13 серпня 2025 року Справа № 335/5723/25 ЗП/280/1121/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 90; код ЄДРПОУ 37834773)
про визнання протиправними та скасування рішень,
14.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду з Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла адміністративна справа № 335/5723/25 за позовною заявою ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення від 20.05.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення від 20.05.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання від 06.07.2010 серії НОМЕР_2 ;
визнати протиправним та скасувати рішення від 20.05.2025 № 2301130100018450 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням відповідача від 20.05.2025 № 2301130100018450 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни. Позивач вважає дане рішення протиправним, а також протиправними рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та про відкликання посвідки на постійне проживання з огляду на наступні обставини. Так, починаючи з 2006 року позивач постійно проживав, працював та вів господарство на території України у м. Запоріжжі, у якому народився. З 2009 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та сплачує податки. При цьому, проживає однією сім'єю із цивільною дружиною. Починаючи з 24.02.2022 активно співпрацює з громадськими організаціями та волонтерами, що підтверджується відповідною довідкою Громадської організації «Запорізька міська рада спортивної реабілітації захисників України». Крім того, з 02.01.2024 по 03.05.2024 працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування аварійної дільниці. Зазначає, що єдиною підставою для ухвалення оскаржуваних рішень є винесення постанов у справах про адміністративні правопорушення. Звертає увагу, що добровільно сплатив штрафи, нових правопорушень не допускав та відповідно до ст. 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення вважався таким, що не був підданий адміністративному стягненню. Крім того, рішення від 20.05.2025 № 2301130100018450 вручене позивачу 27.05.2025, тобто через 7 днів після його ухвалення, що є грубим порушенням його прав та Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. З урахуванням наведеного просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 29.07.2025 відкрито провадження у справі № 335/5723/25; призначено судове засідання на 06.08.2025.
Відповідач позов не визнав, у поданому відзиві (вх. від 06.08.2025 № 39325) послався на те, що Департамент міграційної поліції виконує координаційну та правоохоронну функцію у сфері контролю за дотриманням правил перебування іноземців на території України, а також має право ініціювати питання щодо відкликання дозволів на імміграцію. Відповідачем встановлено, що позивач протягом року систематично порушує законодавство України, а саме: Закон України «Про дорожній рух», постанову Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху», Закон України «Про попередження насильства в сім'ї», Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що притягувався до адміністративної відповідальності згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вина у вчиненні ОСОБА_1 адміністративних порушень є доведеною та підтвердженою постановами судів та уповноважених державних органів. Під час вивчення матеріалів справи 21.04.2025 здійснено перевірку Єдиного реєстру боржників та встановлено наявність 10 записів, згідно яких ОСОБА_1 є боржником за різними виконавчими провадження про стягнення коштів. Невиконання рішень судів та інших органів уповноважених накладати адміністративні стягнення підтвердилось відповіддю Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI визначені категорії осіб, до яких не застосовується видворення з України. ОСОБА_1 не надав доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону № 3773-VI, отже не має жодної з обставин, на підставі яких, відповідно до вказаної статті він не може бути примусово повернений за межі України. Копії прийнятих рішень, із супровідним листом від 20.05.2025 направлено іноземцю поштою та особисто вручено 27.05.2025. Прийняті рішення є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на зазначені порушення з боку позивача. У задоволенні позову просить відмовити.
12.08.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 40527), в якій він заперечує проти доводів відповідача.
13.08.2025 від представника позивача надійшла заява (вх. № 40768) про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо, крім іншого, примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства (пункт 3 частини першої статті 20 КАС України).
Водночас, згідно ч. 3 ст. 21 КАС України, якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
Відповідно до частин першої, другої статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов'язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.
Згідно п. 11 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина перша статті 257 КАС України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
17.10.2007 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наданий дозвіл на імміграцію в Україну № 2869 відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III, як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням (свідоцтво про народження від 30.01.1985 серії НОМЕР_3 ).
19.10.2007 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 , яку видано ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області, терміном дії - «безстроково».
18.04.2025 за вх. № 3549/1/2301-25 до УДМС в Запорізькій області надійшло подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 16.04.2025 № 569/9/01-2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У поданні зазначено, що вчинення позивачем адміністративних правопорушень є прямим порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Отже, перебування позивача на території України суперечить інтересам охорони громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
На підставі пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», 20.05.2025 Управлінням Державної міграційної служби України в Запорізькій області прийнято рішення про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
20.05.2025, відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем стосовно позивача прийнято рішення про відкликання посвідки на постійне проживання.
20.05.2025 у відповідності до частини 1 статті 13 Закону України «Про імміграцію», відповідачем прийнято рішення № 2301130100018450 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та зобов'язано позивача покинути територію України у термін до 18.06.2025.
У рішенні зазначено, що ОСОБА_1 систематично порушує вимоги Закону України «Про дорожній рух», постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху», Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що у період 2024 - 2025 роки неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частинами першою статті 122 КУпАП, частиною першою статті 173-2 КУпАП та частиною першою статті 130 КУпАП, дії ОСОБА_1 суперечать інтересам охорони громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень є прямим порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме частини третьої статті 3 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», де визначено обов'язок іноземців та осіб без громадянства неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. В Управлінні ДМС в Запорізькій області відсутня інформація стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджувала б підстави, згідно яких відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути примусово повернутий до країни походження чи третьої країни.
Незгода із зазначеними рішеннями зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Статтею 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2491-ІІІ особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Пунктом 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983) визначено, що дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.
Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України “Про імміграцію».
Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983, для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України “Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України “Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.
Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.
Згідно з підпунктом 1 пункту 64, пунктами 65, 66 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321) посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію».
Рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною.
Копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.
У справі, що розглядається, відповідач, дослідивши матеріали подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 16.04.2025 № 569/9/01-2025 (вх. від 18.04.2025 № 3549/1/2301-25), встановив, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , протягом року систематично порушує законодавство України, а саме: Закон України «Про дорожній рух», постанову Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху», Закон України "Про попередження насильства в сім'ї», Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що притягувався до адміністративної відповідальності згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП):
08.04.2024 Орджонікідзевським районним судом у справі № 335/2176/24 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування);
23.05.2024 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху), постанова ЕНА № 2213949;
04.06.2024 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху), постанова ЕНА № 2314048;
04.08.2024 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП (керування транспортним засобом без відповідних документів), постанова ЕНА № 2749396;
06.08.2024 притягнуто до відповідальності за частиною першою п'ятою 121 КУпАП (керування транспортним засобом без відповідних документів), постанова ЕНА № 2768068;
01.10.2024 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху), постанова ББА № 120285;
24.11.2024 притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 122 (перевищення встановлених обмежень швидкості руху) КУпАП, постанова ЕНА № 3535741;
13.02.2025 Комунарським районним судом м. Запоріжжя притягнуто до відповідальності за частиною першою статті 130 (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції) КУпАП.
Суд зазначає, що подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 16.04.2025 № 569/9/01-2025 підготовлене ним в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію», та направлене відповідачу у порядку, визначеному законодавством. При цьому, у поданні зазначено фактичні дані щодо вчинення позивачем конкретних протиправних дій на шкоду громадському порядку в Україні. Відповідач, в свою чергу, на підставі результатів аналізу зазначеної інформації прийняв відповідне рішення про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 даної статті).
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що як позивач, так і відповідач повинні довести обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення. Встановлений частиною 2 статті 77 КАС України обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності не позбавляє необхідності доведення позивачем в ході судового розгляду справи заявлених ним підстав позову.
Крім того, у випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 13.02.2024 у справі №420/23351/21.
Разом із тим, позивачем не надано до суду жодного доказу на спростування обставин, викладених у поданні Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 16.04.2025 № 569/9/01-2025.
Натомість, відповідачем до матеріалів справи надано, крім іншого:
копію постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.04.2024 у справі № 335/2176/24, якою позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства);
копію постанови Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2025 у справі № 333/7249/24, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції).
Суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду (рішення у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007) особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Отже, керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не може вважатись малозначним правопорушенням, оскільки зазначені дії наражають оточуючих на небезпеку.
Щодо посилань позивача на статтю 39 КУпАП, відповідно до якої якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню, суд зазначає, що вказана стаття стосується строку, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню, що є кваліфікуючою ознакою та має наслідком встановлення більш суворого стягнення за вчинення аналогічного правопорушення. Однак ця норма КУпАП не скасовує факт вчинення адміністративного правопорушення і не спростовує доводів відповідача, що дії позивача становлять загрозу громадському порядку в Україні.
Стосовно доводів позивача про тривале проживання на території України, однією сім'єю зі своєю цивільною дружиною слід зазначити, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя. Крім того, бажання позивача зберегти сталі родинні стосунки покладає саме на нього визначені діючим законодавством обов'язки. Реалізація цього бажання позивача не може здійснюватися шляхом незастосування державними органами до нього наслідків дій всупереч діючого законодавства України.
Покликання позивача на те, що він активно співпрацює з громадськими організаціями та волонтерами, сплачує податки, працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування аварійної дільниці суд відхиляє та зазначає, що законодавство не передбачає винятків із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняє особу від дотримання законодавства України. Наведені позивачем обставини не надають йому права порушувати покладені на нього обов'язки та не скасовують встановлених законом повноважень органів державної влади щодо скасування дозволу на імміграцію за наявності для цього правових підстав.
Крім того, ОСОБА_1 є боржником за різними виконавчими провадження про стягнення заборгованості на користь ПФУ, ГУ ДПС у Запорізькій області, Департаменту патрульної поліції, що підтверджується листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та свідчить про недотримання позивачем вимог закону.
Отже, зібраними у справі доказами підтверджується, що дії ОСОБА_1 становлять загрозу громадському порядку в Україні, порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а отже відкликання дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно, оскаржувані у цій справі рішення відповідача прийняті ним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи позивача про несвоєчасне направлення йому спірних рішень спростовуються матеріаламис прави, а саме супровідним листом від 20.05.2025 № 2301.5-4600/23.1-25 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно якого спірні рішення направлені позивачу за місцем його реєстрації 21.05.2025, проте повернуто відповідачу з незалежних від нього причин (за закінченням терміну зберігання).
Підпис позивача на спірних рішеннях із зазначенням дати «27.05.2025» свідчить про отримання цих рішень нарочно, однак не скасовує того факту, що рішення направлені позивачу у передбачений законом термін засобами поштового зв'язку.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову в задоволені позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 90; код ЄДРПОУ 37834773) про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно статті 288 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі статтею 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2025.
Суддя Ю.П. Бойченко