про відмову у відкритті касаційного провадження
11 серпня 2025 року
м. Київ
справа №200/677/25
адміністративне провадження № К/990/30843/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Стародуба О.П., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року (колегія у складі суддів Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.)
у справі № 200/677/25
за позовом ОСОБА_1
до Донецького апеляційного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Донецького апеляційного суду (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 16.12.2024 № 311-16/62/2024, виходячи з розміру базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн;
- зобов'язати видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028 грн.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 26.02.2025 позов задовольнив повністю. Надалі Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 19.06.2025, задовольнивши апеляційну скаргу відповідача, скасував зазначене рішення суду першої інстанції від 26.02.2025 та прийняв нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій останній з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 та залишити в силі рішення Донецький окружний адміністративний суд від 26.02.2025.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною шостою ст. 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У спрощеному позовному провадженні не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (ч. 4 ст. 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
При цьому згідно з положеннями ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
У цій справі оскаржуються дії апеляційного суду щодо видачі особі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн замість 3 028 грн.
Донецький окружний адміністративний суд в ухвалі від 10.02.2025 про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що твердження про фундаментальне значення питань права повинні зазначатися, щонайменше, з викладенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Проаналізувавши посилання скаржника на те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Суд дійшов висновку, що така не може бути прийнятною в розумінні пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Оскільки на момент перегляду Першим апеляційним адміністративним судом рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2025 в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 була сформована правова позиція з питання застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи з 2021 року. Так, відступивши від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та від 21.03.2024 у справі № 620/4971/23, але не виключно, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюється на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі № 200/677/25, керувався наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду та виходив з того, що у цьому випадку відсутні правові підстави для видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.
При цьому на обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.062025 позивач зазначає про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 та застосованого в оскаржуваному судовому рішенні. На переконання скаржника апеляційний суд мав врахувати правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, наведену у рішенні від 30.05.2025 у зразковій справі № 240/7215/24.
На цій підставі Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у п. 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Chapman v. the United Kingdom» (заява №27238/95).
Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, а фактично висловив незгоду з вказаною правовою позицією та вважає обґрунтованою позицію Верховного Суду у цій категорії спорів про те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому покликання позивача на рішення Верховного Суду від 30.05.2025 у зразковій справі № 240/7215/24 Суд вважає безпідставним, оскільки зазначене рішення касаційного суду наразі не набрало законної сили та є предметом оскарження у Великій Палаті Верховного Суду. Також справа № 200/677/25 не відповідає ознакам типової справи, визначеної у п . 74 рішення від 30.05.2025 (а саме таким ознакам: а) позивачем є державний службовець місцевого загального суду, якому з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX - на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; б) відповідачі - місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX, та територіальне управління ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач; в) предмет спору - розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік; г) спір виник унаслідок застосування до питання обчислення надбавки за вислугу років на державній службі абзацу 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX; ґ) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 % посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 % посадового окладу; та зобов'язання територіальне управління Державної судової адміністрації України нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону №889-VIII на рівні 3 % посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
Таким чином, Суд вважає, що перегляд цієї справи у касаційному порядку не матиме фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики та не вбачає інших обставин, визначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі № 200/677/25.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб
Суддя С.Г. Стеценко