06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 489/8561/23
провадження № 61-8399св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - Окружна прокуратура м. Миколаєва в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради.
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Інгульського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Степанець-Лосєва Марія Сергіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 представник Окружної прокуратури м. Миколаєва Ярош Н. С. в інтересах Департаменту фінансів Миколаївської міської ради звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби
у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) (далі - державний виконавець) Степанець-Лосєвої М. С., в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця Степанець-Лосєвої М. С. та скасувати повідомлення від 11 грудня 2023 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого документа - виконавчого листа у справі № 1/1416/429/2012, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року.
Скаргу мотивовано тим, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2013 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначене покарання у вигляді позбавлення волі, а також стягнуто на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради витрати на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 в розмірі 9 361,22 грн.
На виконання вироку суду в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 було видано виконавчий лист. Вказаний документ неодноразово перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби з 14 червня 2013 року та повертався стягувачу без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. Проте після чергового направлення виконавчого листа для примусового виконання до Інгульського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС) державним виконавцем Степанець-Лосєвою М. С. 11 грудня 2023 року прийнято повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам закону, а саме виконавчий лист викладено російською мовою та не містить адреси стягувача.
Заявник вважав такі дії державного виконавця протиправними та посилався на те, що до виконавчого документа мають застосовуватися вимоги законодавства, чинного на час його видання. На час видання виконавчого документа російська мова в місті Миколаєві мала статус регіональної, крім того, вирок суду, на виконання якого видано виконавчий лист, викладено російською мовою. Відсутність у виконавчому листі відомостей про адресу стягувача за наявності в ньому найменування та коду ЄДРПОУ останнього, а також враховуючи неодноразові попередні звернення стягувача до органів державної виконавчої служби, що мали наслідком відкриття виконавчого провадження, на переконання заявника, не свідчить про невідповідність такого виконавчого документа вимогам законодавства, а рішення державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання обумовлено надмірним формалізмом та перешкоджає примусовому виконанню судового рішення. Крім того, заявник зазначав, що із заявою про прийняття виконавчого листа до виконання він звернувся 11 червня 2019 року, а повернуто його було 11 грудня 2023 року, тобто через 3,5 роки, що є порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Заявник просив задовольнити скаргу, визнати протиправними дії державного виконавця Степанець-Лосєвої М. С. та скасувати повідомлення від 11 грудня 2023 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого документа - виконавчого листа у справі № 1/1416/429/2012, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ленінський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 08 квітня 2024 року у задоволенні скарги відмовив.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 21 серпня 2012 року № 19/4 «Про надання російській мові статусу регіональної у м. Миколаєві» російська мова набула статусу регіональної на території міста Миколаєва. Отже, викладення виконавчого листа (що містить резолютивну частину вироку суду) на мові, якою викладено вирок, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Підставою для повернення виконавчого листа державний виконавець вказала на те, що у виконавчому документі не зазначено адресу стягувача, що підтверджує, що дії державного виконавця є правомірними, законними та ґрунтуються виключно на вимогах Закону України «Про виконавче провадження» (як у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, так і в редакції, чинній станом на час виконання оскаржуваної виконавчої дії щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання). Державний виконавець Степанець-Лосєва М. С. під час складання оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання керувалась постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А. О. про результати перевірки законності виконавчого провадження від 11 грудня 2023 року № НОМЕР_1, яка відповідно до положень чинного законодавства, є обов'язковою для неї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва оскаржив його в апеляційному порядку.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 21 травня 2024 року ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року скасував.
Провадження у справі № 489/8561/23 за скаргою Окружної прокуратури
м. Миколаєва, заінтересована особа - Інгульській відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дії головного державного виконавця неправомірними та скасування повідомлення про повернення без прийняття до виконання виконавчого документу - закрив.
Повідомив Окружну прокуратуру м. Миколаєва, про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду і протягом десяти днів з дня отримання постанови суду апеляційної інстанції заявник має право звернутися
до Миколаївського апеляційного суду із заявою про направлення справи
за встановленою юрисдикцією.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що положення статті 447 ЦПК України не містять винятків щодо розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання вироку. У цій справі виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради витрат на лікування потерпілої від злочину в розмірі 9 361, 22 грн, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому вимоги прокуратури не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
18 червня 2024 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в якій заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, не врахував, що виконавчий документ у справі № 1/1416/429/2012 щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, у сумі 9 361,22 грн на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради, виданий на виконання вироку суду, яким задоволено цивільний позов прокурора. Інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, врегульованим ЦПК України. Цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України). Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, не врегульовані КПК України, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За таких обставин виконавчий документ у справі № 1/1416/429/2012 щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів виданий у кримінальному провадженні за результатами розгляду судом цивільного позову. Як наслідок за відсутності у КПК України порядку врегулювання питання щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця під час виконання вироку мають застосовуватися норми ЦПК України, а саме статті 447, 448 ЦПК України. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 806/2886/17, у постанові Верховного суду від 02 червня 2021 року у справі № 661/5699/19 та у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 804/7313/15.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 26 травня 2025 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2012 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 185 КК України та призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Також відповідно до вказаного вироку суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради кошти, витрачені Миколаївської міською лікарнею швидкої медичної допомоги на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 у сумі 9361,22 грн. Вирок суду викладено російською мовою.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2013 року, вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначення покарання і призначено покарання за частиною другою статті 15 і пунктом 7 частини другої статті 115 КК України - 14 років позбавлення волі, а на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 185 КК України, остаточно визначено покарання 15 років позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання вказаного вироку Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року видано виконавчий лист про стягнення суми боргу в розмірі 9 361,22 грн з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради. Виконавчий лист викладено російською мовою.
11 червня 2019 року до Інгульського ВДВС надійшла заява першого заступника прокурора Миколаївської області Білоуса О. від 06 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року у справі № 1/1416/429/2012. До заяви прокурора долучено виконавчий лист, який викладено російською мовою, що містить на такі відомості про стягувача (мовою оригіналу): Департамент финансов Николаевского городского совета, р/с 31413544700003 ГУ ДКСУ Николаевской обл., МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096, код платежа 24060300. Інші надходження.
Зі змісту виконавчого листа вбачається, що Інгульським ВДВС виконавчий документ повернуто 21 лютого 2019 року на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
За результатами розгляду заяви прокурора головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Щербатих М. В. 12 червня 2019 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. У період з 2019 року до 2023 року державним виконавцем здійснювались виконавчі дії щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа.
Постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А. О. від 11 грудня 2023 року визнано постанову головного державного виконавця Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що прийнята з порушенням вимог пункту 6 частини четвертої статті 4, абзацу 1 частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу 1 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень; скасовано постанову головного державного виконавця Щербатих М. В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року; зобов'язано державного виконавця Степанець-Лосєву М. С. у строк до 13 грудня 2023 року провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
11 грудня 2023 року державним виконавцем Степанець-Лосєвою М. С. відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» направлено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року у справі № 1/1416/429/2012 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 185 КК України та призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Також відповідно до вказаного вироку суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради кошти, витрачені Миколаївської міською лікарнею швидкої медичної допомоги на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 у сумі 9 361,22 грн.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2013 року, вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначення покарання і призначено покарання за частиною другою статті 15 і пунктом 7 частини другої статті 115 КК України - 14 років позбавлення волі, а на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 185 КК України, остаточно визначено покарання 15 років позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання вказаного вироку Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року видано виконавчий лист про стягнення суми боргу в розмірі 9 361,22 грн з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Миколаївської міської ради.
11 червня 2019 року до Інгульського ВДВС надійшла заява першого заступника прокурора Миколаївської області Білоуса О. від 06 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року у справі № 1/1416/429/2012. До заяви прокурора долучено виконавчий лист, який викладено російською мовою, що містить на такі відомості про стягувача (мовою оригіналу): Департамент финансов Николаевского городского совета, р/с 31413544700003 ГУ ДКСУ Николаевской обл., МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096, код платежа 24060300. Інші надходження.
Зі змісту виконавчого листа вбачається, що Інгульським ВДВС виконавчий документ повернуто 21 лютого 2019 року на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
За результатами розгляду заяви прокурора головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Щербатих М. В. 12 червня 2019 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. У період з 2019 року до 2023 року державним виконавцем здійснювались виконавчі дії щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа.
Постановою начальника Інгульського ВДВС Терещенка А. О. від 11 грудня 2023 року визнано постанову головного державного виконавця Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що прийнята з порушенням вимог пункту 6 частини четвертої статті 4, абзацу 1 частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу 1 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень; скасовано постанову головного державного виконавця Щербатих М. В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року; зобов'язано державного виконавця Степанець-Лосєву М. С. у строк до 13 грудня 2023 року провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
11 грудня 2023 року державним виконавцем Степанець-Лосєвою М. С. відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» направлено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Підстави та порядок звернення й розгляду цивільного позову в кримінальному процесі були передбачені статтями 28, 93-1 КПК України 1960 року.
Відповідно до частини першої статті 28 КПК України 1960 року за наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.
Згідно із частиною першою статті 93-1 КПК 1960 року кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора у порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.
Подібні за змістом положення містяться у статті 128 КПК України.
Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, врегульованим нормами ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
Тобто право на звернення зі скаргою та порядок її розгляду й постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства та його примусовим виконанням (постанова Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 661/5699/19, провадження № 61-4588св21).
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У справі, яка переглядається, виконавчий лист видано у кримінальній справі № 1/1416/429/2012 Ленінським районним судом м. Миколаєва 13 травня 2013 року за наслідками розгляду цивільного позову.
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що скарга на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки прокурор оскаржив дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ (Ленінського районного суду м. Миколаєва, назву якого змінено відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року, який набрав чинності 25 квітня 2025 року, на Інгульський районний суд міста Миколаєва), та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц (провадження № 14-451цс18, від 10 квітня 2019 року у справі № 806/2886/17 (провадження № 11-1248апп18), на які міститься посилання у касаційній скарзі.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною та обґрунтованою, тому в силу вимог статті 411 ЦПК України касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції мають бути розподілені судом, який ухвалить остаточне рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргупершого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2024 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська