12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 522/1299/24
провадження № 51 - 3140 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року,
установив:
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, покладено обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року відмовлено захиснику в поновленні строк на апеляційне оскарження вироку, апеляційну скаргу повернуто.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку належним чином не дослідив причини пропуску строку на апеляційне оскарження та їх поважність, чим позбавив засудженого належного доступу до правосуддя. Зокрема,
у клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження захисник указував, що засуджений ОСОБА_5 02.07.2024 брав участь у судовому засіданні без свого захисника. 03.07.2024 оголошено резолютивну частину вироку за відсутності обвинуваченого та захисника, копія судового рішення отримана обвинуваченим того ж дня, а захиснику копія вироку не направлялася. Апеляційна скарга сторони захисту подавалася з підстав суворості призначеного ОСОБА_5 покарання.
Колегія суддів (далі - Суд), перевіривши доводи касаційної скарги, та долучену до неї копію судового рішення, дійшла висновку про таке.
Приписами ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга може бути подана на вирок суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до ч. 3 цієї статті для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
За правилами п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою такої особи не знайде підстав для його поновлення.
Частиною 1 ст. 117 КПК встановлено, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлено за клопотанням зацікавленої особи ухвалою слідчого судді, суду. Поняття поважних причин пропуску строку є оціночним, а питання його поновлення покладається на розсуд суду. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
Відповідно до змісту оскарженої ухвали, захисник поза межами строку на апеляційне оскарження (понад 6 місяців) подав апеляційну скаргу до якої долучив клопотання про поновлення строку на оскарження вироку.
На обґрунтування свого клопотання про поважність причини пропуску цього строку захисник указував на те, що засуджений ОСОБА_5 02.07.2024 приймав участь у судовому засіданні без свого захисника. 03.07.2024 оголошено резолютивну частину вироку за відсутності обвинуваченого та захисника, копія судового рішення отримана обвинуваченим того ж дня, а захиснику копія вироку не направлялася. У грудні 2024 року засуджений ОСОБА_5 звернувся до нього за правовою допомогою, ознайомившись з матеріалами провадження він у січні 2025 року подав апеляційну скаргу, разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції
За наслідками розгляду клопотання апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2025 року відмовив у його задоволенні.
Приймаючи таке рішення апеляційний суд виходив із того, що засуджений та його захисник ОСОБА_6 були присутніми під час судового розгляду в суді першої інстанції засуджений отримав копію вироку в день його проголошення, тобто 03 липня 2024 року та лише 10.01.2025 захисник ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на оскарження вироку суду.
Апеляційний суд дійшов висновку, що в своєму клопотанні захисник не навів переконливих доводів щодо наявності у нього поважних причин пропуску цього строку, належно обґрунтувавши своє рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові
від 27.03.2019 (справа № 127/17092/18), особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що укладення обвинуваченим, засудженим договору про надання правничої допомоги з іншим захисником не є поважною причиною для пропуску визначеного законом строку на оскарження судового рішення.
Отже, Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наведені захисником причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними і не перешкоджали стороні захисту реалізувати своє право на апеляційне оскарження та вчасно подати апеляційну скаргу.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, в суді першої інстанції захист інтересів засудженого ОСОБА_5 здійснював захисник ОСОБА_6 ,
а тому сторона захисту не була обмежена в своєму праві та можливостях оскаржити вирок місцевого суду в установлений законом строк.
Наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильність висновків викладених в оскаржуваній ухвалі і не ставлять під сумнів законність цього рішення.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою
і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги Суд не вбачає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3