Справа № 420/38307/24
13 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області (вул. Незалежності, 71, с. Миколаївка, Березівський район, Одеська область, 67000), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області, в якому позивачка просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.07.2024 року №97; - зобов'язати відповідача надати їй - ОСОБА_1 , дозвіл на перепоховання померлого сина, ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 16.12.2024 року позов залишено без руху, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з цим позовом, надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 23.01.2025 року адміністративний позов повернуто без розгляду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 року частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 про повернення позову без розгляду скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 14.05.2025 року.
Ухвалою суду від 20.05.2025 року позов залишено без руху, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з цим позовом, надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 06.05.2024 року поновлено позивачці строк звернення до суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що права буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Також ухвалою суду від 06.05.2024 року зобов'язано Миколаївську селищну раду Березівського район Одеської області надати до суду копії рішення від 15.07.2024 року №97 про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 та всіх документів, що стали підставою для його прийняття.
Ухвалою суду від 17.07.2025 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 . Направлено третій особі наявну в діловодстві спеціалізованого суду електронну копію позову з додатками та встановлено строк для надання пояснень. Зупинено провадження у справі до надання третьою особою пояснень по справі, але не пізніше 11.08.2025 року.
Ухвалою суду від 31.07.2025 року поновлено провадження у справі та продовжено розгляд справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув у смт Луганське Бахмутського району Донецької області внаслідок вибухової травми, отриманої під час участі в антитерористичній операції.
Позивачка вказала, що 8 квітня 2005 року шлюб між нею та ОСОБА_4 розірвано, після чого вони майже не спілкувались. Їх син проживав періодично і з нею, і з батьком.
На її переконання, після загибелі сина його батько, скориставшись фактом реєстрації сина в Одеській області та її емоційним станом, пов'язаним із втратою дитини, домігся поховання ОСОБА_3 на території Миколаївської селищної ради Одеської області. Водночас позивачка наполягала на похованні сина в селі Калинка Томашпільського району Вінницької області, де вона проживає, однак її позицію не врахували.
Позивачка зазначає, що їй складно регулярно відвідувати місце поховання сина через значну віддаленість, а також через необхідність постійного догляду за матір'ю ОСОБА_5 , яка не може залишатися сама навіть на кілька годин.
Після поховання сина вона неодноразово зверталася до органів місцевого самоврядування та прокуратури з проханням надати дозвіл на перепоховання, однак її звернення залишили без задоволення.
Після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_4 вона знову звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на перепоховання.
За результатом розгляду заяви Миколаївська селищна рада Березівського району Одеської області ухвалила рішення №97 від 15.07.2024 року про відмову у наданні дозволу, посилаючись на те, що поховання здійснював батько загиблого, а рідний брат батька ОСОБА_6 , який є його прямим спадкоємцем категорично заперечує перепоховання.
Позивачка вважає це рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воля дядька її сина не може мати перевагу над волею матері, яка має пріоритетне право вирішувати питання щодо місця поховання своєї дитини.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваного рішення виконавчим комітетом Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області враховано, що згідно зі ст. 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» лише особа, яка здійснила поховання, має право здійснити перепоховання померлого.
Оскільки поховання загиблого ОСОБА_3 проводив його батько ОСОБА_4 , який помер, на сьогодні фактично відсутня особа, яка уповноважена на здійснення перепоховання. Отже представник відповідача вважає, що оскаржуване рішення є правомірним.
Третя особа ОСОБА_2 подав до суду пояснення, у яких просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що він є рідним братом, єдиним близьким родичем та спадкоємцем ОСОБА_4 . Зазначив, що поховання загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 здійснював батько ОСОБА_4 (його брат). Він же здійснив поховання свого померлого брата ОСОБА_4 .
Пояснив, що після загибелі ОСОБА_7 між позивачкою та його братом виник конфлікт через те, що позивачка звинуватила ОСОБА_4 у смерті сина. Саме тому його брат прийняв рішення поховати сина біля дому, де ОСОБА_7 зареєстрував своє місце проживання, фактично там проживав, навчався у Березівському училищі в Одеській області, став на облік у військкоматі, призивався на строкову службу, а потім і мобілізувався до лав Збройних Сил України.
Також вважає, що позивачка не має справжнього наміру доглядати за могилою сина, оскільки її зареєстроване місце проживання - місто Вінниця, а не село Калинка, куди вона має намір здійснити перепоховання. На переконання ОСОБА_2 , метою позивачки є не вшанування пам'яті сина, а здійснення перепоховання виключно з мотивів помсти покійному чоловіку.
Наголошує, що категорично заперечує проти перепоховання ОСОБА_7 , оскільки на виконання останньої волі брата він поховав його біля могили сина. Там же поруч поховані їх батьки (дідусь та бабуся ОСОБА_7 ) та інші родичі.
Зазначив, що 11.07.2025 він звернувся до Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області із заявою про видачу свідоцтва користувача місця родинного поховання відповідно до ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», яке є підставою для реалізації прав щодо встановлення намогильних споруд, проведення підпоховань, а також інших дій, пов'язаних із користуванням місцем родинного поховання.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_1 ) є матір'ю, а ОСОБА_4 батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 04.07.1991 року.
ОСОБА_8 проходив військову службу в Збройних Силах України та в період з 22.04.2016 по 30.04.2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі районах проведення антитерористичної операції в м. Бахмут Донецької області, що підтверджується довідкою №3515 від 17.06.2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер у смт. Луганське Бахмутського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 31.05.2016 року.
Відповідно до витягу з протоколу №243 від 04.08.2016 року засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону причиною смерті стала вибухова травма, відкрита черепно-мозкова травма, крововилив під оболонки та у речовину головного мозку, що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №801 від 02.05.2016, виданим Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи.
ОСОБА_4 здійснив поховання свого сина ОСОБА_3 03.05.2016 року в селі Гвоздівка Березівського району Одеської області, що підтверджується довідкою Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області №126 від 01.07.2024 року.
Не погоджуючись із місцем поховання її сина, позивачка звернулась до Новопетрівської сільської ради із заявою про його перепоховання у с. Калинка Томашпільського району Вінницької області, за результатом розгляду якої рішенням Виконкому №5 Новопетрівської сільської ради Миколаївського району Одеської області від 10.05.2017 року №15 відмовлено у наданні дозволу на перепоховання ОСОБА_3
07.02.2018 року позивачка вдруге звернулась із заявою про перепоховання сина, за результатом розгляду якої рішенням Виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Миколаївського району Одеської області №12 від 19.04.2018 року відмовлено ОСОБА_1 у перепохованні ОСОБА_3 .
У зв'язку зі смертю батька її сина ІНФОРМАЦІЯ_5 , відсутності інших осіб, які здійснюють догляд за могилою, та неможливістю відвідування могили сина за станом здоров'я, позивачка 10.06.2024 року звернулась до Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області із заявою про перепоховання сина.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення від 15.07.2024 року №9 про відмову у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 , оскільки поховання загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 здійснив його батько, на підставі звернення якого можливе перепоховання. В рішенні вказано, що під час його прийняття також враховано заяву громадянина ОСОБА_2 , який є дядьком загиблого ОСОБА_3 та рідним братом ОСОБА_4 і прямим його спадкоємцем про категоричне заперечення щодо перепоховання останків свого племінника та який зобов'язується здійснювати догляд за місцем поховання племінника та виконання останньої волі померлого брата не змінювати місце поховання ОСОБА_7 .
Позивачка, вважаючи прийняте рішення від 15.07.2024 №9 протиправним, а також наявності у неї підстав для отримання дозволу на перепоховання сина, звернулася до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, стосуються питання отримання дозволу на перепоховання.
Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначає Закон України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 №1102-IV (далі Закон №1102-IV).
Відповідно до ст.2 Закону №1102-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;
поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;
користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
Згідно з ст.11 Закону №1102-IV поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Статтею 21 Закону №1102-IV врегульовано питання перепоховання останків померлих.
Згідно з вказаною статтею перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
Отже, закон визначає, що перепоховання може бути здійснене виключно за ініціативою особи, яка здійснювала первинне поховання.
В даному випадку такою особою був батько похованого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_5 помер, що не заперечується сторонами.
Судом встановлено, що позивачка з 2017 року неодноразово зверталась до відповідача із заявами про перепоховання сина, однак у зв'язку з відсутністю згоди особи, яка здійснила первинне поховання (її колишнього чоловіка) у задоволенні заяв було відмовлено.
Суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у перепохованні до 2024 року, діяв правомірно, у відповідності до вимог ст.21 Закону №1102-IV, оскільки на той час не було згоди батька померлого, який здійснив первинне поховання сина.
Після смерті колишнього чоловіка позивачка 10.06.2024 року звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на перепоховання, вважаючи, що після смерті батька її сина вона може реалізувати своє право здійснювати догляд за місцем поховання сина. Вказувала, що не може відлучатись з с.Калинка Томашпільського району Вінницької області, оскільки піклується про матір, яка потребує постійного догляду, тому віддаленість місця поховання її сина є ключовим питанням, яке потребує вирішення для реалізації нею права по догляду за місцем поховання сина.
Рішенням від 15.07.2024 №9 відповідач відмовив у наданні дозволу на перепоховання, посилаючись на вимоги статті 21 Закону №1102-IV, яка передбачає вичерпний перелік осіб, уповноважених звертатися з таким клопотанням.
В рішенні також зазначено, що при його прийнятті враховано заяву громадянина ОСОБА_2 (рідного брата померлого ОСОБА_4 та дядька загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 ), в якій висловлено заперечення щодо перепоховання племінника. У заяві він також зазначив про намір доглядати за місцем поховання і дотримуватись волевиявлення померлого брата, який не бажав змінювати місце поховання сина.
Суд вважає підстави прийняття оскаржуваного рішення необґрунтованими.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи, легітимність прийнятого рішення суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин, що мають значення у цій справі.
За ст.11 Закону №1102-IV у батьків дитини є право на поховання дитини. Таке право є особистим немайновим правом кожного з батьків, які є рівними у реалізації своїх прав.
Однак згідно з ст.21 Закону №1102-IV за перепохованням може звернутись лише особа, яка здійснила первинне поховання.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Системний аналіз положень Сімейного кодексу України свідчить про те, що у правовому регулюванні відносин між батьками та дитиною ключовим є принцип рівності - кожен з батьків має однаковий обсяг прав і обов'язків стосовно дитини.
Суд вважає, що після смерті ОСОБА_4 перестала існувати підстава відмови ОСОБА_1 у реалізації нею її особистих немайнових прав як матері померлої дитини, які вона пред'являла раніше.
Відповідно до ст.269 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
За змістом п.1 ч.1 ст.1219 Цивільного кодексу України особисті немайнові права не входять до складу спадщини.
Оскільки особисті немайнові права фізичної особи не підлягають спадкуванню суд вважає безпідставним те, що відповідач під час прийняття рішення керувався думкою ОСОБА_2 як спадкоємця батька загиблого військовослужбовця.
Також суд вважає, що оскаржуване рішення Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області фактично позбавляє позивачку правових гарантій щодо реалізації її особистих немайнових прав та свідчить про втручання у її сімейне життя, враховуючи наступне.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до приватного і сімейного життя та передбачено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
За практикою ЄСПЛ застосування ст.8 Конвенції поняття «приватне життя» та «сімейне життя» мають широкий зміст і не можуть бути визначені вичерпно (справа «Pretty проти Сполученого Королівства» №2346/02 від 21.12.2001).
У справах «Pannullo and Forte проти Франції» №37794/97 від 30.10.2001 та «Girard проти Франції» №22590/04 від 30.06.2011 ЄСПЛ визнав, що надмірна затримка у відновленні тіла після розтину або у відновленні біологічних зразків тіла після завершення кримінального провадження можуть становити втручання як у «приватне життя», так і у «сімейне життя» членів сім'ї померлого.
У справі «Elli Poluhas Dцdsbo проти Швеції» №61564/00 17.01.2006 ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова передати урну, яка містила прах чоловіка заявниці також може розглядатися в межах ст. 8 Конвенції.
Також у справі «Hadri?-Vionnet проти Швейцарії» №55525/00 від 14.02.2008 ЄСПЛ ухвалив, що можливість заявниці бути присутньою на похованні її мертвонародженої дитини, разом з переданням тіла та відповідними обрядами, також могли розглядатися в межах «приватного» та «сімейного життя» у розумінні ст. 8 Конвенції.
Крім того у справі «Sabanchiyeva and Others v. Russia» №38450/05 від 06.06.2013 ЄСПЛ зазначив, що внаслідок прийняття постанови від 15.05.2006 року заявники були позбавлені можливості, гарантованої близьким родичам будь-якого померлого в Росії, організувати і взяти участь у похованні тіла померлого члена сім'ї, а також знати про місце розташування могили і періодично відвідувати її. ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в передбачені у ст.8 Конвенції права заявників, яке є результатом вжиття зазначеного заходу, було надзвичайно серйозним, оскільки воно цілком унеможливило їхню участь у поховальному обряді та і містило заборону повідомляти місце розташування могил. Таким чином, назавжди розривався зв'язок між заявниками та місцем розташування останків їхніх загиблих родичів.
У цій справі сімейний зв'язок між позивачкою та місцем поховання її сина, а також право ОСОБА_1 на догляд за вказаним місцем поховання розглядається судом як зміст її сімейного життя, яке охоплюється статтею 8 Конвенції.
Судом встановлено, що згідно з довідкою №15 від 19.02.2024, виданою старостою Томашпільської селищної ради Пилипи-Борівського старостинський округу Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 та веде постійний догляд за старенькою мамою ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6 в зв'язку з тим, що вона за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Відстань між місцем проживання позивачки (с. Калинка Вінницької області) та місцем поховання її сина (с. Гвоздівка Одеської області) становить близько 350 км.
З огляду на потребу постійного догляду за матір'ю, відсутність можливості регулярно відвідувати місце поховання сина фактично позбавляє позивачку права як матері на підтримання емоційного зв'язку з місцем вшанування пам'яті її сина, що є невід'ємною частиною її сімейного життя.
За таких обставин суд вважає, що втручання органу місцевого самоврядування у права позивачки не відповідає вимогам пропорційності і не забезпечує справедливого балансу між суспільним інтересом та правом позивачки, враховуючи, що підстави прийнятого оскаржуваного рішення не ґрунтуються на положеннях законодавства.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення.
Суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області від 15.07.2024 року №97 «Про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 ».
Позивачка у змісті позову просить зобов'язати відповідача видати їй дозвіл на перепоховання сина.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Статтею 21 Закону №1102-IV передбачено, що перепоховання останків померлих допускається на підставі дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
Згідно з п. «б» ч.1 ст.38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження із забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача, суд вважає, що порушені права позивачки підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 10.06.2024 про надання дозволу на перепоховання загиблого сина ОСОБА_3 , та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд вважає, що на користь позивачки слід стягнути судові витрати зі сплаченого судового збору у розмірі 700 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень, яким приймалось рішення, яке судом визнається протиправним.
Керуючись ст.2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області (вул. Незалежності, 71, с. Миколаївка, Березівський район, Одеська область, 67000, код ЄДРПОУ 04380146), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області від 15.07.2024 року №97 «Про відмову громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 ».
Зобов'язати Миколаївську селищну раду Березівського район Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2024 року про надання дозволу на перепоховання загиблого сина ОСОБА_3 , та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 700 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва