12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 530/581/23
провадження № 61-1691cв25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фермерське господарство «Комишанське плюс»,
третя особа: ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Комишанське плюс» на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 року у складі судді Ситник О.В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2025 року у складі колегії суддів: Панченка О. О.,Пікуля В. П., Чумак О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Комишанське плюс»(далі - ФГ «Комишанське плюс»),третя особа - ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначав, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 20 березня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Глушенко В. В., він набув у власність земельну ділянку площею 4,8970 га з цільовим призначенням- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, кадастровий номер 5321386400:00:051:0040.
Дарувальником за вказаним договором є його мати - ОСОБА_2 , яка володіла земельною ділянкою на підставі державного акту на право приватної власності на землю Серії ІІ-ПЛ № 033559, виданого 19 грудня 2001 року Тарасівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області.
Позивач зазначав, що земельна ділянка перебуває у користуванні ФГ «Комишанське плюс» на підставі договору оренди земельної ділянки від 03 вересня 2019 року, укладеного з ОСОБА_2 .
Вказував, що згідно з пунктом 40 договору оренди земельної ділянки перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов договору або розірвання.
Позивач як новий власник бажає розірвати договір оренди земельної ділянки від 03 вересня 2019 року, який був укладений попереднім власником земельної ділянки як орендодавцем з ФГ «Комишанське плюс».
На його письмову пропозицію щодо розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач не відреагував, тому вважає, що належним способом захисту є звернення із відповідним позовом до суду.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:
розірвати договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5321386400:00:051:0040), укладений 03 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ФГ «Комишанське плюс»;
припинити державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права користування земельною ділянкою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 рокупозов задоволено.
Договір оренди земельної ділянки від 03 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Комишанське плюс» відносно земельної ділянки площею 4,8970 га з кадастровим номером 5321386400:00:051:0040, розірвано.
Припинено державну реєстрацію іншого речового права - право оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права користування на земельну ділянку площею 4,8970 з кадастровим номером 5321386400:00:051:0040, номер запису про інше речове право в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 33083641 від 03 вересня 2019 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договором оренди земелі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов договору або його розірвання. При цьому суд вказав, що ці умови договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, також сам договір оренди не визнаний недійсним, а тому є обов'язковим для виконання.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ФГ «Комишанське плюс» звернулось з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2025 року апеляційну скаргу ФГ «Комишанське плюс»залишено без задоволення, а рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10 лютого 2025 року ФГ«Комишанське плюс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
24 лютого 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
18 квітня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у АДРЕСА_1 .
20 березня 2023 року його мати ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку безоплатно у власність площею 4,897 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5321386400:00:051:0040.
ОСОБА_2 дана земельна ділянка належала на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю Серії ІІ-ПЛ № 033559, виданого 19 грудня 2001 року Тарасівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області.
Відповідно до пункту 5 договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Глушенком В. В., обдаровуваному відомо про речове право (оренду) на земельну ділянку, яке належить ФГ «Комишнянське плюс», код платника податків за ЄДРПОУ 35603839, номер запису про речове право за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 33083641 від 03 вересня 2019 року, строк дії речового права - сорок дев'ять років.
З договору оренди земельної ділянки від 03 вересня 2019 року, який був укладений ОСОБА_2 та ФГ «Комишнянське плюс», вбачається, що в оренду передається земельна ділянка площею 4, 8970 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5321386400:00:051:0040 (пункт 2), орендна плата вноситься протягом року, але не пізніше 31 грудня (пункт 11), строк договору - 49 років (пункт 8).
Пунктом 40 договору оренди встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка площею 4, 897 га, кадастровий номер 5321386400:00:051:0040, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , інше речове право зареєстроване (право оренди земельної ділянки) 03 вересня 2019 року, орендар ФГ «Комишнянське плюс», код ЄДРПОУ 35603839, строк договору 49 років.
ОСОБА_1 звертався з пропозицією до ФГ «Комишнянське плюс» щодо розірвання договору оренди землі 21 березня 2023 року, де вказав, що набув земельну ділянку на підставі договору дарування від 20 березня 2023 року.
На вказану пропозицію ФГ «Комишнянське плюс» надало відповідь у якій повідомило, що умовами договору не передбачено розірвання договору в односторонньому порядку та зазначило, що має переважне право на купівлю земельної ділянки в силу статті 130-1 ЗК України та пропонувало викупити земельну ділянку по узгодженій ціні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У пункті «б» частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі- це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору
(пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, таумови, які є обов'язковимивідповідно до актів цивільногозаконодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.Розірвання договору оренди землів односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно з пунктом 40 договору оренди земельної ділянки від 03 вересня 2019 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.
З указаного вище слідує, що умовами договору передбачена можливість його розірвання на вимогу однієї із сторін та визначені підстави для такого розірвання, без необхідності встановлення будь-яких інших передумов.
Положення пункту 40 договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов'язковими для виконання сторонами правочину.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що при укладенні спірного договору оренди землі сторони погодили у пункті 40 таку підставу його розірвання, як перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.
Отже, позивач є новим власником земельної ділянки, перехід права власності на земельну ділянку відбувся відповідно до вимог закону, відповідачем належними та допустимими доказами такі обставини не спростовано, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Ураховуючи наведене, суди, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки від 03 вересня 2019 року підлягає розірванню, оскільки до ОСОБА_1 як нового власника перейшло право власності на передану в оренду ФГ «Комишанське плюс»земельну ділянку та він вимагає його розірвання.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом
у постановах: від 21 червня 2018 року у справі № 624/210/17 (провадження
№ 61-1812 св17), від 08 квітня 2019 року у справі № 624/99/17-ц (провадження
№ 61-31457св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 624/678/16-ц (провадження № 61-21989св18), від 10 лютого 2022 року у справі № 550/1061/19-ц (провадження № 61-566св21).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року було зупинено дію рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 року, залишеного без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, до закінчення касаційного провадження, дія цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Комишанське плюс» залишити без задоволення.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 червня 2024 року, залишеного без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов