30 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/167/19 пров. № А/857/21896/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року з питань відстрочення, розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, прийняту суддею Недашківською К.М. у місті Рівне, повний текст складено 15 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області) про зобов'язання вчинення певних дій - задоволено повністю. Визнано протиправними дії щодо зменшення розміру пенсії з 86% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку. Зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018 з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення.
24 січня 2020 позивачу видані виконавчі листи №1 та №2.
Ухвалою суду від 29.08.2023 заяву ОСОБА_1 про заміну сторони на правонаступника у даній справі задоволено частково. Замінено ОСОБА_2 у виконавчих листах Рівненського окружного адміністративного суду №1 та №2 від 24 січня 2020 у справі №460/167/19 на правонаступника ОСОБА_1 щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №460/167/19, та з урахуванням 1/2 частки згідно заповіту. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку статті 378 КАС України, в якій просила змінити спосіб виконання вказаного судового рішення за результатами розгляду справи № 460/167/19, встановивши новий спосіб виконання судового рішення в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити виплату пенсії з 01.01.2018 на стягнення з ГУ ПФУ в Рівненській області на користь ОСОБА_2 заборгованості за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 в сумі 32317,26 грн, з якої частину суми в розмірі 16158,63 грн (шістнадцять тисяч сто п'ятдесят вісім гривень 63 копійки) стягнути на користь правонаступника ОСОБА_1 .
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 заяву задоволено.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у заявника права на фактичну виплату коштів.
Суд звернув увагу на те, що з 19.12.2024 статтю 378 КАС України доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з урахуванням статей 10 та 22 Бюджетного кодексу України, додатка № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11, головним розпорядником бюджетної програми за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду» є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
Неодноразово Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу на керівника управління не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 №21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 у справі №811/1469/18 та у справі №560/523/19 за адміністративним провадженням №К/9901/7195/20 від 23 квітня 2020 та у справі №420/70/19 від 07.11.2019.
У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 у справі №420/6671/18 звернув увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 № 11-рп/2012).
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 у справі №611/26/17, у якій суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою, третьою статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувала чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено КАС України. Натомість порядок виконання судового рішення означає визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановлені раніше порядок і спосіб. Ці заходи повинні забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення.
Водночас змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача.
Мета зміни способу та порядку виконання рішення суду полягає у тому, щоб усунути обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання такого судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 у справі №803/3805/15 зазначив, що системний аналіз наведеної правової норми дає підстави дійти до висновку про те, що підставою для встановлення порядку і способу виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належному його виконанню: ускладнюють його виконання або роблять неможливим, при цьому судове рішення не може бути змінено по суті.
Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №826/8279/16.
Отже, висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду №460/167/19 ГУ ПФУ в Рівненській області проведено перерахунок пенсії. Доплата на виконання рішення №460/167/19, за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 становить 32317,26 грн., що підтверджується розрахунком на доплату. Доплата на виконання рішення №460/167/19, становить 16158,63 грн,
Разом з тим, згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства. Погашення заборгованості за рішенням суду, що фінансуються з державного бюджету, здійснюються в межах відповідних бюджетних призначень. Виплата коштів, нарахованих на виконання судового рішення буде проведена у межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Колегія суддів зазначає, що під час прийняття рішення у цій справі не досліджувалось питання та не визначався розмір перерахованої пенсії.
Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення конкретної суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Оскільки зміна способу виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання суб'єктів владних повноважень здійснити виплату на стягнення такої виплати є незаконною.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 (справа №759/1928/13-а, Пр. №К/9901/34195/18).
Колегія суддів також зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №460/167/19 має зобов'язальний характер і судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по пенсії позивачці.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що враховуючи дискреційність повноважень відповідача щодо здійснення розрахунку на виконання рішення суду у цій справі, зміна застосованого судом способу захисту (зобов'язання вчинити вказані дії без визначення сум виплат) на фактично стягнення конкретних сум (які хоча і були розраховані відповідачем при обчисленні допомоги на підставі та на виконання судового рішення у цій справі, але безпосередньо судом не присуджувалися у конкретних розмірах), не відповідатиме юридичній сутності та змісту інституту, регламентованому статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зміна на підставі статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.
Так, невиконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних коштів через їх ненадходження з Державного бюджету України в розумінні ч.3 ст.378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку його виконання, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 № 2456-VI, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України та здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України; (п.20, 29 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України).
Отже, враховуючи вище вкладені обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що виплати пенсій здійснюються пенсійним органом виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат відповідач не має. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі №460/167/19.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що має наслідком скасування ухвали та прийняття постанови про відмову у задоволенні заяви.
Судові витрати розподілу не підлягають виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 317, 321, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 460/167/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М. А. Пліш
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 11.08.2025.