Справа № 466/9534/22 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.
Провадження № 22-ц/811/1658/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Провадження № 22-ц/811/1741/25
13 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Підлужного В.І.
з участю: прокурора Мацюри Я.Р.
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2023 року,-
у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування прокуратури або суду.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 листопада 2016 року прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 йому пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 301 Кримінального кодексу України. Відомості про кримінальні правопорушення внесені 14 липня 2016 року органом досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140050003185. Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 301 КК України та призначено покарання за частиною другою статті 301 КК України у виді штрафу у розмірі 5 100 грн з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції, за частиною четвертою статті 301 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної відеопродукції. На підставі частини третьої статті 72 КК України ухвалено основне покарання у виді штрафу виконувати самостійно. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання за частиною четвертою статті 301 КК України у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки із покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК України. Запобіжний захід йомуне обирався. Постановою Верховного Суду від 29 січня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати. Вважає незаконним порушення щодо нього кримінального провадження, у зв'язку з чим він тривалий час перебував під слідством та судом, незаконним обшуком житла порушено його право на недоторканість, права на володіння та користування майном, яке було вилучено під час проведення обшуку. Крім того, позивачу необхідно було з'являтись на допити, судові засідання, звертатися за правовою допомогою, а також щомісячно відвідувати уповноважений орган з питань пробації для виконання обов'язків, передбачених статтею 76 КК України. Стверджує, що зазнав моральних страждань, які виразилися, зокрема, в тому, що незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на його стосунки з оточуючими людьми, він був змушений докладати значних зусиль для поновлення своїх порушених прав, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду.
З наведених підстав просить стягнути на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2 000 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди 600 000 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 28 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року оскаржили Львівська обласна прокуратура та ОСОБА_1 .
Також ОСОБА_1 оскаржив додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28 квітня 2023 року.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та Львівська обласна прокуратура, вважають рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі Львівська обласна прокуратура покликається на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних та фізичних страждань, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду. Вказує, що розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з врахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинного призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Крім того, зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди за один місяць перебування під слідством та судом не може бути більшим, ніж розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Більше того, будь-якого експертного дослідження на підтвердження заподіяння органом досудового розслідування шкоди (суми позову) у причинно-наслідковому зв'язку позивачем проведено не було. З наведених підстав просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що він незаконно перебував під слідством та судом 3 роки та 5 місяців, а тому вважає, що зменшення судом розміру моральної шкоди до 600 000 грн. не відповідає моральним стражданням, які йому завдано внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Зазначає, що його незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під слідством та судом, порушення права на недоторканість його житла під час незаконного обшуку, права на володіння та користування майном, яке було вилучено під час проведення обшуку необхідність з'являтись на допити, судові засідання, звертатися за правовою допомогою, а також щомісячно відвідувати уповноважений орган з питань пробації для виконання обов'язків, передбачених статтею 76 КК України, завдали йому моральних страждань, негативно вплинули на його стосунки з оточуючими людьми, він був змушений докладати значних зусиль для поновлення своїх порушених прав. Вважає, що відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у позовній заяві був відсутній попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, оскільки такі відомості містяться у позовній заяві. Також відсутність детального опису наданих адвокатом послуг із врахуванням витраченого часу по кожному із видів робіт, не є підставою для відмови у стягненні витрат, оскільки сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником часу.
З наведених підстав просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року скасувати в частині відмови у стягненні на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 400 000 грн. та в цій частині постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині - рішення залишити без змін. Скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Львівської обласної прокуратури Мацюри Я.Р. на підтримання доводів апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , пояснення представника ОСОБА_1 - Стефановича Ю.М. на підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Львівської обласної прокуратури на рішення суду підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення суду підлягає до частково задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі ухвали суду апеляційної інстанції, якою не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди органом досудового розслідування стверджується безпідставним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним обшуком та накладенням арешту на особисте майно позивача. При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, з урахуванням обсягу заподіяної шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, тривалості перебування позивача під слідством і судом, засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн., яка визначена виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням усіх встановлених обставин цієї справи. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що визначаючи розмір моральної шкоди врахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 листопада 2016 року прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 позивачу пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 301, частиною четвертою статті 301 КК України. Відомості про кримінальні правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань органом досудового розслідування 14 липня 2016 року за № 12016140050003185.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 301 КК України та призначено покарання за частиною другою статті 301 КК України у виді штрафу у розмірі 5 100 грн. з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції, за частиною четвертою статті 301 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної відеопродукції. На підставі частини третьої статті 72 КК України ухвалено основне покарання у виді штрафу виконувати самостійно. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання за частиною четвертою статті 301 КК України у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки із покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК України.
Також встановлено, що запобіжний захід у виді взяття під варту позивачу не обирався.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 5 лютого 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної ( немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
У частинах першій, другій та сьомій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Частина перша статті 1173 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Відповідно до статті 1 Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР виникає в особи в разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята й шоста статті 4 цього Закону).
Отже, закриття органом досудового розслідування кримінального провадження щодо особи з підстав, що її реабілітують, є офіційною констатацією незаконності повідомлення її про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо особи підтверджує протиправність його кримінального переслідування.
Положення ЦК України застосовуються під час визначення підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов'язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості під час визначення її розміру.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і під час її визначення враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 709/1173/17).
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви.
Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся із позовом до Львівської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду 2 000 000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вирішуючи спір, Шевченківський районний суд м. Львова задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково, визначив розмір відшкодування моральної шкоди 600 000 грн., зазначивши в оскаржуваному рішенні, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував під слідством і судом 3 роки та 5 місяців (41 місяць).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що з січня 2023 року мінімальна заробітна плата становить 6700.00 грн.
З урахуванням пункту 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та періоду перебування позивача під слідством і судом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що мінімальний розмір моральної шкоди, встановлений законом, становить 274700.00 грн.
Тобто, суд першої інстанції правильно визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати станом на час розгляду справи судом.
Як вбачається з оскаржуваного рішення суду, Шевченківський районний суд м. Львова стягнув на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 600000.00 грн., в розмірі, вдвічі більшому за мінімальний.
Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим в частині розміру стягнутої моральної шкоди, апелянт ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції не врахував того, що обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, він, окрім факту його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством і судом, посилався на порушення недоторканності житла під час незаконного обшуку, права на володіння та користування майном, яке було вилучено під час проведення обшуку, необхідність явки на допити, судові засідання, звернення за правовою допомогою, щомісячного відвідування уповноваженого органу з питань пробації. Крім того, незаконні дій органів досудового слідства щодо пред'явлення йому обвинувачення негативно вплинули на його стосунки з оточуючими, він змушений був докладати значних зусиль для відновлення своєї репутації. Апелянт вважає, що не врахувавши вищезазначені обставини, суд безпідставно стягнув моральну шкоду у значно меншому розмірі.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов правильного висновку про те, що позивач довів право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв'язку з незаконними діями органів досудового розслідування й прокуратури.
У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі
№ 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18,
від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення втрат потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
Визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.
Визначаючи моральну шкоду у розмірі, що вдвічі перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір станом на 2023 рік, суд першої інстанції зазначив, що враховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів зауважує, що визначення розміру моральної шкоди не у мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування залежить від характеру і обсягу, глибини страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
З огляду на обставини справи, наведені позивачем обгрунтування вимушених змін у його житті у зв'язку з незаконним кримінальним переслідуванням, ураховуючи те, що до нього не застосовувся запобіжний захід у виді взяття під варту, він не був обмежений у здійсненні своїх прав, у можливості їх реалізації, не був позбавлений соціальних контактів, інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством до нього не застосовувалися, колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та збільшення розміру моральної шкоди та у зв'язку з вищенаведеним вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі, що вдвічі перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір.
Такі свої висновки колегія суддів обгрунтовує і тим, що компенсація моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має відображати реальні втрати та страждання заявника, відшкодування шкоди має бути адекватним, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа і що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Колегія суддів враховує і те, що здійснення таких заходів, як проведення обшуку та накладення арешту на майно, не може бути безспірною підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням вищенаведеного, зазначені ОСОБА_1 обставини, не є такими, що об'єктивно свідчать про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у двічі більшому у порівнянні з мінімальним, а тому колегія суддів вважає, що стягнення 600000.00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди є значно завищеним.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції не в повній мірі було враховано принцип пропорційності, розумності та справедливості, реальні страждання позивача, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, а відтак доводи апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури у цій частині є значною мірою обґрунтовані.
Враховуючи конкретні обставини справи, те, що позивачу запобіжний захід у виді взяття під варту не обирався, він не був обмежений у можливості здійсненні своїх прав, враховуючи обсяг страждань (душевних і психічних), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, зважаючи на вимоги розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, слід зменшити та стягнути таку в розмірі 350000.00 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури про недостатню оцінку судом першої інстанції доказів, наданих позивачем на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діяннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, та завданою моральною шкодою, про відсутність експертного дослідження на підтвердження заподіяної органом досудового розслідування шкоди у причинно - наслідковому зв'язку, колегія суддів зазначає, що порушення прав людини чи неправомірне поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції, мають негативний вплив на особу, потерпілу від цих неправомірних дій, викликають у потерпілої особи переживання, в певній мірі і страждання, що завдають їй моральної шкоди.
Щодо доводів прокурора про відсутність висновку експерта, токолегія суддів зазначає, що розмір відшкодування визначає суд, а експертний висновок може слугувати для судді лише орієнтиром у пізнанні глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквіваленту таких страждань.
Покликання Львівської обласної прокуратури на ту обставину, що моральну шкоду судом розраховано виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, в той час як при розрахунку слід було застосувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спростовується пунктом 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів Державної казначейської служби України про помилкове залучення її до участі у справі, як співвідповідача.
Відповідно до ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, зазначила, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
В пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. У справах про відшкодування шкоди державою, остання бере участь як відповідач через той орган, діями якого заподіяно шкоду.
Отже, відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, яким заподіяно шкоду. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
До подібних правових висновків за аналогічних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 177/63/19 (провадження № 61-1205св20).
Тобто, Державна казначейська служба України є органом, який здійснює тільки списання коштів з Державного бюджету України й будь-яких незаконних дій щодо позивача не вчиняла, а відтак не є відповідачем у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/19 (провадження №12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Враховуючи вищенаведене, зміст позовних вимог, колегія суддів вважає, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки є самостійною юридичною особою, до обов'язків якої входить списання коштів з Державного бюджету України, і не може нести відповідальності за неправомірні рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, а відтак, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України слід відмовити з наведених вище підстав.
Кошти на відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди підлягають стягненню з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а відтак резолютивну частину оскаржуваного рішення необхідно змінити, виклавши в іншій редакції.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції посилався на відсутність акту виконаних робіт із детальним описом наданих адвокатом послуг, відомостей, з яких можна встановити, на підставі якого саме договору про надання правової допомоги з двох договорів, що надані позивачем, йому надавалась правова допомога та відсутність у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, що прямо передбачено ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, на яку посилається заявник).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268).
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (ИOLIЖ v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77). ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Частина третя статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада
2022 року у справі № 922/1964/21 виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала: «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина третя статті 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Статтею 137 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Водночас, аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанова Верхового Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18), що не врахував суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу..
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надані: договір про надання правової допомоги від 23 листопада 2022 року № 2/11, укладений між громадським об'єднанням адвокатів Личаківського району м.Львова «Палата адвокатів» в особі Стефановича Ю. М. та Стефковським В. І., договір про надання правової допомоги від 02 січня
2023 року №02/01, укладений між громадським об'єднанням адвокатів Личаківського району м.Львова «Палата адвокатів» в особі Стефановича Ю. М. та Стефковським В. І., зі змісту яких вбачається встановлення сторонами фіксованого розміру обчислення гонорару: за складання позовної заяви -
5 000 грн та за участь адвоката в суді першої інстанції - 5 000 грн, а також акти про надані послуги відповідно від 16 грудня 2022 року, від 28 березня
2023 року, квитанції про сплату грошових коштів у загальному розмірі
10 000 грн, які підтверджують надання таких послуг та їх сплату.
Таку ж суму витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, останній зазначив у своєму позові, тобто першій заяві по суті спору.
Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу таким, що суперечить матеріалам справи, і вважає, що заява ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає до часткового задоволення.
З огляду на складність справи, те, що категорія таких справ є поширеною і з приводу їх вирішення існує судова практика, враховуючи обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість судових засідань, тривалість розгляду справи судом, беручи до уваги зазначене у клопотанні Львівської обласної прокуратури про не співмірність витрат, те, що кошти стягуються з державного органу, який фінансується з державного бюджету, враховуючи критерій розумності їхнього розміру, їхньої дійсності та необхідності, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000.00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року - залишити без задоволення, апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити, викласти другий абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 350000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди».
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року в частині вирішення позовних вимог до Державної казначейської служби України - скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України.
В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2022 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 5000.00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 13.08.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк