05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 740/2968/16к
провадження №51-400км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 17 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 6270000000128 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Держанівка Носівського району Чернігівської області, мешканця м. Ніжина Чернігівської області,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 лютого 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано за ч. 3 ст. 368 КК у зв'язку з недоведеністю, що у його діянні є склад кримінального правопорушення.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 04 листопада 2021 року це рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Верховний Суд постановою від 14 вересня 2022 року частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначив новий розгляд у цьому суді.
При новому перегляді вироку Чернігівський апеляційний суд 17 листопада 2023 року його скасував і ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України на строк 3 роки та з конфіскацією майна. На підставі ст. 54 КК позбавив ОСОБА_7 спеціального звання «майор поліції».
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_7 перебуваючи на посаді командира взводу роти дорожньо-патрульної служби ГУНП у Чернігівській області та маючи спеціальне звання «майор поліції», тобто являючись службовою особою яка займає відповідальне становище, у невстановлений досудовим слідством час та місці неодноразово вимагав від свого підлеглого, поліцейського роти дорожньо-патрульної служби ГУНП в Чернігівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_9 надавати йому щомісячно грошові кошти в сумі 2500 грн за лояльне ставлення до нього.
Так, 03 травня 2016 року о 07:30 у своєму службовому кабінеті в приміщенні стаціонарного поста поліції на вул. Київській, 2 в с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області ОСОБА_7 одержав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в розмірі 2500 грн за безперешкодне проходження ним служби у взводі роти ДПС.
11 травня 2016 року о 14:30 там же, у своєму службовому кабінеті повторно одержав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в сумі 2500 грн за погодження ним, як командиром підрозділу, надання останньому щорічної чергової відпустки.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У поданих касаційних скаргах :
- засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у цьому суді.
Вважає, що при ухваленні вироку апеляційний суд не взяв до уваги того, що:
- він не був наділений повноваженнями щодо затвердження графіків відпусток та вирішення питань щодо направлення підлеглих у планові та позапланові службові відрядження, так як такі права має лише командир роти;
- обшук у його службовому кабінеті 11 травня 2016 року був проведений без ухвали слідчого судді, копія протоколу обшуку йому не вручалась;
- у порушення вимог ст. 290 КПК клопотання слідчого від 29.04.2016 про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні було надано стороні захисту під час судового розгляду.
Вважає, що вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_10 , який брав участь у розгляді провадження в складі колегії, як слідчий суддя апеляційного суду давав дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у кримінальному провадженні, що виключає його участь у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій;
- захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що стороною обвинувачення та судом не доведено належними і допустимими доказами наявність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення. Апеляційний суд у вироку послався лише на докази, які були надані прокурором і не послався на жодний доказ вказаний захистом і в своєму рішенні не вказав чому не взяв ці докази до уваги.
Надає власну оцінку зібраним доказам, відмінну від тієї, яку їм дав суд апеляційної інстанції.
Вважає недопустимими доказами:
- усі протоколи за результатами проведення НСРД у кримінальному провадженні, оскільки такі складені з порушенням строку передбаченого ст. 252 КПК пізніше ніж за добу після їхнього завершення;
- заяву ОСОБА_9 про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, оскільки така адресована УВБ у Чернігівській області ДВБ НП України, тобто органу, який не уповноважений приймати такі заяви. Окрім того, в заяві немає застереження щодо кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення.
Зазначає, що в матеріалах провадження відсутня постанова слідчого/прокурора про залучення ОСОБА_9 до конфіденційної співпраці, що, на його думку, також свідчить про недопустимість результатів НСРД у кримінальному провадженні.
Стверджує, що після об'єднання кримінальних проваджень 04.07.2016 прокурор доручив проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_11 , а тому, на його думку, всі інші слідчі в кримінальному провадженні, в тому числі і слідчий ОСОБА_12 , автоматично були усунуті від подальшого проведення досудового розслідування.
Інші, викладені в касаційній скарзі захисника доводи, аналогічні тим, що наведені в скарзі засудженого.
З урахуванням цих обставин сторона захисту вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Захисник у судовому засіданні підтримав вимоги касаційних скарг сторони захисту.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг, вважала вирок апеляційного суду законним та обґрунтованим і просила залишити його без зміни.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, дійшла висновку про таке.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє вирок апеляційного суду в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції.
Як зазначалося вище, судові рішення у цьому кримінальному провадженні вже перевірялись судом касаційної інстанції.
Так, Верховний Суд постановою від 14 вересня 2022 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу апеляційного суду скасував через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначив новий розгляд у цьому суді. У своєму рішенні Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів обох інстанцій про недопустимість усіх доказів зібраних у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
Положеннями ч. 1 ст. 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
При ухваленні нового вироку у справі апеляційний суд цих вимог закону дотримався.
З матеріалів справи вбачається, що не погодившись із виправдувальним вироком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій покликався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просив це рішення скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину і призначити йому покарання в межах санкції кримінального закону, який передбачає відповідальність за його вчинення. Прокурор у скарзі також просив повторно дослідити докази у справі.
Апеляційний суд перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора, провів у справі часткове судове слідство, допитав свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , дослідив та проаналізував докази, про дослідження яких просив прокурор, оцінив ці докази на предмет їх допустимості, а сукупність зібраних доказів - на предмет їх достатності для підтвердження висунутого обвинувачення, на підставі чого дійшов умотивованого висновку про помилковість рішення місцевого суду.
У частині доводів касаційних скарг Суд зазначає про таке.
Щодо незаконного складу суду
Усупереч доводів засудженого в касаційній скарзі, дозвіл на проведення НСРД у кримінальному провадженні надавав слідчий суддя Апеляційного суду Чернігівської області ОСОБА_14 (т. 3, а. к. п. 46-47), а тому передбачених законом обставин, які б перешкоджали судді ОСОБА_15 брати участь у апеляційному розгляді справи в складі колегії відсутні.
Окрім того, як убачається з матеріалів провадження, під час апеляційного розгляду сторона захисту не заявляла відводу як колегії в цілому, так і будь-кому з суддів.
Щодо недопустимості доказів
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.
Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про недопустимість протоколів НСРД через порушення строку їхнього складання, визначеного ст. 252 КПК.
Визначені кримінальним процесуальним законом строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов'язку. Недотримання цих строків тягне за собою різні правові наслідки. Так, закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Водночас закінчення строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Обов'язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов'язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження.
Оскільки складання протоколу щодо результатів проведення НСРД та направлення його прокурору є обов'язком слідчого чи працівника оперативного підрозділу, то пропуск ними цього строку не спричиняє його припинення. Недотримання строків складання протоколу після проведення НСРД не впливає на їх результати, а отже пропуск цього строку не є істотним порушенням, яке тягне за собою визнання вказаних доказів недопустимими.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.01.2020 (справа № 738/329/17), від 08.04.2020 (справа № 263/15845/2019) та від 22.10.2021 (справа № 487/5684/19).
Щодо внесення відомостей до ЄРДР та повноважень слідчих
З матеріалів провадження вбачається, що 28.04.2016 ОСОБА_9 звернувся до УВБ в Чернігівській області ДВБ НП України з заявою про вжиття заходів до ОСОБА_7 (командира взводу) який систематично вимагає неправомірну вигоду, зі змісту заяви вбачається, що він написав її власноручно та йому роз'яснено зміст ст. 383 КК (відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення) (т. 2, а. к. п. 11).
29.04.2016 начальник УВБ в Чернігівській області ДВБ НП України скерував заяву ОСОБА_9 у прокуратуру Чернігівської області для прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2, а. к. п. 10).
Цього ж дня до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42016270000000128 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та розпочато досудове розслідування (т. 2, а. к. п. 3-4).
Заступник прокурора Чернігівської області ОСОБА_16 своєю постановою від 29.04.2016 призначив у кримінальному провадженні № 42016270000000128 групу прокурорів в складі: ОСОБА_17 (старший групи) та ОСОБА_18 (надалі група прокурорів кілька разів змінювалась) (т. 1, а. к. п. 23).
Окрім того, начальник слідчого відділу прокуратури Чернігівської області ОСОБА_11 постановою від 29.04.2016 створив слідчу групу з працівників слідчого відділу прокуратури, у складі: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_19 (т. 2, а. к. п. 5).
Надалі 04.07.2016 до ЄРДР за № 42016270000000214 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК (за фактом події від 03.05.2016) та цього ж дня вказані кримінальні провадження були об'єднані в одне, проведення досудового розслідування в об'єднаному провадженні доручено начальнику слідчого відділу ОСОБА_11 (т. 2, а. к. п. 9).Фактично досудове розслідування в кримінальному провадженні здійснювалося начальником слідчого відділу ОСОБА_11 та слідчим ОСОБА_12 , який був раніше визначений слідчим у кримінальному провадженні відповідно до положень статей 37, 39 КПК.
При цьому Суд звертає увагу на те, що нормами кримінального процесуального закону не передбачено необхідності повторного призначення слідчого (групи слідчих) чи доручення на проведення досудового розслідування конкретному слідчому в об'єднаному кримінальному провадженні, як і не містить норми, що визначений в окремому провадженні слідчий втрачає свої повноваження у разі об'єднання цього кримінального провадження з іншим.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, зокрема і в разі реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31.08.2022 (справа № 756/10060/17провадження № 13-3кс22) вказала: «Суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання».
Таких порушень прав і свобод людини, які би могли поставити під сумнів допустимість доказів зібраних у кримінальному провадженні, при перегляді судового рішення Судом встановлено не було.
Відтак Суд відхиляє ці доводи сторони захисту, як безпідставні.
Щодо незаконності проведення обшуку
Згідно з вимогами ст. 234 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, на підставі ухвали слідчого судді проводиться обшук.
За правилами ч. 3 ст. 233 КПК слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи у невідкладних випадках, пов'язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, зобов'язані невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про дозвіл на проведення обшуку до слідчого судді.
З матеріалів провадження вбачається, що 11.05.2016 після передачі коштів ОСОБА_9 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення слідчим ОСОБА_12 з дотриманням вимог статей 233, 234, 236 КПК був проведений обшук у службовому кабінеті ОСОБА_7 , під час якого усім учасникам слідчої дії були роз'яснені їхні права та обов'язки (т. 2, а. к. п. 56-60).
Під час проведення обшуку ОСОБА_7 добровільно видав з кишені сорочки кошти в сумі 2500 грн (які з його слів йому віддав ОСОБА_9 ), після чого добровільно видав з чоловічої сумки кошти в сумі 1800 грн (заробітна плата), картки на пальне, банківську картку ПАТ КБ «Приватбанк», 2 мобільних телефони, з шухляди робочого столу записник коричневого кольору з нотатками, дві картки «Райффайзен Банк Аваль». Жодних заперечень щодо ходу проведення слідчої дії ніхто з учасників не заявляв. Також, усупереч доводів касаційних скарг, копія протоколу обшуку на місці була вручена ОСОБА_7 (т. 2, а. к. п. 59 (зворот).
12.05.2016 слідчий суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова своєю ухвалою задовольнив клопотання прокурора та надав дозвіл на проведення обшуку ОСОБА_7 і його службового кабінету (т. 2, а. к. п. 38-39).
Зважаючи на викладене, підстав для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом у справі Суд не вбачає.
Щодо порушень вимог ст. 290 КПК
Під час розгляду справи в суді першої інстанції 21.01.2020 стороні захисту відповідно до положень ч. 11 ст. 290 КПК було відкрито додаткові матеріали, а саме клопотання начальника слідчого відділу прокуратури Чернігівської області від 29.04.2016, погоджене з прокурором, про надання дозволу на проведення НСРД у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 (т. 4, а. к. п. 80-82).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19), серед іншого вказала, що у випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов'язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
При цьому Суд звертає увагу на те, що після відкриття прокурором додаткових матеріалів у справі в сторони захисту було достатньо часу для доведення перед судом своєї позиції щодо неналежності чи/або недопустимості цього доказу.
Відповідно до ч. 3 ст. 246 КПК рішення про проведення НСРД у кримінальному провадженні приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.
У матеріалах провадження наявні постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 29.04.2016 та 11.05.2016 (т. 3, а. к. п. 43-44, 56-57), а також ухвала слідчого судді про аудіо-, відео контроль особи ( ОСОБА_9 ) від 29.04.2016.
Зі змісту ухвали слідчого судді від 29.04.2016 про дозвіл на проведення НСРД у кримінальному провадженні вбачається, що такий дозвіл було надано з метою пошуку та фіксування слідів тяжкого злочину в якому підозрювався ОСОБА_7 (т. 3, а. к. п. 46-47).
Отже, НСРД у кримінальному провадженні проводились у встановленому законом порядку на підставі постанов прокурора та ухвал слідчого судді, а тому складені слідчим протоколи за результатами проведення таких дій апеляційний суд обґрунтовано поклав в основу свого вироку.
Щодо відсутності постанови про залучення ОСОБА_9 до конфіденційної співпраці
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 275 КПК під час проведення НСРД слідчий має право використовувати інформацію отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НСРД у випадках, передбачених цим Кодексом.
Під конфіденційним співробітництвом у кримінальному провадженні розуміють негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою та на засадах добровільності, конспіративності, які використовуються для вирішення завдань кримінального провадження. Слідчий має право використовувати інформацію, отриману від осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво, під час проведення НСРД, або залучати їх до проведення таких дій.
Залучення особи до конфіденційного співробітництва є не різновидом НСРД, а лише складовим елементом їх проведення, що вбачається з положень ч. 2 ст. 246 КПК, де перераховуються види НСРД які можуть проводитись у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, і є тільки способом їх проведення.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 25.09.2023 (справа № 208/2160/18, провадження № 51-1868кмо22) серед іншого виснувала: «Відсутність у матеріалах справи окремої постанови про залучення особи до конфіденційного співробітництва чи залучення до участі в НСРД як конфідента не свідчить про порушення вимог КПК».
Окрім того, допитаний судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 06.03.2023 свідок ОСОБА_9 підтвердив, що добровільно погодився на конфіденційну співпрацю з органами досудового розслідування (т. 5, а. к. п. 170-174).
Щодо відсутності повноважень на погодження відпустки
Відповідно до Положення про роту дорожньо-патрульної служби Головного управління Національної поліції в Чернігівській області командир РДПС зокрема, подає керівництву ГУНП пропозиції щодо надання працівникам відпусток та розв'язання інших питань, пов'язаних із проходженням ними служби та соціальним захистом відповідно до законодавства; затверджує плани роботи РДПС, графіки відпусток і чергувань; підписує і візує в межах компетенції організаційно-розпорядчі та інші документи; вирішує та подає керівництву ГУНП пропозиції щодо направлення поліцейських РДПС у планові та позапланові службові відрядження (т. 2, а. к. п. 227-232).
Отже, всупереч доводам касаційних скарг, ОСОБА_7 мав повноваження щодо розробки графіків несення служби особовим складом та відпусток, які затверджує командир роти, яким вирішується також питання щодо направлення поліцейських у планові та позапланові службові відрядження, при цьому графіки відпусток, як правило, складаються та погоджуються заздалегідь.
Щодо провокації злочину
Висновок апеляційного суду у вироку про відсутність ознак провокації злочину в кримінальному провадженні є цілком обґрунтований.
Так, підбурювання має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. У матеріалах справи таких відомостей немає і в касаційних скаргах сторони захисту посилання на ці відомості відсутні.
З матеріалів провадження вбачається, що систематичне вимагання ОСОБА_7 коштів і стало підставою для звернення ОСОБА_9 із заявою у правоохоронні органи. Попереджений про кримінальну відповідальність цей свідок у суді показав, що погодився на конфіденційну співпрацю добровільно, жодних активних дій спрямованих на схиляння ОСОБА_7 до вчинення злочину він не вчиняв, і такого судом не встановлено.
За таких підстав Суд визнає необґрунтованими доводи касаційних скарг сторони захисту про провокацію кримінального правопорушення з боку правоохоронних органів. Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ заперечення факту вчинення правопорушення та одночасно висування скарги про провокацію («Берлізев проти України») є непослідовним. Захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції.
Інші доводи касаційних скарг не містять у собі даних, які ставлять під сумнів законність чи обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Отже, наведені в касаційних скаргах сторони захисту доводи не знайшли свого підтвердження під час їх перевірки судом касаційної інстанції.
Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК.
При перегляді вироку Судом не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для його зміни чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Залишити без задоволення касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_7 , а вирок Чернігівського апеляційного суду від 17 листопада 2023 року стосовно нього без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3