Єдиний унікальний номер 626/782/25
Номер провадження 22-ц/818/3001/25
12 серпня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Шабельнікова С.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Красноградського районного суду Харківської області Дудченка В.О. від 28 березня 2025 року по справі № 626/782/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» та Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» про порушення прав споживача,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» та Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» про порушення прав споживача, в якому просив:
визнати, що державна повірка лічильника газу GALLUS-2000-U G4 № 00265636 була проведена ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» з порушенням Порядку проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та оформлення результатів, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193 в редакції наказу від 16 квітня 2019 року № 642;
довідку про непридатність законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 39-1-3/21224 від 20 серпня 2020 року вважати недійсною;
зобов'язати АТ Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» замовити повторно державну повірку лічильника GALLUS-2000-U G4 № 00265636 відповідно до нормативного документу, який містить вимоги до цього лічильника і був чинний на момент виробництва і введення в експлуатацію лічильника, у суб'єкта господарювання, який має відповідний дозвіл на державну повірку засобів вимірювальної техніки;
після повторної державної повірки лічильника - лічильник повернути йому з підтверджувальним документом щодо його державної повірки;
при відсутності лічильника газу № 00265636 у відповідача зобов'язати його передати йому інший лічильник газу типу GALLUS-2000-U G4 з паспортом на нього та підтвердженням державної повірки і придатності до експлуатації;
стягнути з відповідачів 1000,00 грн в якості компенсації моральної шкоди.
Ухвалою судді Красноградського районного суду Харківської області від 28 березня 2025 року повернуто позовну заяву ОСОБА_1 .
Ухвала мотивована тим, що вимоги ухвали судді Красноградського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року про залишення позовної заяви без руху не виконані, позивачем не надано копії паспорта та доказів на підтвердження свого місця проживання, що позбавляє суд можливості визначити підсудність справи.
На вказане судове рішення 01 квітня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду - скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при подачі позову ним виконані всі вимоги ст. 175 ЦПК України, зокрема, зазначено адресу його місця проживання та РНОКПП. Вимог щодо надання доказів зареєстрованого місця проживання позивача ЦПК України не передбачає. Відсутність відомостей щодо нього у Єдиному державному демографічному реєстрі зумовлена тим, що він не звертався за отриманням унікального номеру. На підтвердження свого місця проживання надає Витяг з реєстру територіальної громади. Встановлення особи позивача передбачено ст. 217 ЦПК України. Також вважає, що перевірити його особисті дані можливо було під час подачі позову до канцелярії.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення позовної заяви, яка входить до переліку ухвал суду, зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України, і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Отже, суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Красноградського районного суду Харківської області від 28 березня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 2 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» та ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» про порушення прав споживача.
У позовній заяві позивач вказав своє місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 1).
Ухвалою судді Красноградського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та повідомлено позивачу про необхідність виправити недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі, у десятиденний строк з моменту її отримання. В ухвалі зазначено, що позовна заява подана з порушенням ст.ст.175-177 ЦПК України, а саме позивачем до позовної заяви не додано належним чином завірену копію паспорту, що в свою чергу унеможливлює належний розгляд справи та ідентифікацію позивача у справі. Крім того, відсутні докази про зареєстроване місце проживання позивача, що перешкоджає визначити підсудність справи за зареєстрованим місцем позивача. Отже, позивачу необхідно надати до позовної заяви документи, які підтверджують його анкетні дані та місце реєстрації, зокрема копію паспорту та докази про зареєстроване місце проживання.
Вказана ухвала отримана позивачем поштою 17 березня 2025 року (а.с. 10).
18 березня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій вказав, що при подачі позову ним виконані всі вимоги ст. 175 ЦПК України, зокрема, зазначено адресу місця проживання та РНОКПП, та вимог щодо надання доказів зареєстрованого місця проживання позивача ЦПК України не містить. Зазначив, що паспорт з відомостями про зареєстроване місце проживання буде надано для огляду у судове засідання.
18 березня 2025 року судом сформовано відповідь № 1207225 з Єдиного державного демографічного реєстру, з якої вбачається, що відомостей стосовно ОСОБА_1 не знайдено (а.с. 11).
Ухвалою судді Красноградського районного суду Харківської області від 28 березня 2025 року повернуто позовну заяву ОСОБА_1 з тих підстав, що ним не усунуто недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 13 березня 2025 року (а.с. 12-15).
Проте, погодитися з таким висновком судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно із частиною 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Положення статті 28 ЦПК України визначають підсудність справ за вибором позивача. Відповідно до частини 5 вказаної статті позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України).
Отже, за загальним правилом позови пред'являються за місцезнаходженням чи місцем реєстрації відповідача відповідно до ст. 27 ЦПК України, проте, у випадках, визначених ст. 28 ЦПК України, позивач може сам обрати суд, до якого звертатися з позовом.
Не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175, 177 ЦПК України.
Зокрема, пунктом 2 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету .
Частини 1, 2, 3 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Частинами 6-10 статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
У відповідності до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
З метою забезпечення реалізації цього права та відповідно до названої норми Конституції України прийнято Закон України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». За визначенням статті 3 цього Закону реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи (паспорт громадянина України), із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 посилався на положення Закону України "Про захист прав споживачів", вважаючи, що він є споживачем послуг, права якого порушено відповідачами.
ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України подав позов за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до юрисдикції Берестинського (Красноградського) районного суду Харківської області.
Висновки судді суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову через ненадання позивачем доказів реєстрації свого місця проживання на території, на яку розповсюджується юрисдикція суду, колегія суддів вважає помилковими, адже ні положеннями ст. ст. 175 та 177 ЦПК України, ні ст. 28 ЦПК України не передбачено обов'язку позивача подати до позовної заяви копію паспорту з відміткою про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, або довідки з демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання.
При цьому, положеннями цивільного процесуального закону не встановлено обмежень щодо можливості суду першої інстанції у порядку ст. 187 ЦПК України здійснювати запити та отримувати інформацію щодо зареєстрованого місця проживання/перебування позивача, якщо ним подано позов за альтернативною підсудністю.
Однак, суд першої інстанції такими повноваженнями не скористався, не вжив всіх належних заходів щодо перевірки місця проживання позивача.
Частиною 8 статті 187 ЦПК України передбачено можливість судді з метою визначення підсудності користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру, однак відсутність у реєстрі даних щодо особи не свідчить про відсутність у неї місця реєстрації та неможливість отримання таких даних з Реєстру територіальної громади.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надано до суду витяг з Реєстру територіальної громади від 31 березня 2025 року, з якого вбачається, що він з 11 травня 2002 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що з урахуванням виключного значення такого доказу для правильного вирішення питання про визначення підсудності, слід прийняти до уваги Витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання позивача.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Тобто, у разі подання позову до суду, якому він не підсудний, суд передає справу для розгляду іншому суду, до підсудності якого належить ця справа, однак не може її повернути позивачу. З огляду на викладене, суддя суду першої інстанції взагалі не мав правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 у зв'язку із неможливістю визначити підсудність даної справи.
Вимогу суду щодо надання копії паспорта позивача для його ідентифікації колегія суддів також вважає необґрунтованою, оскільки вимоги ст. ст. 175, 177 ЦПК України не передбачають обов'язку позивача надавати копію паспорта разом з позовною заявою, а порядок встановлення особи учасника справи у судовому засіданні визначено частиною 4 ст. 217 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, і таке порушення норм процесуального права перешкоджає подальшому провадженню в справі, адже у судді суду першої інстанції не було законних підстав для повернення позову.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню в справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене ухвала судді Красноградського районного суду Харківської області від 28 березня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи до Берестинського (Красноградського) районного суду Харківської області для продовження розгляду.
Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Красноградського районного суду Харківської області від 28 березня 2025 року скасувати, справу направити до Берестинського (Красноградського) районного суду Харківської області для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 12 серпня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
С.К. Шабельніков