Справа № 522/7235/24
Провадження № 2/522/2779/25
12 серпня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Синяк В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту майна та заборони відчуження, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Суворовського (після зміни назви - Пересипського) відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту майна та заборони відчуження.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 .
Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.1992, посвідченого нотаріально.
Листом № 1086с/02-14 від 30.04.2024 нотаріусом їй повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказане майно, оскільки на нього накладено обтяження відповідно до постанови державного виконавця Лабунського А. В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 034875, 24.03.2008 Другого ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі.
Відповідач підтвердив наявність арешту на майно та відсутність можливості надати детальну інформацію за виконавчим провадженням, у межах якого накладено арешт, оскільки виконавче провадження знищено за закінченням терміну зберігання, повідомив про відсутність підстав для скасування арешту, визначених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», та рекомендував звернутися до суду.
Посилаючись на те, що наявність арешту на майно порушує її спадкові права, позивач просить скасувати арешт та заборону на відчуження відносно майна, що належало померлому ОСОБА_2 , а саме відносно квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 6973727, дата реєстрації: 08.04.008, реєстратор: Четверта одеська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 034875, 24.03.2008 Другий ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі, державний виконавець Лабунський А. В.
Відзив від відповідача на позовну заяву до суду не надходив.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Від представника позивача адвоката Бикової О. В. надійшла заява про проведення судового засідання без участі позивача та її представника. Зазначила, що у зв'язку з неможливістю встановити стягувача за виконавчим провадженням, в інтересах якого накладено обтяження на майно, остаточно відповідачем у справі визначено Пересипський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Позов просила задовольнити.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Згідно з ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 12.08.2025.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив таке.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 13.12.2021.
Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29.06.1992, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори, належала квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 23.10.2023 № 29981/04-04, станом на 31.12.2012, згідно із записом в реєстровій книзі, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за фізичною особою « ОСОБА_2 » (згідно з правовостановлюючим документом), на підставі договору дарування, посвідченого Шостою Одеською державною нотаріальною конторою від 29.06.1992 за р. № 1-7178. Реєстраційний запис зроблено 30.06.1992 за реєстровим номером 1458 у реєстровій книзі 61доп на сторінці 78.
Згідно з листом державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ворсуляк А. М. від 30.04.2024 № 1086с/02-14, адресованого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в рамках спадкової справи № 529с/2023, заведеної після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 при безпосередньому доступі до Державного реєстру речових прав встановлено наявність зареєстрованого арешту на нерухоме майно, а саме: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 6973727, дата реєстрації 08.04.2008, реєстратор: Четверта одеська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 034875, 24.03.2008, Другий ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі, державний виконавець Лабунський А. В., заявник: Другий Відділ державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Одесі, виконавець Лабунський А. В., тип майна: квартира за адресою: АДРЕСА_2 , суб'єкт: ОСОБА_2 . До зняття арешту видати свідоцтво про право на спадщину неможливо. Роз'яснено у випадку незгоди право звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно до листа Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі № 60989 від 14.03.2024, адресованого ОСОБА_3 , при перевірці Автоматизованої системи виконавчого провадження згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна виявлено арешт на майно боржника: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (обтяження № 6973727), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 034875 від 24.03.2008. Надати більш детальну інформацію за виконавчими провадженнями, в межах якого накладено арешти не видається можливим, оскільки вказані провадження були знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання, який становить три роки. Підстави для зняття арешту з майна (коштів) визначено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». В матеріалах, надісланих до Відділу, та при перевірці реєстру відсутні підстави для задоволення заяви. З питань звільнення майна з-під арешту запропоновано звернутися до відповідного суду.
З відповіді відповідача, наданої на виконання ухвали суду від 05.08.2024, слідує, що при перевірці Автоматизованої системи виконавчого провадження виявити більш детальну інформацію за виконавчим провадженням, в межах якого накладено арешти не надається можливим, оскільки вказане провадження було знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання, який становить три роки.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
У позовній заяві позивач зазначає, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 034875 від 24.03.2008 Другого ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі, державний виконавець Лабунський А. В., накладено арешт на майно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому позивачу невідомо хто був стягувачем у виконавчому провадженні, в якому накладено спірний арешт, виконавче провадження знищено та стягувача встановити неможливо, тому відповідачем нею визначено виконавчу службу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) у випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, відповідно до яких можливо було б встановити, в якому виконавчому провадженні накладено арешт на спірне нерухоме майно, суті виконавчого провадження, хто є стягувачем у такому виконавчому провадженні, що є суттєвим під час вирішення спору про зняття арешту з майна.
При цьому, посилаючись на неможливість встановлення стягувача у виконавчому провадженні, в якому накладено спірний арешт, позивачем не доведено вжиття усіх можливих та достатніх заходів для встановлення особи, в інтересах якої накладено арешт відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 034875 від 24.03.2008, виданої Другим ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі, державний виконавець Лабунський А. В.
Водночас арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому суд зауважує, що право суду на збирання доказів, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, у справах позовного провадження є обмеженим відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК, а збирання доказів у порушення наведеної процесуальної норми може призвести до порушення принципу змагальності цивільного судочинства.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Крім того, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 06 травня 2024 року у справі № 725/3352/23 зазначено, що законом у спірних правовідносинах передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивачки як спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22 та від 03 травня 2023 року у справі № 463/3251/22.
При цьому пред'явлення позивачем позову про зняття арешту з майна без пред'явлення вимоги про визнання права власності на спадкове майно, як неодноразово зазначав Верховний Суд, свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту прав.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 279, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту майна та заборони відчуження - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА
12.08.25