Справа № 161/7380/25 Провадження №33/802/383/25 Головуючий у 1 інстанції:Шестернін В. Д.
Доповідач: Клок О. М.
13 серпня 2025 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Клок О.М., з участю секретаря судових засідань - Таровської А.А., особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Полячука С.І., розглянувши апеляційну скаргу захисника Полячука С.І., подану в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2025 року,
Вказаною постановою судді ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особу, яка має статус учасника бойових дій.
ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 10 квітня 2025 року о 03 год 26хв, на вул. Володимирська, 30 у с. Великий Омеляник, Волинської області, керував транспортним засобом марки «BMW 563L» д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння чим порушив вимоги п. 2.9 а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР).
Не погоджуючись із постановою судді першої інстанції, захисник ОСОБА_1 - адвокат Полячук С.І. подав апеляційну скаргу, у якій просив її скасувати, як незаконну та необгрунтовану через неправильне застосування судом норм матеріального права. Стверджує, що перший 10 квітня 2025 року, як офіцер відділу забезпечення. у нічний час, змушений був керувати транспортним засобом через виниклу необхідність з'явитись за місцем служби, задля вирішення питань, пов'язаних з безпекою та обороноздатністю держави в умовах повномасштабної агресії рф, відтак діяв в умовах крайньої необхідності, що у відповідності до ст. 18 КУпАП виключає його відповідальність за вчинене. У зв'язку із цим, просить постанову судді першої інстанції від 08 травня 2025 року скасувати, а провадження закрити на підставі ст. ст. 17, 18, п. 1 ст. 247 КУпАП.
Перевіривши доводи скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Полячуку С.І., які подану апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити, доходжу такого висновку.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вказаних вимог закону, при розгляді даної справи у суді першої інстанції дотримано не було.
Вважаючи доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП суд, відхиливши його пояснення про те що, у виниклій ситуації, він діяв виключно в умовах крайньої необхідності, так як виникла термінова необхідність прибути до міста Луцька для вирішення питань віднесених виключно до його компетенції, які у невідкладному порядку були пов'язані із забезпеченням обороноздатності мобільних груп ППО, таке своє рішення обґрунтував лише письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 пояснював, що за обставин часу та місця, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, за кермо транспортного засобу у стані алкогольного сп'яніння (1,01 %о) сів вимушено, оскільки працює офіцером відділу забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 , йому подзвонили з батальйону, а потім - з ІНФОРМАЦІЯ_4 та віддали наказ невідкладно з'явитися за місцем служби. Предмет наказу, як і дані про особу, що його віддавала, становлять державну таємницю. До кола його посадових обов'язків входять, в тому числі, питання, які пов'язані з безпекою та обороноздатністю держави, та становлять при цьому державну таємницю. А тому, він не мав іншого вибору, як виконати наказ. В зв'язку з цим він приїхав з м. Горохова, заїхав додому в с. Забороль, а потім виїхав у ІНФОРМАЦІЯ_5 (знаходиться у АДРЕСА_2 ), по дорозі до якого його транспортний засіб зупинили поліцейські.
Такі його показаннями є послідовними, цілком узгоджуються із наявними у матеріалах справи письмовими доказами.
Дана обставина стверджується наданою на адвокатський запит відповіддю начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 .
Отже, апеляційний суд приймає до уваги та визнає таким, що має важливе значення при вирішенні даної справи те, що особа, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, діяла виключно у вимушеній ситуації, а саме - в стані крайньої необхідності, а також ураховує те, що така дія була вчинена ним виключно в умовах крайньої необхідності, задля виконання наказу. Очевидно, що заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена, і доказів того, що водієм була завдана шкода будь-яким іншим учасникам дорожнього руху - немає.
Окрім того, змістом положень ст. 3 Конституції України стверджується, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Тобто, ОСОБА_1 , у зазначеному випадку, виконував функції водія вимушено, перебуваючи у стані крайньої необхідності, а тому, у відповідності до ст. 17 КУпАП, не може нести адміністративної відповідальності за дії, які поставлені йому у вину.
Згідно із п. 4 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу захисника Полячука С.І., подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2025 року стосовно нього - скасувати.
Провадження у даній справі стосовно ОСОБА_1 , закрити на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із вчиненням ним дій в стані крайньої необхідності.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського
апеляційного суду О.М. Клок