печерський районний суд міста києва
Справа № 757/68012/21-ц
пр. 2-5682/25
18 червня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Соколова О.М.
при секретарі судового засідання - Колесник А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу № 757/68012/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У грудні 2021 року адвокат Конюшко Денис Борисович в інтересах ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувсь до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі-відповідач) та просив суд стягнути різницю між розміром фактичної шкоди та розміром страхового відшкодування у розмірі 10 985,92 грн., 10 000,00 грн. - моральної шкоди та вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позову, представник позивача зазначав, що 11.03.2021 року о 10 год. 40 хв. в м. Києві на Набережному шосе, 11А/1 відбулася ДТП за участю транспортного засобу «VOLVO» р/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 (далі - відповідач) та транспортного засобу «Chevrolet» р/н НОМЕР_2 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (далі - позивач).
Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, відтак позивачу було завдано матеріальної шкоди.
Постановою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/15290/21-п винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого трапилась зазначена дорожньо-транспортна подія, визнаний ОСОБА_2 .
Цивільно-правова відповідальність завдавала шкоди на момент настання ДТП була застрахована відповідно до Полісу ОСЦПВВНТЗ № 200198927 виданого АТ «СК «ІНГО», дійсного на дату ДТП.
Позивач звернулася до АТ «Страхова компанія «ІНГО» та надала усі необхідні документи, за результатами заяви страховик сплатив у сукупному розмірі 9 265,64 грн.
Відповідно до Звіту про визнання вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу № 14594 від 01.04.2021 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Chevrolet» р/н НОМЕР_2 , складає 20 251,56 грн.
На підставі викладеного позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2022 року в справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між розміром фактичної шкоди та розміром страхового відшкодування у розмірі 10 985 грн. 92 коп. та 10 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. 00 коп.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2025 рокупоновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2024 року у справі № 757/68012/21-ц. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2024 року у цивільній справі № 757/68012/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено.Заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.06.2024 року у цивільній справі №757/68012/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скасувано і призначити справу до розгляду по суті.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, разом з тим, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав, просив задовольнити.
Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, разом з тим, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність відповідача та представника відповідача, проти позову заперечує, просив відмовити.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 11.03.2021 напрямку моста Патона, керуючи автомобілем Вольво, д.н.л. НОМЕР_1 , всупереч п.п. 2.3.а Правил року о 10 год. 40 хв., в м. Києві на Набережному шосе, 11А/1 в дорожнього руху, перед виїздом не перевірив механічний стан автомобіля, внаслідок чого під час руху у автомобіля відірвався задній лівий підкрильник, спричинивши пошкодження автомобілю Шевроле, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 12.10.2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Транспортний засіб «Chevrolet» р/н НОМЕР_2 відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових правовідносин із таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
При цьому, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 646/989/18.
Виходячи з наведеного шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 , який на час скоєння 11.03.2021 року ДТП керував транспортним засобом марки «VOLVO», д.н.з. НОМЕР_1 , тоді виконував трудові обов'язки (здійснював свою трудову функцію) перед ТОВ «Діамант-прогрес», в якого такий водій - ОСОБА_2 був працевлаштований, а відтак, саме роботодавець за наведеними вище приписами закону є відповідальною особою за відшкодування завданих позивачу збитків.
Крім того, судовим розглядом встановлено, що законним володільцем транспортного засобу марки «VOLVO», д.н.з. НОМЕР_1 , - є ТОВ «Діамант-прогрес», у якого власне на час скоєння ДТП ОСОБА_2 виконував трудові обов'язки (здійснював свою трудову функцію).
Цивільно-правова відповідальність володільця - ТОВ «Діамант-прогрес» вказаного транспортного засобу на час скоєння його працівником ДТП була застрахована у АТ «СК «ІНГО» на згідно Полісу ОСЦПВВНТЗ серія № 200198927 від 07.06.2020 року.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Водночас у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
Згідно з ч.1 ст. 14 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/ або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
У останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).
Відповідно, сплата різниці між розміром фактичної шкоди та розміром страхового відшкодування покладена на ТОВ «Діамант-прогрес» як володільця транспортного засобу марки «VOLVO», д.н.з. НОМЕР_1 , але жодним чином у межах заявленого позову не має нести відповідальність ОСОБА_2 .
Щодо моральної шкоди, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не має такого обов'язку її відшкодовувати.
Оскільки, ОСОБА_2 , перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «Діамант-прогрес», керуючи належним товариству автомобілем «VOLVO», д.н.з. НОМЕР_1 , скоїв ДТП, внаслідок чого було заподіяно шкоду позивачу, то обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди покладається також на роботодавця на підставі частини першої статті 1172 ЦК України та з урахуванням того, що ТОВ «Діамант-прогрес» застраховано свою цивільну відповідальність згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Згідно із частинами першою-третьою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Якщо позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30.01.2019 справі №552/6381/17 (пункт 39)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів
Так, стороною позивача не було ініційовано правом заміни неналежного відповідача - ОСОБА_2 на належного відповідача ТОВ «Діамант-прогрес» або ж правом залучення співвідповідачем ТОВ «Діамант-прогрес».
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , який керував автомобілем, законним володільцем якого є ТОВ «Діамант-прогрес», а також перебував у трудових відносинах із ТОВ «Діамант-прогрес», тому обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди підлягає покладенню на роботодавця з урахуванням того, що останнім застраховано свою цивільну відповідальність згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відтак, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволенню не підлягають.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини третьої ст. 12, частини першої, шостої ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розмір різниці між фактичною шкодою та розміром страхового відшкодування наданий позивачем відповідачем у в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.22, 23, 386, 1166,1167, 1187,1188,1194,1192 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 18, 82, 141, 263-265,267,273,274,279, 354,355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 18.06.2025 року.
Суддя О.М.Соколов