Справа № 209/3045/25
2/0187/406/25
"13" серпня 2025 р.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Соловйова І.М.,
за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,-
Встановив:
19.06.2025 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Кам'янське надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» суму заборгованість за кредитним договором у розмірі 67230,00 грн..
Також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Позовна заява подана представником, Дорошенко Оксано Володимирівною, яка діє на підставі довіреності в порядку передоручення від 11.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.09.2024 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 781583246, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 27000 грн. 19.11.2024 відповідно до Договору факторингу № МВ-ТП/9, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 781583246 на користь позивача, а відповідно останнім набуто право вимоги до відповідача за даним договором. Однак відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання по договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку банк і просить стягнути.
Ухвалою суду від 23.06.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
На офіційну адресу відповідача, тобто на зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 23.06.2025, яка повернулась до суду 08.07.2025 з причин «адресат відсутній за вказаною адресою», також дану ухвалу було направлено на електрону адресу відповідачки, яка відповідно до довідки доставлена 23.06.2025.
Суд зазначає, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема з метою створення умов для реалізації прав особи, ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою (ч.1 ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
Згідно п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З аналізу пунктів 99, 99-1, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270) слідує, що у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику з відповідною відміткою.
Водночас до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи, що судом вчинено всі необхідні та достатні дії для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, наявні підстави вважати, що відповідач вважається таким, що повідомлений про судовий розгляд належним чином.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Відповідно до ст. 526, 530, 599 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним .
Виходячи з положень статей 626, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст. 628 ЦК України.
Судом встановлено, що 16.09.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Кредитний договір № 781583246 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику і Паспортом споживчого кредиту, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після цього відповідач звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою про отримання грошових коштів в кредит від 16.09.2024, в якій вказав свої персональні дані, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора QXXY.
Відповідно до умов п. 2.1 Договору кредитної лінії № 781583246 від 16.06.2024, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалось надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії, у розмірі кредитного ліміту в сумі 27000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.2. Договору, це максимальна сума Кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника.
Згідно з п. 2.3 Договору, Кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором в сумі 27000,00 грн одразу після укладення Договору.
Розділом 3 Договору передбачено дисконтний період строк 30 днів, протягом якого позичальник може збільшити суму кредиту в межах кредитного ліміту, а також частково повернути суму кредиту.
У пункті 3.1 договору сторони узгодили, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту, та є дисконтним періодом.
Згідно пункту 3.2.сторони погодили, що встановлений дисконтний період може бути продовжено.
Згідно п. 4.7 Договору верифікація позичальника здійснена шляхом отримання інформації про позичальника з АТ КБ «ПриватБанк» 06.04.2024.
Положеннями п. 4.10 Договору визначено порядок укладення договору.
Розділом 5 Договору визначено порядок надання кредиту, який надається на банківський рахунок позичальника за реквізитами платіжної картки у 5375-41ХХ-ХХХХ-1087.
Розділом 7 Договору передбачено порядок погашення кредиту та сплати процентів.
Згідно п. 7.1 Договору сума кредиту за всіма наданими траншами має бути повернена кредитодавцю не пізніше дати закінчення дисконтного періоду кредитування - 16.10.2024, а саме не пізніше ніж через 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Згідно п. 7.2 Договору дата повернення кредиту, що вказана в п. 7.1 Договору переноситься, а вказаний строк кредитування продовжується при настанні наступних обставин: закінчення строку Дії Договору в порядку передбаченому п. 11.1 Договору ( п. 7.2.1); ініціювання кредитодавцем дострокового (п. 7.2.2); кінцева дата повернення кредиту 16.10.2029 (п. 7.3).
Згідно п. 8.1 Договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом.
Згідно п. 8.3 Базова процента ставка складає 1,00 відсотків від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожен день користування ним, що становить 365,00 відсотків річних.
Згідно п. 9.2.2.1 позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на банківський рахунок кредитодавця, що вказаний у реквізитах договору, у строки, передбачені договором.
Позичальником (відповідачем) договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором QXXY, введеним 16.09.2024 19:09:04.
Суд урахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, у котрій зроблено висновок, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. В силу ч. 4 ст.263ЦПК України ця правова позиція має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Ураховуючи положення статей 204, 207, 624, 628, 634, 368, 640 ЦК України, а також правову позицію ВП ВС, висловлену у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, суд дійшов висновку про укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 16.09.2024 Договору кредитної лінії № 781583246.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний.
Суд установив, що 16.09.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 27000,00 грн., що підтверджується інформаційною довідкою підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід».
Суд вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази виконання Первісним кредитором умов договору, отримання відповідачем кредитних коштів. Разом з тим. Укладення договору кредитної лінії та отримання кредитних коштів в розмірі 27000,00 грн відповідач не оспорено, докази про належне виконання відповідачем взятих на себе згідно з умовами кредитного договору обов'язків матеріали справи не містять.
19.11.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № МВ-ТП/9, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
За пунктом 2.1 Договору, згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п.4.1 якої наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує.
Згідно Реєстру прав вимоги від 19.11.2024 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №781583246 у розмірі 57780,00 гривень, з яких 27000,00 гривень заборгованість по основному боргу, 17280,00 гривень - заборгованість по процентам, 13500,00 гривень - заборгованість по іншим нарахуванням.
На виконання п. 5.1.3 розділу 5 договору факторингу № МВ-ТП/9 від 19.11.2024, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» направив ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №781583246 від 16.09.2024 року, згідно якого відповідачу повідомлено про перехід права вимоги погашення заборгованості за Кредитним договором до ТОВ «Таліон Плюс».
ТОВ «Таліон Плюс» направив ОСОБА_1 повідомлення про дострокове розірвання Договору №781583246 від 16.09.2024 року, згідно якого останньому повідомлено про дострокове розірвання Кредитного договору та про необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 80730,00 гривень.
Суд дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості складений ТОВ «Таліон Плюс» встановив, що відповідач має заборгованість за кредитним договором 781583246 від 16.09.2024 в розмірі 80 730 гривень, яка складається з 27 000 гривень тіло кредиту, 40 230 гривень нараховані проценти, неустойка 1350,00 гривень.
Проте Позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. Виключне право на визначення позовних вимог належить Позивачу. У зв'язку з цим, Позивач просить суд стягнути частину заборгованості за Договором.
Загальна сума заборгованості за кредитним договором №781583246 від 16.09.2024 заявлено до стягнення позивачем становить 67 230 гривень, яка складається з 27 000 гривень заборгованість по кредиту, 40 230 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом.
Відповідно до статей 205, 207 ЦК Україна, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Згідно ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору . Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Так, за змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики банк має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.
За положеннями ч. 2 ст. 8 Закону, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, за кредитним договором №781583246 від 16.09.2024 укладеним між кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем з 19.11.2024 право вимоги кредитора перейшло до позивача.
Жодних доказів щодо сплати грошових коштів за кредитним договором, відповідач до суду не надав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зобов'язання кредитора за Договором виконані в повному обсязі. Водночас відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на дату звернення позивача до суду утворилася заборгованість.
Разом із тим суд погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості лише частково, оскільки нарахування процентів у заявленій сумі не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та умовах договору.
Статтею 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Частиною 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023, що набрав чинності 24.12.2023 доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, з 23.04.2024 не більше 1,5%, а з 21.08.2024 не більше 1%. Незважаючи на те, що розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, вони повинні узгоджуватися із нормами законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з паспорту споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору №781583246 від 16.09.2024, відповідачу на споживчі потреби видано кредитні кошти в розмірі 27 000 грн на підставі заявки на отримання грошових коштів в кредит від 16.09.2024.
Таким чином, на правовідносини, що виникли між сторонами по справі, поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості в частині процентів вбачається, що проценти в період з 16.09.2024 по 16.10.2024 нараховано за дисконтною процентною ставкою 0,54 % згідно п.8.5.1. договору. Сума процентів за вказаний період становить 4374 грн, що відповідає п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо нарахування процентів за 20.10.2024 в розмірі 1 080 грн та 23.10.2024 в розмірі 3 996, то з поданого позивачем розрахунку вбачається, що такі проценти нараховані по ставці 4 % та 14,8% відповідно, що суперечить Прикінцевим та Перехідним положенням Закону України «Про споживче кредитування» згідно якого з 21.08.2024 денна ставка має бути не більше 1%. Тому, враховуючи наведене, за 20.10.2024 та 23.10.2024 розмір процентів становить: 27000 грн (тіло кредиту) * 1% (ставка згідно ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування») *2 (кількість днів в періоді) = 540 грн.
При цьому судом взято до уваги, що з 13.02.2025 договір припиняє свою дію згідно повідомлення позивача про дострокове розірвання договору.
Враховуючи викладене є всі підстави вважати, що розмір заборгованості про процентам визначений позивачем за 20.10.2024 та 23.10.2024 всього в розмірі 5 076 грн не відповідає умовам договору та чинним нормам закону, а тому в частині вимог про стягнення процентів за вказані дні слід зменшити на 4 536 грн (5 076-540).
Всього до стягнення заборгованості по процентам підлягає сума в розмірі 35 694 грн.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №781583246 від 16.09.2024 у загальному розмірі 62 694 гривень.
Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, суд зазначає таке.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову до суду у сумі 2 422,40 грн, що підтверджено платіжною інструкцією № 306 від 08.04.2025.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім та належним чином документально підтверджені витрати на сплату судового збору у сумі 2 422,40 грн, що відповідає мінімальному розміру судового збору, який позивач мав би сплатити у разі пред'явлення позову в межах суми, задоволеної судом.
При вирішенні вимоги в частині відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 02.12.2024, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням «ЛІГА ЮРИДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІНОВАЦІЙ»; додаткову угоду № 338 від 30.12.2024 до Договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024, акт приймання-передачі наданих послуг; платіжна інструкція № 1238.
Відповідно до п. 4.2 даного договору встановлено, що факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт, в якому вказується обсяг наданої Адвокатським об'єднанням правової допомоги і її вартість.
Таким чином, вказаними документами підтверджується, що дійсно позивачем були понесені витрата на правничу допомогу.
Однак, виокремлення позивачем «підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; аналіз судової практики; надання юридичних консультацій», як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки позовної заяви», а тому визначення оплати за ці послуги на суму 1 000 грн не відповідає фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги. Так само це стосується послуги щодо підготовки та направлення повідомлення про оплату заборгованості (досудова вимога) оскільки не стосується надання правничої допомоги у суді. Отже, ці витрати також підлягають виключенню.
Таким чином, фактичні витрати на правничу допомогу згідно акту щодо складення і подання до суду позовної заяви складають 3000 гривень.
Отже, з урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог (у даному випадку позов задоволено на 93%), наявні підстави для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 790 грн за рахунок відповідача.
Інших витрат сторонами не заявлено.
Керуючись статтями 4, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованість у сумі 62 694 (шістдесят дві тисячі шістсот дев'яносто чотири) гривні, з яких: 27 000 гривень заборгованість по кредиту; 35 694 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 790 (дві тисячі сімсот дев'яносто) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС», місцезнаходження: 14017, м. Чернігів, вулиця Жабинського, 13; код ЄДРПОУ 39700642.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено та підписано 13.08.2025.
Суддя І.М. Соловйов