8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 5023/1669/11 (922/1293/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Усатого В.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-холдінг" (62421, Харківська область , Харківський район, село Тернова, код ЄДРПОУ 31739968) в особі ліквідатора Глеваського Віталія Васильовича (09117, Київська обл., Білоцерківський р-н, м.Біла Церква, Торгова площа, буд.10)
до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301" (61001, м.Харків, вул.Ганни, буд. 13, код ЄДРПОУ 03115330)
про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг"
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто -холдінг" в особі ліквідатора Глеваського Віталія Васильовича звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301", в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16309" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто - холдінг" заборгованість в розмірі 104 228,70 грн. та витрати зі сплати судового збору.
Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 1293/25 від 14.04.2025) передана на розгляд судді Усатому В.О.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд встановив, що позовну заяву подано без додержання процесуальних вимог статей 162,164, 172 ГПК України.
Ухвалою суду від 21 квітня 2025 року залишено без руху позовну заяву (вх.№1293 від 14.04.2025). Надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: подання обґрунтованого розрахунку суми, яка заявлена до стягнення ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто -холдінг" арбітражним керуючим Глеваського В. В.; подання до суду доказів, що підтверджують обставини, які викладені в позовній заяві, зокрема підстав наявності та формування заборгованості у ПАТ "Автотранспортне підприємство 16301" перед ТОВ "Авто - Холдінг" у розмірі 104 228,70 грн. Роз'яснено позивачу що в разі усунення недоліків у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
22.04.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто -холдінг" в особі ліквідатора Глеваського Віталія Васильовича на виконання вимог ухвали суду від 21 квітня 2025 року надійшло клопотання (вх.№9975).
Враховуючи перебування с. Усатого В.О. 28.04.2025 у відпустці, ухвалу у даній справі постановлено у перший робочий день судді, а саме 29.04.2025.
Ухвалою суду від 29.04.2025 прийнято позовну заяву №922/1293/25 Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто -холдінг" в особі ліквідатора Глеваського Віталія Васильовича А.В. до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301" про стягнення заборгованість в розмірі 104 228,70 грн. до розгляду в межах справи №5023/1669/11 про банкрутство ТОВ «Авто-Холдінг». Відкрито провадження у справі №5023/1669/11 (922/1293/25). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 250 ГПК України. Встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами надсилання (надання) її відповідачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь разом із доказами надсилання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено.
Витребувано у Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330; 61001, місто Харків, вулиця Ганни, будинок, 13) наступні документи/інформацію:
- актуальні відомості (у формі довідки, листів, актів тощо) щодо наявності/відсутності заборгованості ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) на користь ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968), в тому числі відомості про погашення заборгованості перед ТОВ «Авто Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) в розмірі 104 228,70 грн;
- належним чином засвідчені копії документів (договорів, додаткових угод, актів тощо), що підтверджують наявність/відсутність заборгованості ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) на користь ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968), в тому числі погашення заборгованості перед ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) в розмірі 104 228,70 грн.
Витребувані докази Публічному акціонерному товариству «Автотранспортне підприємство 16301» постановлено надати до Господарського суд Харківської області в строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали.
Роз'яснено учасникам справи, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також у разі неподання позивачем відповіді на відзив, а відповідачем - заперечень на відповідь на відзив протягом строків, встановлених цією ухвалою, розгляд справи буде відбуватися за наявними у ній матеріалами після спливу зазначених строків, але в межах строків, встановлених ст. 248 ГПК України.
Повідомлено учасникам справи, що заяви по суті справи, а також заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів можуть бути ними подані або в електронному вигляді виключно через особистий кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, або в паперовому вигляді -звичайною поштою на офіційну поштову адресу суду.
Для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.165 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301" (61001, м.Харків, вул.Ганни, буд. 13, код ЄДРПОУ 03115330), яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вищезазначену ухвалу суду по справі №5023/1669/11 (922/1293/25) від 29 квітня 2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Однак, вказану судову кореспонденцію 20.05.2025 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "за закінченням терміну зберігання".
Суд зазначив, що станом на 30.06.2025, витребувані ухвалою суду від 29.04.2025 докази відповідачем не надано.
Ухвалою суду від 30.06.2025 повторно витребувано у Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330; 61001, місто Харків, вулиця Ганни, будинок, 13) наступні документи/інформацію:
- актуальні відомості (у формі довідки, листів, актів тощо) щодо наявності/відсутності заборгованості ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) на користь ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968), в тому числі відомості про погашення заборгованості перед ТОВ «Авто Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) в розмірі 104 228,70 грн;
- належним чином засвідчені копії документів (договорів, додаткових угод, актів тощо), що підтверджують наявність/відсутність заборгованості ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) на користь ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968), в тому числі погашення заборгованості перед ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) в розмірі 104 228,70 грн.
Витребувані докази Публічному акціонерному товариству «Автотранспортне підприємство 16301» постановлено надати до Господарського суд Харківської області в строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали.
У разі неможливості надання вищезазначених доказів, повідомити суд протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали.
Запропоновано ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-холдінг" арбітражному керуючому Глеваському Віталію Васильовичу в порядку ст.ст. 161, 169 ГПК Україну протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали подати до суду банківську виписку за особовим рахунком, що належить ТОВ "Авто-Холдінг" (код ЄДРПОУ 31739968), що підтверджує перерахування Публічному акціонерному товариству "Автотранспортне підприємство 16301" коштів у розмірі 104 228,70 грн. (дебіторської заборгованості).
07.07.2025 до суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№15888) на виконання вимог ухвали суду від 30.06.2025 з додатками, а саме: копія листа ГУ ДПС у Харківській області №26703/5/20-40-64-01-04 від 26.12.2023; копія листа (з додатками) АТ КБ "ПриватБанк" від 09.05.2025 №20.1.0.0.0/7-250508/78766.
10.07.2025 до суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№16239) на виконання вимог ухвали суду від 30.06.2025 з додатками, а саме: копія листа АТ "Укрсиббанк" від 18.11.2022 №54-2-01/5992-БТ; копія заяви арбітражного керуючого А.С Козирицького; копія листа Відділення поліції №1 Харківського РУП №2 ГУ НП у Харківській області від 22.11.2024 № Г-215/119-93/49-2024.
Для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.165 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301" (61001, м.Харків, вул.Ганни, буд. 13, код ЄДРПОУ 03115330), яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вищезазначену ухвалу суду по справі №5023/1669/11 (922/1293/25) від 30 червня 2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Однак, вказану судову кореспонденцію 18.07.2025 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "за закінченням терміну зберігання".
Суд зазначає, що станом на дату постановляння даного рішення, витребувані ухвалою суду від 30.06.2025 докази відповідачем не надано.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №5023/1669/11 (922/1293/25) у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, витребувані ухвалами суду від 29.05.2025 та 30.06.2025 документи, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи, що суддя Усатий В.О в період з 04.08.2025 по 12.08.2025 включно перебував у відпустці, рішення у даній справі ухвалюється у перший робочий день судді, а саме 13.08.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.
Постановою Господарського суду Харківської області від 10.10.2017р. у справі №5023/1669/11 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг" (код ЄДРПОУ 32435764), яке зареєстровано Харківською районною державною адміністрацією 06.11.2001р. за №04058775Ю0020982, місцезнаходження: с. Тернова, Харківський район, Харківська область - банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.11.2023 задоволено клопотання ТОВ "Українська металургійна компанія" про призначення арбітражного керуючого (вх. № 32849 від 30.11.2023). Призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг" (62421, Харківська обл., Харківський р-н, с. Тернова, код ЄДРПОУ 31739968) арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича (09117, Київська обл., Білоцерківський р-н, м.Біла Церква, Торгова площа, 10, свідоцтво № 1724 від 20.03.2015, РНОКПП НОМЕР_1 ). Зобов'язано арбітражного керуючого Козирицького А.С. протягом трьох днів з дня вручення даної ухвали передати ліквідатору ТОВ "Авто-холдінг" арбітражному керуючому Глеваському В.В. за актом приймання-передачі бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки та штампи, матеріальні та всі інші цінності банкрута, документи, пов'язані з проведенням процедур банкрутства ТОВ "Авто-холдінг".
Як зазначає позивач, під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Авто-Холдінг» арбітражним керуючим В.В. Глеваським з'ясовано, що ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) має заборгованість перед ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) у розмірі 104 228,70 грн.
Ліквідатор зазначає, що останнім надіслано до ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» претензію вих. № 27/11/24-7 від 27 листопада 2024 року щодо стягнення грошових коштів в розмірі 104 228,70 грн. та претензію (повторно) вих. № 18/12/24-2 від 18 грудня 2024 року. Відповідь на претензії не отримано, заборговані кошти ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» не повернуто. Ліквідатором надіслано до ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» запит вих. № 27/11/24-8 від 27 листопада 2024 року та запит (повторно) вих. № 11/12/24-3 від 11 грудня 2024 року з проханням надати: актуальні відомості щодо наявності/відсутності заборгованості ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) на користь ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968), в тому числі відомості про погашення заборгованості перед ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) в розмірі 104 228,70 грн; належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують наявність/відсутність заборгованості ПАТ «Автотранспортне підприємство 16301» (код ЄДРПОУ 03115330) на користь ТОВ «Авто-Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968), в тому числі погашення заборгованості перед ТОВ «Авто Холдінг» (код ЄДРПОУ 31739968) в розмірі 104 228,70 грн. Відповідь на запити не отримано ліквідатором.
14.06.2023 арбітражним керуючим А.С. Козирицьким подано до ГУ НП в Харківській області заяву про розшук майна банкрута, в тому числі документів, що підтверджують дебіторську заборгованість.
Так, з метою розшуку активів банкрута відкрито кримінальне провадження № 12022226230000032 (відділення поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Харківській області).
Відповідно до листа Відділення поліції № 1 Харківського РУП № 2 ГУ НП у Харківській області від 22.11.2024 № Г-215/119-93/49-2024 ТОВ «Авто-Холдінг» визнано потерпілим.
Як зазначає позивач, за період 2024-2025 років слідчим не розшукано майно та документацію ТОВ «Авто-Холдінг», а досудове розслідування кримінального провадження наразі триває.
Як стверджує позивач, у зв'язку з ненаданням відповідей на запити та претензії, ліквідатор ТОВ "Авто - Холдінг" звернувся до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною другою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначених вимог закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).
Положення ч. 3 ст. 16 ЦК України є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021р. №2-р(ІІ)/2021).
Як вбачається з матеріалів справи позивачем в підтвердження наявності заборгованості надано до суду акт інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами від 11.09.2024. Зокрема в вищезазначеному акті зазначена сума заборгованості Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-холдінг" у розмірі 104 228,70 грн. Натомість суд зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів підстав включення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 16301" до акту інвентаризації.
Крім того, суд звертає увагу що, на виконання вимог ухвали суду від 30.06.2025 позивачем надано до суду лист АТ "КБ "ПриватБанк" від 09.05.2025 №20.1.0.0.0/7-250508/78766, лист АТ "Укрсиббанк" від 18.11.2022 №54-2-01/5992-БТ, якими надано виписки по рахункам ТОВ "Авто-Холдінг", при цьому суд зазначає, що вищезазначені виписки по рахункам позивача не містять жодних доказів перерахування Публічному акціонерному товариству "Автотранспортне підприємство 16301" коштів у розмірі 104 228,70 грн. (дебіторської заборгованості).
Крім того суд звертає увагу, що позивачем заявлено клопотання про витребування , яке було задоволено ухвалою суду від 29.04.2025, однак суд зазначає що, в цьому клопотанні ліквідатором не було поставлено питання , щодо витребування інформації з податкових органів, що б могло підтвердити наявність господарської операції , а саме використання податкового кредиту відповідачем.
В даному разі позивачем як не представлено жодних доказів, пов'язаних із податковою звітністю відображення господарської операції, так і не надано доказів і щодо коригування цих сум у податковій звітності в межах встановлених Податковим кодексом України.
Беручи до уваги надані позивачем докази в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача дебіторської заборгованості у сумі 104 228,70 грн.
За змістом ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Отже, правом на звернення до суду за захистом особа наділяється в разі порушення, невизнання або оспорювання її особистих прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог, внаслідок чого права будуть імперативно відновлені, або відмовити у задоволенні позову. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №910/16981/17, Верховним Судом у постанові від 25.02.2019 у справі № 906/864/17.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постановах від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на нього.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-4, 10-13, 20, 41-46, 62, 73-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-холдінг" (62421, Харківська область , Харківський район, село Тернова, код ЄДРПОУ 31739968) в особі ліквідатора Глеваського Віталія Васильовича (09117, Київська обл., Білоцерківський р-н, м.Біла Церква, Торгова площа, буд.10).
Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 16301" (61001, м.Харків, вул.Ганни, буд. 13, код ЄДРПОУ 03115330).
Повне рішення складено та підписано 13.08.2025.
Суддя В.О. Усатий