982, яка, крім іншого, подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії. Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжки містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірному періоді. Такі записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що в дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що дублікат свідоцтва про шлюб позивачки з ОСОБА_5 не можливо отримати, оскільки вказаний шлюб був укладений в РФ. Однак на підтвердження такого шлюбу до суду було надано дублікат свідоцтва про розірвання шлюбу позивача з ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 від 09.05.2025, що в повній мірі дає змогу ідентифікувати особу позивача, а саме підтвердити законність зміни прізвищ.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд вважає підставу відмови органу ПФУ у зарахуванні стажу позивача у зв'язку з відсутністю законного підтвердження зімни прізвища " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_4 " протиправною.
Що стосується періоду роботи позивача в Російській Федерації, суд зазначає наступне.
Зі змісту спірного рішення про відмову в призначенні пенсії встановлено, що періоди навчання позивача в Російській Федерації з 01.09.1984 по 20.06.1989 та роботи з 01.08.1989 по 27.08.1991, з 28.08.1991 по 20.09.1991 не зараховані до страхового стажу позивача, у зв'язку з відсутністю повідомлення про неотримання вплати від органів пенсійного забезпечення РФ, крім того з припиненням з 01.01.2023 Російською Федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з приписами статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Єдиною підставою для відмови у зарахування періодів навчання з 01.09.1984 по 20.06.1989 та роботи з 01.08.1989 по 27.08.1991, з 28.08.1991 по 20.09.1991 до страхового стажу позивача стала та обставина відсутності повідомлення про неотримання вплати від органів пенсійного забезпечення РФ.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як Російської Федерації, так і України.
До того ж позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не ставиться у залежність від припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу громадян держав - учасників.
Крім того позивачем було заявлено позовні вимоги щодо зарахування до її страхового стажу періодів роботи, згідно її трудової книжки, а саме з 01.08.1982 по 18.01.1983, з 19.01.1983 по 13.08.1984, щодо цього суд зазначає наступне.
Оскільки предметом оскарження в даній справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.04.2025 №163950033562, яким не ставилось під сумнів зарахування до стажу позивача періодів роботи з 01.08.1982 по 18.01.1983, з 19.01.1983 по 13.08.1984, відтак суд вбачає відсутності порушення прав позивача в частині цих позовних вимог.
Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Статтями 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Проаналізувавши викладене, судом визнано за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163950033562 від 22.04.2025 про відмову у призначенні пенсії в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1984 по 20.06.1989 та роботи з 01.08.1989 по 27.08.1991, з 28.08.1991 по 20.09.1991. Та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.04.2025 з урахуванням висновків суду.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У дослідженому судом випадку відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 163950033562 від 22.04.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1984 по 20.06.1989 та роботи з 01.08.1989 по 27.08.1991, з 28.08.1991 по 20.09.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.04.2025 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова