12 серпня 2025 року м. Харків Справа № 917/2292/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Котляревське» (вх. №1533П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2025 (рішення ухвалено суддею Байдуж Ю.С. у приміщені Господарського суду Полтавської області 12.06.2025, повне рішення складено 12.06.2025) у справі №917/2292/24
за позовною заявою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Котляревське» (вул. Котляревського, 6, м. Полтава, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ 36514918)
до відповідачів: 1) фізичної особи-підприємця Проскуровської Ірини Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ); 2) фізичної особи-підприємця Бугрій Вікторії Сергіївни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )
про визнання договору недійсним
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Котляревське» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до відповідачів, в якій просить визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6, площею 551,9 кв.м., що укладений 1.03.2024 року між фізичною особою - підприємцем Бугрій Вікторією Сергіївною та фізичною особою-підприємцем Проскуровською Іриною Миколаївною.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.06.2025 у справі №917/2292/24 (суддя Байдуж Ю.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю; стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Котляревське» на користь фізичної особи-підприємиці Проскуровської Ірини Михайлівни 20000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
ОСББ «Котляревське» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. За твердженням позивача, оспорюваний договір фактично був укладений з метою тиску на ОСББ, а не передання в оренду та реального виконання обов'язків за ним, чого суд першої інстанції не проаналізував, що призвело до ухвалення протиправного рішення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Котляревське» (вх. №1533П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2025 у справі №917/2292/24; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 12.08.2025.
21.07.2025 від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення - без змін, а також при прийнятті рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги просить вирішити питання щодо стягнення з ОСББ «Котляревське» на користь ФОП Проскуровської І.М. понесених позивачем судових витрат під час розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи, витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
12.08.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, а також клопотання про відкладення (перенесення) судового засідання, призначеного на 12.08.2025 року, на інший день, у зв'язку з тим, що: «11.08.2025 року не заплановано мені проведенні медичні процедури пов'язані із надлишковим використанням AirPods та за рекомендацією лікаря (що підтверджується відповідним лікарняним листом) я не можу прибути в судове засідання. Прошу апеляційний розгляд справи провести за участі апелянта».
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти клопотання представника позивача про перенесення судового засідання, а також проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення (перенесення) судового засідання, апеляційний господарський суд зазначає, що підставою для відкладення розгляду справи у відповідності до вимог ст. 270 ГПК України є неявка у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Як встановлено судом, копія ухвали від 07.07.2025 була доставлена до електронного кабінету позивача 08.07.2025 о 00:04, про що свідчить відповідна довідка Східного апеляційного господарського суду. Таким чином, позивача було завчасно повідомлено судом про час та місце розгляду справи.
Явка представників сторін не була визнана обов'язковою, а правова позиція позивача викладена в позові, апеляційній скарзі та додатково наданих письмових поясненнях.
Крім того, колегія суддів зауважує, що викладені в клопотанні представника позивача обставини не є достатньо зрозумілими за своїм змістом, а надана в його обґрунтування інформаційна довідка з електронної системи охорони здоров'я про непрацездатність у період 2025-08-11 - 2025-08-13 не може бути прийнята в якості доказу на підтвердження поважності причин не прибуття в судове засідання, оскільки в ній відсутня інформація, яка б давала можливість ідентифікувати особу, якій вона видана (чи якої вона стосується), та прояснити суть обставин, викладених у клопотанні.
Колегія суддів також наголошує, що сторона не позбавлена була права на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що було роз'яснено в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025.
За таких обставин, суд не вважає клопотання представника позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи обґрунтованим та не вбачає підстав для його задоволення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
01.03.2024 між ФОП Проскуровською І.М. (орендодавець) та ФОП Бугрій В.С. (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення (підвалу) загальною площею 551,9 кв.м., що знаходиться в житловому будинку літ. А1-7, що за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6. Право власності зареєстроване на об'єкт на підставі договору купівлі - продажу від 01.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н.В., номер в реєстрі 453, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №48027823 від 01.10.2021 (п. 1.1 договору).
Об'єкт оренди використовується орендарем для проведення комерційної діяльності, дозволеної для здійснення законодавством України, у тому числі для розміщення салону красоти (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець зобов'язується передати орендарю за актом приймання-передачі об'єкта оренди протягом п'яти робочих днів з дати підписання договору.
Орендодавець зобов'язується передати у користування орендарю об'єкт оренди на умовах і в строк, передбачені цим договором. У разі закінчення строку дії оренди або в разі дострокового розірвання договору - прийняти об'єкт оренди на умовах, визначених у цьому договорі. Не перешкоджати орендарю користуватися об'єктом оренди для проведення комерційної діяльності, дозволеної для здійснення законодавством України, у тому числі але не виключно для розміщення салону краси. Щомісяця надавати орендарю акти наданих орендодавцем послуг з оренди об'єкту, а також не пізніше п'ятого числа поточного місяця надавати орендарю рахунки для сплати послуг з оренди об'єкту. Забезпечувати за власний рахунок протягом строку дії договору належним чином працездатну систему водопостачання та водовідведення, систему електропостачання та належну працездатність систем забезпечення на безперебійний основі на «об'єкті оренди». Забезпечувати протягом строку дії договору підключення «об'єкту оренди» до електромережі АТ «Полтаваобленерго» потужністю споживання електроенергії на рівні не менше 60 кВт. Забезпечити наявність укладених і діючих угод з підприємствами-постачальниками комунальних послуг на «об'єкт оренди» (електроенергії, водопостачання, водовідведення) та здійснювати своєчасну оплату вартості наданих комунальних послуг (пункти 3.1.1- 3.1.7 договору).
Орендар зобов'язаний прийняти від орендодавця у строкове платне користування об'єкт оренди за актом приймання - передачі об'єкта оренди та здійснювати щомісячну плату вартості оренди згідно умов, визначених у цьому договорі. У разі закінчення строку дії оренди або в разі дострокового розірвання договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, з урахуванням нормального фізичного зносу. Використовувати об'єкт оренди для проведення комерційної діяльності, дозволеної для здійснення законодавством України, у тому числі для розміщення салону краси (пункти 3.3.1-3.3.3 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом строку оренди або дати дострокового припинення (розірвання) договору у випадках визначених договором. Сторони погодили, що договір укладено строком до 01.03.2025 (пункти 4.1 - 4.2 договору).
Згідно з п. 5.1 договору зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати починається з моменту підписання акту приймання - передачі. Розмір орендної плати, яка підлягає сплаті за користування об'єктом оренди, становить 82785,00 грн без ПДВ за один календарний місяць за період часу з 01.03.2043 по 31.05.2024 включно. Орендна плата сторонами розрахована виходячи із вартості оренди за один квадратний метр в сумі 150,00 грн. та загальної площі нежитлових приміщень, які передаються в оренду 551,9 кв.м. (п. 5.2 договору). Сторони погодили, що з 01.06.2024 розмір орендної плати складатиме 110380,00 грн без ПДВ за один календарний місяць. Орендна плата сторонами розрахована виходячи із вартості оренди за один квадратний метр в сумі 200,00 грн та загальної площі нежитлових приміщень, які передаються в оренду 551,9 кв.м. Оренда плата не включає в себе вартість комунальних послуг (електроенергія, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, телефонний зв'язок, охоронні послуги та інші), договори на постачання яких з відповідними організаціями укладено орендодавцем окремо. Орендар проводить оплату за користування об'єктом оренди за перший місяць протягом 5 календарних днів з дати отримання рахунку - фактуру (пункти 5.3-5.5 договору).
Відповідно до п. 7.3.1 договору орендар має право достроково розірвати договір оренди з підстав, що пов'язані з неналежним виконанням орендодавцем умов даного договору та/або створення будь-яких перешкод, які унеможливлюватимуть використання об'єкта оренди для комерційної діяльності орендаря, попередивши про це орендодавця за 15 календарних днів до можливої дати розірвання.
У випадку дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендаря, з підстав, що пов'язані з неналежним виконанням орендодавцем умов даного договору та/або створення будь-яких перешкод, які унеможливлюватимуть використання об'єкта оренди для комерційної діяльності орендаря, орендодавець сплачує штраф в розмірі 200% від вартості місячного розміру орендної плати, визначеного сторонами у п. 5.2 договору оренди не пізніше 30 календарних днів з моменту розірвання договору та/або момент припинення комерційної діяльності орендаря через створення перешкод, які унеможливлюватимуть використання об'єкта оренди для комерційної діяльності орендаря (п. 8.3 договору).
01.03.2024 сторонами підписано акт приймання - передачі об'єкта оренди, відповідно до якого на умовах та в порядку, встановлених договором оренди нежитлового приміщення від 01.03.2024, орендар передав, а орендодавець прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди - нежитлове приміщення (підвалу) загальною площею 551,9 кв.м., що знаходиться в житловому будинку літ. А1-7, що за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6, яке потребує капітального ремонту та підключення до систем електропостачання, водопостачання та водовідведення.
ФОП Проскуровською І.М. виставлено ФОП Бугрій В.С. рахунки з орендної плати: №31/05/2024 від 31.05.2024 (за квітень 2024) на суму 82785,00 грн.; №31/03/2024 від 31.03.2024 (за березень 2024) на суму 82785,00 грн.
Бугрій В.С. здійснила оплату цих рахунків, що підтверджується платіжними інструкціями: №0.0.3630492245.1 від 08.05.2024 на суму 82785,00 грн., призначення платежу «сплата за рахунком #31/05/2024 від 31.05.24»; №0.0.3564733998.1 від 03.04.2024 на суму 82785,00 грн., призначення платежу «сплата за рахунком #31/03/2024 від 31.03.24».
14.05.2024 ФОП Бугрій В.С. звернулася до ФОП Проскуровської І.М. з вимогою, в якій просила в строк до 01.06.2024 забезпечити підключення нежитлового приміщення (підвалу) загальною площею 551,9 кв.м., що знаходиться в житловому будинку літ. А1-7, що за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6 до електромережі АТ «Полтаваобленерго» потужністю споживання електроенергії на рівні не менше 60 кВт та до мережі водопостачання, водовідведення КПОР «Полтававодоканал». Також, ФОП Бугрій В.С. зазначала, що у випадку залишення вказаної вимоги без виконання вона буде вимушена розірвати діючі правовідносини з підстав неналежного виконання орендодавцем умов договору.
31.05.2024 між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2024, відповідно до якої, у зв'язку із неналежним виконанням орендодавцем умов п. 3.1.6, 3.1.7 договору, що унеможливлює подальше використання об'єкта оренди, визначеного в п. 1.1 договору для комерційної діяльності орендаря, сторони дійшли згоди припинити дію договору оренди від 01.03.2024, шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін з 01.06.2024. Сторони домовились, що орендодавець сплатить на розрахунковий рахунок орендаря через 10 банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди 220760,00 грн. штрафу, визначеного п. 8.3 договору після чого сторони не матимуть одна до одної жодних претензій матеріального характеру.
31.05.2024 між сторонами підписано акт здачі - приймання приміщення з оренди, відповідно до якого орендар повертає, а орендодавець приймає з орендного користування нежитлове приміщення (підвалу) загальною площею 551,9 кв.м., що знаходиться в житловому будинку літ. А1-7, що за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6, яке потребує капітального ремонту та підключення до систем електропостачання, водопостачання та водовідведення.
18.06.2024 Проскуровською І.М. сплачено Бугрій В.С. шляхом поповнення картки/рахунку штраф за неналежне виконання умов договору у розмірі 220760,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
У грудні 2024 ОСББ «Котляревське» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до відповідачів, в якій просить визнати недійсним вищевказаний договір оренди нежитлового приміщення. Позивач стверджує, що вказаний договір є фіктивний, метою його укладення була не фактична передача приміщення в оренду та використання відповідно до умов договору, а отримання матеріальної вигоди у спосіб стягнення коштів з позивача.
Про фіктивність вказаного правочину, на думку позивача, свідчать, зокрема, такі обставини:
- ФОП Бугрій В.С. не мала фінансової змоги оплачувати оренду плату у сумі 84,5 тис. грн. щомісячно, оскільки протягом двох років не оплачувала борг перед банком у сумі 48,5 тис. грн.;
- ФОП Проскуровська І.М. не може бути зацікавлена в легальному укладенні даного договору, перебуваючи на єдиному податку 2 групи; при укладенні такого договору оренди групу податку вона не змінила. У платіжних інструкціях від 31.03.2024 та 31.05.2024 відправником зазначено фізичну особу, а призначення платежу не наведене та не містить вказівки про те, що оплачується саме орендна плата за договором оренди. Квитанція про сплату штрафу сформована між фізичними особами та без посилання на те, яким штраф і за яким договором сплачується;
- приміщення в оренду передає ФОП Проскуровська І.М., проте отримує з оренди фізична особа Проскуровська І.М., що, на думку позивача, свідчить про бажання сторін формалізувати вказані правовідносини як господарські, водночас уникнути втрати права на сплату єдиного податку 2 групи;
- за висновком судового експерта приміщення не може використовуватись з метою, що зазначена в договорі, а саме: для організації салону краси чи іншого об'єкта медичного призначення, де необхідне застосування певних норм щодо освітлення, провітрювання, висоти стелі, тощо;
- фактичне використання приміщення ФОП Бугрій В.С. не здійснювалось.
Як стверджує позивач, в даному випадку внаслідок укладання вказаного фіктивного договору порушуються майнові права ОСББ «Котляревське», а саме ФОП Проскуровська І.М. протиправно вимагає стягнення з позивача значної суми коштів. Так, у серпні 2024 ФОП Проскуровська І.М. звернулася з позовом до позивача про стягнення упущеної вигоди; ціна позову 993420,00 грн.; підставою для стягнення упущеної вигоди визначений договір оренди нерухомого майна від 01.03.2024.
До позовної заяви додані копії таких документів: договір купівлі - продажу від 01.10.2022; договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2024; акт здачі- приймання приміщення з оренди від 31.05.2024; акт приймання - передачі об'єкта оренди від 01.03.2024; додаткова угода від 31.05.2024 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2024; квитанція на суму 220760,00 грн; платіжні інструкції від 08.05.2024, від 03.04.2024; виписка з ЄДРПОУ щодо ФОП Бугрій В.С.; витяг з УБКІ ФОП Бугрій В.С.; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо фізичної особи з РНОКПП НОМЕР_2 ; висновок експерта №71 від 31.10.2024; позовна заява про стягнення з ОСББ «Котляревське» на користь ФОП Проскуровської І.М. упущеної вигоди в сумі 993420,00 грн. та зобов'язання ОСББ «Котляревське» не чинити перешкоди Проскуровській І.М. у користуванні належним їй нежитловим приміщенням шляхом надання дозволу на підключення вказаного нежитлового приміщення до мережі централізованої системи водопостачання та водовідведення м. Полтави та до електричних мереж АТ «Полтаваобленерго».
Заперечуючи проти позову ФОП Проскуровська І.М. зазначає, що ОСББ «Котляревське» на підтвердження своїх вимог навело припущення, які не можуть слугувати підставою для визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень. В свою чергу матеріали справи свідчать про те, що договір укладався та виконувався. Отже, правочин створив правові наслідки.
У квітні 2025 позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з заявою про зміну підстав позову, в якій навів додаткову підставу, а саме: договір не відповідає публічному порядку, оскільки відповідно до висновку експерта №71 приміщення не може використовуватись як салон краси.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів особи, яка не є стороною оспорюваного правочину, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (рецисорний позов).
Так, за доводами позивача, оспорюваний правочин є недійсним з огляду не те, що договір було укладено без наміру створення правових наслідків, метою його укладення була не фактична передача приміщення в оренду та використання відповідно до умов договору, а отримання матеріальної вигоди від позивача.
У контексті доводів апеляційної скарги, встановлених у справі обставин колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У постанові від 01.03.2023 зі справи №925/556/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: «надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Як «ефективний» слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи».
Суд виходить з того, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами).
Колегія суддів наголошу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
У силу положень частини другої статті 2 ГПК України основними завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини першої, пункту п'ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Суд також звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Водночас оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 12.06.2020 у справі №906/775/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»).
Колегія суддів виходить з того, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину застосуванню підлягають загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Саме за результатами розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину. При цьому судом має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Також, колегія суддів акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, так і відповідач, який вважає, що не порушував права і законні інтереси позивача, самостійно визначають докази, які, на їх думку, підтверджують/відхиляють/спростовують заявлені вимоги. Отже, при зверненні до суду з цим позовом ОСББ «Котляревське» мало обґрунтувати, які його права чи законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором, а суд, у свою чергу, повинен був перевірити ці обставини.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/1159/19 сформульовано такі правові висновки:
- передусім оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред'являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами;
- за відсутності визначення поняття «заінтересована особа» під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав;
- вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину;
- власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав;
- самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.
Також, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, згідно з яким: «особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин».
Отже, суд має з'ясувати: чи було порушено право позивача, і у чому саме полягає таке порушення та яким чином може бути відновлено у даному спорі, і у залежності від встановлених обставин справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для його захисту.
Як встановлено судом першої інстанції, ФОП Проскуровська І.М. зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як суб'єкт підприємницької діяльності з 09.11.2021 запис №2009570000000009239 та згідно даних Державного реєстру здійснює підприємницьку діяльність за видом економічної діяльності 63.99 надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у. (основний); 62.01 Комп'ютерне програмування; 62.02 Консультування з питань інформатизації; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Проскуровській І.М. належить на праві власності нерухоме майно - нежитлове приміщення підвалу загальною площею 551,9 кв. м, яке знаходиться в житловому будинку літ. А1-7, за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 01.10.2022, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Карнарук Н. В. та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Між ОСББ «Котляревське» та ФОП Проскуровською І.М., яка є співвласником багатоквартирного будинку за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6 та відповідно членом того ж ОСББ, існує спір, який полягає у реалізації ФОП Проскуровською І.М. її права власності на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 551,9 кв. м літ. А1-7, що знаходиться в зазначеному житловому будинку. Даний спір полягає у цільовому призначенні вказаного приміщення відповідачкою-1, зокрема, співвласники ОСББ «Котляревське» не мають єдиної згоди на те, щоб відповідачка ФОП Проскуровська І.М. використовувала належне їй приміщення в цілях комерційної діяльності, оскільки таке використання може перешкоджати доступу ОСББ до загальних комунікацій. В зв'язку із чим, ОСББ «Котляревське» приймалося рішення, що перешкоджало ФОП Проскуровській І.М. у підключенні комунікацій до зазначеного нежитлового приміщення та порушувало її права, як співвласника ОСББ «Котляревське».
Так, рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.02.2024 у справі №917/1129/23 за позовом Проскуровської І.М. до ОСББ «Котляревське» про: 1) визнання недійсним рішення правління ОСББ «Котляревське», оформленого протоколом загальних зборів правління ОСББ «Котляревське» № б/н від 07.06.2023, яким правління ОСББ ухвалило не погоджувати Проскуровській І.М. графічні матеріали АТ «Полтаваобленерго» для підключення комунікацій до нежитлового приміщення (підвал), що по АДРЕСА_3 та проект на водопостачання та водовідведення до нежитлового приміщення (підвал), що по вул. Котляревського, 6 у м. Полтаві; 2) зобов'язання ОСББ «Котляревське» не чинити Проскуровській І.М. перешкоди підключення належного їй на праві власності нежитлового приміщення (підвалу) загальною площею 551,9 кв.м., що знаходиться в житловому будинку літ. А1-7 за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6 до мереж централізованої системи водопостачання та водовідведення м. Полтави та до електричних мереж АТ «Полтаваобленерго», позов задоволено частково, визнано недійсним рішення правління ОСББ «Котляревське», оформлене протоколом загальних зборів правління ОСББ «Котляревське» № б/н від 07.06.2023, яким правління ОСББ ухвалило не погоджувати Проскуровській І. М. графічні матеріали АТ «Полтаваобленерго» для підключення комунікацій до нежитлового приміщення (підвал), що по АДРЕСА_3 та проект на водопостачання та водовідведення до нежитлового приміщення (підвал), що по вул. Котляревського, 6 у м. Полтаві; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.
Питання підключення комунікацій до належного ФОП Проскуровській І.М. нежитлового приміщення наразі не вирішено, що на думку позивача робить неможливим передання цього приміщення в оренду.
У серпні 2024 року ФОП Проскуровська І.М. звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСББ «Котляревське» про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном та стягнення упущеної вигоди. Однією з підстав позову наведено неможливість реалізувати ФОП Проскуровською І.М. свого право на передання нерухомого майна в оренду за оспорюваним договором з метою отримання від цього вигоди.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.02.2025 зупинено провадження у справі №917/1316/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №917/2292/24. Підставою зупинення провадження у справі стали обставини того, що судом у справі №917/2292/24 розглядається питання щодо недійсності договору оренди від 01.03.2024, а розірвання вказаного договору у зв'язку з неправомірними діями відповідача, за твердженням ФОП Проскуровської І.М., спричинило останній збитки, стягнення яких є предметом позову в даній справі, обставини, що досліджуються Господарським судом Полтавської області у справі № 917/2292/24, мають значення для справи № 917/1316/24.
Отже, з наведених позивачем доводів та доказів вбачається, що в результаті укладення оспорюваного договору оренди ФОП Проскуровська І.М. скористалася правом пред'являти позовні вимоги до ОСББ «Котляревське» про стягнення упущеної вигоди, яку вона не отримала саме за цим договором оренди.
Проте, як слушно зазначив суд першої інстанції, особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Отже, посилання позивача на обставину ініціювання проти нього судового провадження, як таку що порушує його право, на переконання суду є безпідставним. Тим більше, що оцінка правомірності заявлених ФОП Проскуровською І.М. вимог буде надаватися судом у відповідному судовому провадженні, в якому ОСББ «Котляревське» має беззаперечне право оспорювати та спростовувати обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, саме по собі звернення ФОП Проскуровської І.М. з позовом про стягнення упущеної вигоди з позивача не свідчить про те, що оспорюваний договір оренди порушує право чи інтерес позивача, адже право орендодавця подати позов про стягнення упущеної вигоди з особи, яка перешкоджає у користуванні належним їй нерухомим майном, виникає безпосередньо з норм Цивільного кодексу та направлене на захист порушених прав власника. Реалізація цього права не може розглядатися як дія, в результаті якої порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес ОСББ «Котляревське».
Посилання позивача на неможливість розміщення салону краси у нежитловому приміщенні підвалу загальною площею 551,9 кв. м, що знаходиться в житловому будинку літ. А1-7, за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 6, з огляду на його непридатність для вказаних цілей, що свідчить, на його думку, про вчинення правочину, який порушує публічний порядок є безпідставним, адже порушення будь-яких прав позивача з наведених обставин також не вбачається.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
Крім того, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Поряд з тим свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. 3, 627 ЦК України.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, «відновлення в первісному стані» виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача фактично відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин не породжує будь-яких правових наслідків.
У свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах послуговувався, зокрема, тим, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
Практичне правозастосування виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).
Водночас у даній справі оспорюваний договір фактично виконувався його сторонами (приміщення передавалось за актами приймання-передачі об'єкта, вносилася орендна плата, сплачено штраф у зв'язку з розірванням договору), що свідчить про погодження ними усіх істотних умов цього договору.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Також, суд першої інстанції поклав на позивача витрати відповідача-1 на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 123, частини 2 статті126 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відзиві на позов відповідач-1 зазначила орієнтовний розрахунок суми її судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
На підтвердження факту понесення відповідачкою-1 судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката до відзиву додано: договір про надання правової допомоги від 21.01.2025 № 21/01/25-1, укладений між ФОП Проскуровською І.М. і Адвокатським бюро «МИХАЙЛА САЛАШНОГО», відповідно до умов якого Бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу та юридичний супровід відповідно до умов цього договору та ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №917/2292/24 за позовом ОСББ «Котляревське» до ФОП Проскуровської І.М., ФОП Бугрій В.С., про визнання договору недійсним (п. 1.1. договору). Безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Салашний М.О. (п. 2.2 договору). Всього гонорар бюро за цим договором складає суму гонорарів, зазначених в додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Сторони узгоджують розмір гонорару бюро шляхом підписання додаткових угод до даного договору в залежності від характеру допомоги, що має бути надана бюро клієнту за домовленістю сторін (пункти 3.1, 3.2 договору).
21.01.2025 між ФОП Проскуровською І.М. і Адвокатським бюро «МИХАЙЛА САЛАШНОГО» укладено додаткову угоду №1 до договору №21/01/25-1, відповідно якої сторони дійшли згоди узгодити розмір гонорару бюро в сумі 2000,00 грн за одну годину роботи адвоката, який надав правову допомогу відповідно до п.п.2.2 договору.
04.02.2025 між бюро на клієнтом складено акт про прийняття-передачу наданих послуг від № 1 на суму 20000 грн, з урахуванням 10 годин. Також відповідачем-1 надано рахунок-фактуру від 04.02.2025 № 199 та квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 05.02.2025 на суму 20000 грн; ордер на надання правничої допомоги від 21.01.2025 серії ВІ № 1274608.
Суд першої інстанції встановив, що вказані витрати на представництво адвоката в суді є пов'язаними з розглядом справи, матеріалами справи підтверджуються дії адвоката щодо підготовки та подачі заяв по суті справи та з процесуальних питань у цій справі, а також участь адвоката у судових засіданнях, тому враховуючи, що позивач клопотання про зменшення вказаних витрат відповідачки-1 на оплату правничої допомоги адвоката до суду не подав, не заявляв суду про неспівмірність вказаних витрат, дійшов обґрунтованого висновку, що витрати відповідачки-1 у розмірі 20000 грн слід покласти на позивача.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення - без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Котляревське» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2025 у справі №917/2292/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 13.08.2025.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна