. 12 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/6434/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати Рішення від 10.04.2025 № 163850006258 відділу перерахунків пенсій № 2 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яким відмовлено в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 27.09.1983 року до 30.06.1990 року в територіальних органах Держфінінспекції та з 02.07.1990 року до 25.04.2012 року і з 25.04.2013 року до 03.03.2025 року на посадах в органах державної податкової служби;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03 квітня 2025 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 12.03.2025 року № 65/16-31-10-02-08 та № 66/16-31-10-02-08.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. На думку позивача, період її роботи в податкових органах зараховується до стажу державної служби. Відповідно, позивач вважала необґрунтованою відмову Головного управління у Львівській області у переведенні ОСОБА_1 на інший вид пенсії, оскільки, крім наявності спеціального стажу, виконуються й інші умови щодо віку заявника та страхового стажу, для реалізації права на одержання пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".
Ухвалою від 19.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник ГУПФУ у Львівській області просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що за наслідком розгляду наданого пакету документів було встановлено, що посади, на яких працювала позивач, не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених положеннями ст. 25 Закону України “Про державну службу» №3723 та актами КМУ, відтак в даному випадку відсутні підстави для переведення позивача на пенсію відповідно до Закону № 889. Пояснював, що однією із вимог призначення пенсій згідно Закону України "Про державну службу" є наявність відповідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону 3723, основною умовою зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Робота на посадах в органах державної податкової служби України, зараховується до стажу державної служби особам, яким не присвоювалися спеціальні звання. Згідно пункту 17 статті 3 Закону № 899, дія цього закону не поширюється на осіб, яким присвоєно спеціальне звання. Згідно з записами у трудовій книжці позивача серія НОМЕР_1 , з 02.07.2009 їй присвоєно спеціальне звання інспектор радник податкової служби 2 рангу. Таким чином до стажу державної служби позивача для визначення права на пенсію згідно Закону №889 не враховано період її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції та з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 на посадах в органах державної податкової служби, оскільки в цей період позивачу було присвоєно спеціальні звання, що узгоджується з пунктом 17 статті 3 Закону №899. Отже, періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Зважаючи на викладене, Позивач не має права на пенсію за віком відповідно до Закону №889.
ГУ ПФУ у Полтавській області у відзиві проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити.
Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій повністю підтримував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою від 03.04.2025 року про перерахунок пенсії (переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу») та надала повний пакет документів на підтвердження стажу державної служби, що дає право на таке переведення, а саме: Трудову книжку серія НОМЕР_2 від 15.09.1980 року (із вкладишами), Довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.03.2025 року № 65/16-31-10-02-08, Довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 12.03.2025 року № 66/16-31-10-02-08, Довідку про стаж державної служби від 06.03.2025 року № 20/16-31-11-27, видані Головним управлінням ДПС у Полтавській області.
За принципом екстериторіальності дану заяву було передано для розгляду ГУ ПФУ у Львівській області.
10.04.2025 ГУ ПФУ у Львівській області було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії (перехід на інший вид пенсії - з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу").
Як вказувалось підставою для відмови послугувало те, що посади, на яких працювала позивач, не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених положеннями ст. 25 Закону України “Про державну службу» №3723 та актами КМУ.
Позивач не погодилася з цим рішенням та оскаржила його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон від 10.12.2015 № 889-VIII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723 (далі - Закон від 16.12.1993 №3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу, якими передбачено право державних службовців, за певних умов, на призначення пенсії за віком відповідно до цього закону.
Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону від 16.12.1993 №3723 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Механізм обчислення стажу державної служби визначений Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджений постановою КМУ від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229).
Пунктом 4 Порядку №229 встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу".
Так, статтею 46 цього Закону визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
У пункті 6 Порядку також зазначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (до 01.05.2016) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Системний аналіз цих норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію, відповідно до вимог статті 37 Закону України “Про державну службу», є досягнення такими особами певного віку та наявність відповідного страхового стажу. При цьому, зазначений вік визначається положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто, до 01.05.2016 право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону від 10.12.2015 №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, законодавець визначив певні умови за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" №3723 та актами КМУ, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 після 01.05.2016, є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону від 16.12.1993 №3723, і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме: щодо віку, стажу державної служби або стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла віку 60 років та має стаж державної служби понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 15.09.1980 та довідкою Головного управління ДПС в Полтавській області від 06.03.2025 №20/16-31-11-27
Разом із тим, відповідачем до стажу державної служби не зараховано період роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції та з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 на посадах в органах державної податкової служби, оскільки в цей період позивачу було присвоєно спеціальні звання, що узгоджується з пунктом 17 статті 3 Закону №899. Зазначені періоди роботи, на думку відповідача, не підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
У пункті 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
З рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 04.12.2024 слідує, що враховуючи дані трудової книжки позивача, не було зараховано періоди роботи позивача в податкових органах в період, коли їй було присвоєно спеціальне звання, а саме з 27.09.1983 до 30.06.1990 , з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025, відтак, на думку відповідача, відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до певної категорії. Тому право на перерахунок пенсії державного службовця з урахуванням поданих зі заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відсутнє.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.
Відповідно до пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом, обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (до 01.05.2016) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Пунктом 1 Порядку №283, затвердженим ПКМУ від 03.04.1994, регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання;
Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
У додатку до Порядку №283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.
Зокрема, згідно з додатком до Порядку №283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання;
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 № 509-XII “Про Державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (далі ПК України).
Пунктом 342.4 статті 342 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 344.1 статті 344 ПК України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 №889-VIII. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби. Крім цього, згідно з пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Зважаючи на викладене, період роботи позивача в органах Державної податкової служби зараховується їй до стажу державної служби. Таким чином, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в державних податкових органах, відтак стаж державної служби складатиме більше 20 років.
Зважаючи на це, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості зарахування спірного періоду до стажу державної служби, оскільки будь-яких законних перешкод для реалізації позивачем цього права судом не встановлено.
За таких обставин, оскільки позивач з урахуванням періодів роботи на посадах в органах податкової служби має понад 20 років стажу державної служби, то відповідно має право на переведення її на пенсію за умовами Закону України "Про державну службу".
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ у Львівській області від 10.04.2025 №163850006258 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу".
Позивач для здійснення розрахунку пенсії надала відповідачу довідки Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати державного службовця від 12.03.2025 №65/16-31-10-02-08, про складові заробітної плати для призначення пенсії від 12.03.2025 №66/16-31-10-02-08.
Таким чином, вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до стажу державної служби період його роботи в органах державної податкової служби, перевести з 03.04.2025 на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" є взаємопов'язаними між собою і похідними від вимоги про оскарження рішення № 10.04.2025 №163850006258, а тому також підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення зі заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи 27.09.1983 до 30.06.1990, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 №65/16-31-10-02-08, №66/16-31-10-02-08.
Після переведення на пенсію державного службовця у територіального органу Пенсійного фонду, на обліку в якому перебуває позивач, виникне обов'язок здійснити відповідні виплати.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, позивачем у позовній заяві було заявлено клопотання щодо стягнення з бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу, щодо цього суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до частини третьої цієї статті належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами другою - п'ятою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Проаналізувавши наведені процесуальні норми, Верховний Суд в постанові від 02 лютого 2023 року у справі №120/4765/21-а дійшов висновків, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року № 380/3142/20. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розум
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Степаненко Оксани Володимирівни в сумі 8000,00 грн надано до суду ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1300158, копія договору про надання правничої допомоги від 15.04.2025 №15/04/25, копія акту прийому-передачі наданих юридичних послуг №1 від 22.07.2025, копію розрахунку суми гонорару відповідно до акту прийому-передачі наданих юридичних послуг №1 від 22.07.2025, копію квитанції №15/04/25 від 15.04.2025 на суму 8000,00 грн.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Тож, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Дослідивши надані позивачем документи в системному зв'язку з кількістю виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, підготовлених та поданих суду письмових матеріалів та доказів, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та не потребує встановлення значного обсягу фактичних обставин справи та вжиття дій щодо збирання значного обсягу доказів), з питання вирішення подібних спірних правовідносин судами України напрацьовано сталу судову практику, а відтак підлягає зменшенню до 5000,00 грн.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи, а відтак підлягає зменшенню до 5000,00 грн.
Враховуючи висновок суду про задоволення позову, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львіська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.04.2025 № 163850006258 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 №65/16-31-10-02-08, №66/16-31-10-02-08.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львіська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20(двадцять) копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львіська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова