79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
07.08.2025 Справа № 914/1426/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло», м. Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ», м. Новояворівськ Львівської області,
про: стягнення заборгованості за теплову енергію в розмірі 488 307,35 грн
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
позивача: Кондрашова-Жук Я.С. - представник
відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» про стягнення заборгованості за теплову енергію в розмірі 488 307,35 грн.
Ухвалою суду від 08.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 24.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 914/1426/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.08.2025.
В судовому засіданні 07.08.2025 представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано несплатою відповідачем заборгованості за фактично отриману теплову енергію у розмірі 488 307,35 грн.
В судове засідання 07.08.2025 представник відповідача не з'явився. Копії ухвал суду направлялись відповідачу на адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.
Однак, поштові відправлення на адресу відповідача з ухвалами суду повернулося на адресу суду, причина повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Так, відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Разом з тим, відповідно до позицій, висловлених у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Негативні наслідки неодержання товариством звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Таким чином, суд констатує, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд справи судом, останньому забезпечено право на реалізацію його прав та виконання процесуальних обов'язків.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.05.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, беручи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.
В судовому засіданні 07.08.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» є теплопостачальною організацією та здійснює господарську діяльність з постачання теплової енергії на території Новояворівської міської громади Львівської області відповідно до ліцензії на здійснення господарської діяльності з постачання та транспортування теплової енергії, виданої розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації №1320/0/5-19 від 19.11.2019 та рішення Новояворівської міської ради Львівської області від 19.11.2019 № 1119.
На виконання рішення Новояворівської міської ради від 19.11.2019 № 1119, з урахуванням розпоряджень міського голови Новояворівської міської ради від 16 жовтня 2020 № 96, від 12 жовтня 2021 № 278 про початок опалювальних сезонів 2020/2021, 2021/2022, керуючись вимогами нормативно-правових актів, ТОВ «Нафтогаз Тепло» забезпечено постачання теплової енергії споживачам теплової енергії в м. Новояворівськ, в тому числі й Відповідачу за адресою м. Новояворівськ, вул. Б. Пасічника, 1, в якій він здійснював господарську діяльність на підставі Договорів оренди від 21.02.2005 та від 15.08.2011 щодо нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Новояворівськ, вул. Б. Пасічника, 1, від 21.02.2005 та від 15.08.2011.
Загальна площа орендованих Відповідачем нежитлових приміщень за адресою: вул. Б. Пасічника, 1 в м. Новояворівськ до 22.03.2021 складала 667,9 кв.м, а з 22.03.2021 - 481,9 кв.м.
Тривалість опалювального періоду визначено розпорядженнями міського голови Новояворівської міської ради про завершення опалювальних сезонів 2020/2021, 2021/2022.
Факт постачання теплової енергії до будівлі, в якій розташовані орендовані Відповідачем нежитлові приміщення, підтверджується актом про пуск теплоносія до будівлі по вул.Б.Пасічника,1 від 21 жовтня 2020 р та актом про пуск теплоносія від 18 жовтня 2021р.
Нежитлова будівля за адресою м. Новояворівськ, вул. Б. Пасічника, 1 приєднана до системи централізованого постачання теплової енергії, має один загальний ввід в будівлю від зовнішніх теплових мереж, який не оснащений приладом комерційного обліку.
Приміщення в зазначеній будівлі, що в період з жовтня 2020 року по квітень 2022 року знаходилися в користуванні кількох споживачів, не були оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії.
20.03.2025 з листом № 126/1.12/3-196 позивачем надіслано відповідачу рахунок на оплату товарів/послуг з постачання теплової енергії (ТЕ) № 1000114100200/03/2025/1 від 11 березня 2025 р. за період постачання 10.2020 - 04.2022 та Акт-коригування до актів приймання-передачі теплової енергії за період постачання 10.2020 - 04.2022.
У листі Позивачем зазначено строк 7 календарних днів для оплати вартості отриманої теплової енергії, підписання акту-коригування до актів приймання-передачі теплової енергії та повернення одного примірника акту - коригування ТОВ «Нафтогаз Тепло».
Всього Позивачем здійснено постачання теплової енергії Відповідачу за адресою: м. Новояворівськ, вул. Б. Пасічника, 1, в період з жовтня 2020 року по квітень 2022 року на загальну суму 488 307,35 грн з ПДВ.
Проте Відповідач не оплатив вартість отриманої теплової енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість у зазначеному розмірі.
Рахунки на оплату за поставлену теплову енергію та акти приймання-передачі теплової енергії надсилалися ТОВ «Нафтогаз Тепло» поштовою кореспонденцією на юридичну адресу Відповідача. Проте Відповідач не оплатив рахунки та не підписав акти приймання-передачі теплової енергії/Акт-коригування до актів приймання-передачі теплової енергії за період постачання 10.2020 - 04.2022.
06.08.2021 позивачем надіслано відповідачу Акт звірки взаємних розрахунків за період листопад 2019 р. - червень 2021 р.
Оскільки відповідач не сплатив вартість одержаної теплової енергії позивач звернувся до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення заборгованості за теплову енергію в розмірі 488 307,35 грн.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно є визнання незаконним рішення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Між сторонами виникли правовідносини по наданню та споживанню комунальних послуг з теплопостачання, які врегульовано Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про теплопостачання» до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Пунктом 3 частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, серед іншого, споживачі та виконавці комунальних послуг.
Тариф на теплову енергію є регульованим та встановлюється органом місцевого самоврядування у визначеному законодавством порядку.
Згодом, Рішенням виконавчого комітету Новояворівської міської ради від 16.06.2021 № 256 затверджено нові тарифи на теплову енергію, її транспортування, постачання та послугу з постачання теплової енергії, тарифи на послуги з постачання гарячої води для всіх споживачів міста Новояворівськ, які набули чинності з 01 вересня 2021 року.
Також, Рішенням виконавчого комітету Новояворівської міської ради від 26.01.2022 року №26 ТзОВ «Нафтогаз Тепло» затверджено тарифи на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, які набули чинності з 01 січня 2022 року. З 01 січня 2022 року набули чинності скориговані тарифи на теплову енергію, встановлені рішенням виконавчого комітету Новояворівської міської ради від 26.01.2022 №26.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» є споживачем комунальних послуг з постачання теплової енергії, які надає ТзОВ «Нафтогаз Тепло».
Факт постачання теплової енергії до будівлі, в якій розташовані орендовані Відповідачем нежитлові приміщення, підтверджується актом про пуск теплоносія до приміщення по вул. Б. Пасічника, 1 від 21 жовтня 2020 р. та актом про пуск теплоносія від 18 жовтня 2021 р.
Нежитлова будівля за адресою м. Новояворівськ, вул. Б. Пасічника, 1 приєднана до системи централізованого постачання теплової енергії, має один загальний ввід в будівлю від зовнішніх теплових мереж, який не оснащений приладом комерційного обліку, що підтверджується технічним паспортом на будівлю.
Відповідно до п. 13 Правил № 830 фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви- приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Абзацом 20 статті 1 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
ТзОВ «Нафтогаз Тепло» та ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» не укладено договір постачання теплової енергії у письмовій формі, проте Відповідач фактично отримував теплову енергію на опалення нежитлових приміщень, переданих йому в оренду, та відповідно зобов'язаний здійснити оплату її вартості.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Як свідчать матеріали справи, Відповідач не підписав заяву-приєднання, однак продовжував отримувати послугу з постачання теплової енергії, що підтверджується поданим позивачем розрахунком заборгованості за теплову енергію за період з жовтня 2020 року по квітень 2024 року.
Пунктом 5 розділу 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до статті 9 Закону Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Вказане відповідає висновку Верховною Суду України, висловленому у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 і постанові Верховного Суду України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ч. 4 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії здійснюється згідно з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика №315).
Згідно пункту 3 розділу 1 Методики № 315 розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Відповідно до п. 2 р. II Методики № 315 загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Згідно п. 38 Правил № 830 споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Методикою № 315 визначено, що загальнобудинкові потреби на опалення - це витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Відповідно до п. 12 р. IV Методики № 315 обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Згідно з п. 45 Правил №830 індивідуальний споживач зобов'язаний в тому числі у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).
Одночасно, суд зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №462/1232/23.
Відповідач наявності заборгованості зі сплати боргу у сумі 488 307,35 грн за послуги з постачання теплової енергії не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, власного контррозрахунку не надав.
Згідно пункту 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки визначені відповідними договорами.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Так, Закони України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання» не передбачають безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язують споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію та гарячу воду щомісячно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у сумі 488 307,35 грн, є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 7324,62 грн, в межах суми сплаченого судового збору.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1 .Позовні вимоги задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» (81053, Львівська область, м. Новояворівськ, вул. Б. Пасічника, 1, код ЄДРПОУ: 32789941,) на користь Товариства з обмеженої відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ: 42399765) заборгованість за теплову енергію в розмірі 488 307,35 та 7324,62 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.08.2025.
Суддя Березяк Н.Є.