Справа №:755/10411/24
Провадження №: 2/755/1471/25
"13" серпня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1 у розмірі 106 497 грн; стягнути судові витрати, що складаються з суми судового збору у розмірі 1 211,20 грн та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є власником квартири, за адресою: АДРЕСА_1 . 05.03.2024 року він виявив залиття своєї квартири, про що повідомив диспетчерську службу КП «Керуюча компанія» Дніпровського району м. Києва і 06.03.2024 подав заяву про встановлення факту залиття. 15.03.2024 року комісією складено акт про залиття квартири. Об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . 29.03.2024 експертом проведено огляд пошкодженого майна та виявлено пошкодження: в кухні площею 5,4 кв.м. коридорі площею 3, кв.м. - патьоки на поверхні водоемульсійної фарби гіпсокартонних понижень стелі 0,3 кв.м., поверхні канту натяжної стелі та ПВХ плівки натяжної стелі 0,15 кв.м. в куті над вбудованими меблями кухні, патьоки на поверхні водоемульсійної фарби стіни кухні 0,4 кв.м., плями на поверхні навісних шаф вбудованої кухні; в коморі площею 0,78 кв.м. - деформування нижньої частини двері, деформування дверної коробки, відшарування ПВХ плівки лиштви дверного коробу, двері перестали зачинятися; у ванні площею 2,17 кв.м. - патьоки на поверхні канту натяжної стелі та ПВХ плівки натяжної стелі 0,25 кв. м. в куті над дверима, деформування дверей з частковим відшаруванням ПВХ плівки, деформування доборної дошки дверного коробу з частковим відшаруванням ПВХ плівки, деформування дверної коробки з частковим відшаруванням ВПХ плівки та появою тріщин, деформування лиштви дверної коробки з частковим відшаруванням ПВХ плівки, двері перестали зачинятися, розводи на внутрішній поверхні гіпсокартону фальшстіни (облицювання каналізаційного стояка) з осередками темного кольору, схожих на грибок, наявний характерний запах грибка, патьоки на кахельних плитках стіни ,пляма на поверхні кахельних плит підлоги біля коробу каналізаційного стояка 0,4 кв.м. та складено відповідний звіт про оцінку збитків нанесених власнику квартири. Згідно даного звіту розмір матеріальних збитків, яких завдано Позивачу в результаті залиття квартири становить 96 497 грн. До того ж, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки він та члени його сім'ї увесь час перебувають у стресовому стані, постійно знервовані, як наслідок у них був порушений нормальний спосіб життя внаслідок даного залиття. Завдану моральну шкоду він оцінює у 5 000 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.07.2024 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано не було, а конверт із вказаними документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник позивача Гумен С.М. та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» копію зазначеної ухвали отримали 08.07.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Відповідачем до суду відзиву на позов подано не було, позивачем додаткових пояснень, заяв до суду подано не було.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав №31587168 від 08.10.2011, квартири за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт.
Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта. Тобто факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов'язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім'я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Акт обов'язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім'я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: «чітко зазначити причини, а саме несанкціоноване втручання мешканців кв. №___ у роботу системи (заміна радіаторів, трубопроводів, вентилів, рушникосушарок тощо), незадовільне технічне обслуговування систем, передчасний вихід з ладу радіаторів опалення, трубопроводів, вентилів, гнучких підводок та ін.».
Згідно відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.05.2024 №062/14-4792, за даними реєстрових книг об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної власності зареєстровано за: ОСОБА_2 .
Відповідно до Акту від 15.03.2024, складеного комісією ЖЕД-410 у складі: майстра т/д 1 ОСОБА_3 , майстра т/д № 2 ОСОБА_4 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_5 та затвердженого т.в.о. начальника ЖЕД-410 ОСОБА_6 , щодо обстеження квартири АДРЕСА_1 з приводу залиття. Житловий будинок № 41 по вул. Ентузіастів 1965 року забудови, серія 1кг 480-1у, к/бетонний, 162-х квартирний, 3-х під'їзний, 9-ти поверховий. Квартира АДРЕСА_1 розташована на 6-му поверсі, приватизована. Загальна площа S=30,90 кв.м. На момент обстеження 15.03.2024 у квартирі АДРЕСА_1 було виявлено: в кухні S=5,4 кв.м (натяжна стеля) сухі плями S=1,2-1,8 кв.м., жовтого кольору у кутку; сумісна туалетна кімната S=3,90 кв.м на стелі (натяжна стеля), вздовж карнизу біля інженерних мереж сухі плями жовтого кольору S=0,2-0,5 кв.м, і на темному кахелі видно жовті сліди залиття, а також біля вхідних дверей на стелі в кутку і на стіні жовті плями на кахелі. На момент обстеження двері в туалетну кімнату і комору не відчиняються та не закриваються. На момент обстеження відсутня електрика в квартирі. Зі слів власника квартири АДРЕСА_1 ремонт в квартирі виконувався в 2019 році. При обстеженні слюсарем-сантехніком встановлено, що інженерні мережі закладено кахелем. При наданні доступу слюсарем-сантехніком ЖЕД виконано ремонтні роботи. Причина залиття: пошкоджена ділянка ГВП на врізці в квартирі АДРЕСА_3 .
Відповідно до Звіту про оцінку збитків, №63/24 нанесених власнику квартири АДРЕСА_1 , складений 13.04.2024 на підставі договору №71-С/24 від 26.03.2024, укладеного з гр. ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 , розмір матеріальних збитків, який завдано ОСОБА_1 в результаті залиття квартири АДРЕСА_1 , яке сталося 05.03.2024, станом на момент складання даного звіту становить 96 497,00 грн.
Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
В силу ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачено ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною 1 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Із положень ст. 1166 ЦК України слідує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідальність є наслідком вини та означає законне зобов'язання фізичної або юридичної особи відшкодувати завдані збитки іншій фізичній або юридичній особі згідно із певними правовими принципами та правилами. Це зобов'язання може бути передбачене в угоді (договірне зобов'язання) або в правовій нормі (недоговірне зобов'язання).
За правилами ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В силу ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що здійснення особою цивільних прав є мірою дозволеної законом або договором поведінки, яка не повинна порушувати права та інтереси інших осіб. Закон забороняє дії осіб, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі.
Право власності є абсолютним правом, яке здійснюється власником на свій розсуд незалежно від волі інших осіб. Одночасно на власника покладаються певні зобов'язання, зокрема витрати, пов'язані з майном, тягар його утримання та охорони. Також власник несе ризик випадкового знищення та пошкодження майна, він не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та інтересам громадян, інтересам суспільства.
В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Порушене право має бути захищене у спосіб, який установлений законом.
Згідно усталеної судової практики при розгляді позовів про відшкодування шкоди необхідно мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Враховуючи вищевказані норми процесуального законодавства, встановлені фактичні обставини справи, проаналізувавши підстави звернення до суду та норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд доходить висновку, що цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (заподіювача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 757/31418/15-ц.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Відповідачем, всупереч зазначених вимог закону, не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що шкоду позивачу завдано не з його вини, хоча це є його процесуальним обов'язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
На підставі частини 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до положень статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів).
Судом встановлено, що в результаті халатного відношення мешканців квартири АДРЕСА_3 до сантехнічного обладнання та інженерних мереж, а саме пошкодження ділянки ГВП на врізці в квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідним актом, відбулось залиття квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та позивачу були завдані збитки у розмірі 96 497,00 грн., що підтверджується звітом про оцінку збитків №63/24, нанесених власнику квартири АДРЕСА_1 , складений 13.04.2024 ФОП ОСОБА_8 , який є належним доказом, відтак суд доходить до висновку про наявність підстав для покладання на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу завдану йому матеріальну шкоду внаслідок пошкодження належного йому майна, спричиненого залиттям квартири.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази суд вважає, що позовні вимоги позивача про відшкодування матеріальних збитків, завданих залиттям квартири є не достатньо обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, і відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 96 497,00 грн.
Щодо відшкодування моральної шкоди, суд доходить до наступних висновків.
За змістом ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (Постанов КЦС ВС від 13 липня 2023 року у справі № 454/289/22, провадження № 61-2200св23 (ЄДРСРУ № 112202578).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Так, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 № 214/7462/20 (61-21130сво21).
Однак позивач, посилаючись на те, що унаслідок залиття квартири йому спричинено також і моральну шкоду, яка полягає зокрема у перебуванні у стресовому стані його та членів його родині, та як наслідок у них був порушений нормальний спосіб життя внаслідок даного залиття, не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Разом із тим, суд визнає, що протиправні дії відповідача дійсно завдали позивачу моральної шкоди, оскільки права позивача були порушені, шляхом пошкодженням його майна, при цьому, логічним є те, що будь-яка особа у такій ситуації зазнає моральної шкоди, що виражається у душевних стражданнях, яких особа зазнає в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Отже, з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, з огляду на ступінь вини відповідача, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог стосовно розміру шкоди заявленого до відшкодування, як моральної шкоди, шляхом зменшення відповідної суми до 2 000,00 грн.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
За правилом п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положеннями частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17.
Разом з тим, суд враховує, що за частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відповідності до пункту шостого частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі та обов'язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21, в якій сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції: «Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».
У постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Об'єднаної палати Верховний Суд указав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Зазначені правові висновки кореспондуються також і з положеннями ЦПК України у цій частині, відповідно можуть бути застосовані до даних правовідносин при вирішенні поданої заяви.
Разом з тим, застосовуючи зазначені вище висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, суд звертає увагу, що у позові представником позивача зазначено загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат, при цьому зазначена вимога не конкретизована, а на її підтвердження останнім будь-яких доказів не подано. До ухвалення у справі рішення представником не надано доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказано будь-яких причин, які унеможливлюють подання останніми відповідних доказів із першою заявою по суті справи, не повідомлено про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів після ухвалення рішення у справі.
Зазначена правова позиція висвітлена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22, яку слід застосувати до даної справи.
Наведене вище дає підстави вважати, що представник позивача не подав заяви, яка б у розумінні положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надавала б суду можливість вирішити питання щодо розподілу судових витрат, та у разі необхідності в резолютивній частині рішення, у відповідності до вимог п.5 ч.6 ст. 265 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат. Поряд з цим, вимога про стягнення судових витрат не конкретизована, що позбавляє суд вирішити її під час ухвалення судового рішення або за необхідності призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.
Таким чином, оскільки представник позивача не дотримався процесуальних норм закону, не подав до суду доказів на підтвердження понесених витрат разом із першою заявою по суті справи, та в подальшому не скористався своїм правом на подання до суду такої заяви після відкриття провадження у справі, не повідомив суду про причини неможливості подати такі докази вчасно, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 08.01.2024 у справі № 580/3758/19.
В порядку ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 13, 15, 16, 22, 316, 319, 322, 358, 1166, 1167, 1192 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 39606435, вул. Челябінська, 9-Г, м. Київ) про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартир - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду внаслідок залиття квартири у розмірі 96 497 грн, моральну шкоду в сумі 2 000 грн та судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: