П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3712/25
Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.
Час і місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення позивачці нарахування та виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 по виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3425,01 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.03.2025 по виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3425,01 гривні.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач при виконанні рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі № 400/4759/24, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024, нарахував і виплатив їй грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно 17.09.2024 у сумі 18742,42 грн, а 14.03.2025 - 3425,01 гривні. Проте, на її переконання, відповідач всупереч вимогам Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) не виплатив їй компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовлено повністю.
Відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2025 про залишення позовної заяви без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В своїй скарзі апелянт зазначає про неврахування судом першої інстанції того факту, що компенсація за неотримане речове майно є грошовим забезпеченням, за яке повинно нараховуватись компенсація втрати частини доходу в разі затримки його виплати.
Апелянт вказує, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням військовою частиною строку виплати їй грошової компенсації за неотримане речове майно, яка відноситься до складу належних звільненому працівникові сум, у розумінні ст.116 КЗпП України.
Також, в апеляційній скарзі позивачка посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які, на її думку, є релевантними до спірних правовідносин та мають бути враховані при вирішенні даної справи.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі № 400/4759/22, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024, позовні вимоги позивачки до відповідача задоволено частково, зокрема, зобов'язано відповідача виплатити позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 22452,85 гривні.
У листі військової частини НОМЕР_2 від 06.09.2024 № 715/129/134/684 зазначено, що відповідачу перераховано кошти за бюджетною програмою КПКВ 2101020/3 “Забезпечення діяльності Збройних Сил України та підготовка військ» в загальному розмірі 22452,85 грн для проведення виплати позивачці в розмірі 19027,45 грн та ПДФО 18 % - 3424,94 гривні.
Відповідно до платіжної інструкції від 16.09.2024 № 1132 відповідач виплатив позивачці на виконання рішення суду від 21.03.2024 у справі № 400/4759/22 грошову компенсацію за речове майно в розмірі 18742,42 гривні.
Станом на день розгляду Миколаївським окружним адміністративним судом справи № 400/3712/25 у провадженні П'ятого апеляційного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 400/982/24 за позовом позивачки до відповідача про нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 22452,85 гривні.
Згідно з платіжною інструкцією від 14.03.2025 № 0.0.42492957781 відповідач виплатив позивачці компенсацію податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3425,01 грн на виконання рішення суду від 21.03.2024 у справі № 400/4759/22.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити їй також і компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 3425,01 грн, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що компенсацію за неотримане речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року по справі №200/10176/19-а, від 31 липня 2024 року по справі № 480/1704/19, від 21 серпня 2024 року у справі № 200/63/23.
Слід також зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Такі кошти спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023р. у справі №120/9475/21-а, від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19, від 13.01.2020р. у справі №803/203/17 та від 22.06.2018р. у справі №810/1092/17, які також враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
У той же час, спірним у даній справі є питання виплати позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати їй грошової компенсації за неотримане речове майно.
Колегія суддів наголошує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії тощо;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата тощо);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Так, грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачу відповідачем самостійно, без звернення позивача до суду.
Колегія суддів вважає наголошує, що право на грошову компенсацію за неотримане речове позивач набув на підставі Порядку №178.
Так, у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст.12 Закону №2011-XII).
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст.9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Питання ж складу грошового забезпечення військовослужбовців вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній вище справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням положень частин 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ виснувала, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні та разові додаткові види грошового забезпечення, окрім щомісячних, або ж тих, що виплачуються раз на місяць.
У контексті зазначеного, варто наголосити на тому, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, адже закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до пункту 7 Порядку №178.
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та фактично носить одноразовий характер, яка виплачується лише за певних умов (неможливість своєчасного забезпечення військовослужбовця речовим майном).
Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно, оскільки така компенсація не є грошовим доходом.
У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Крім того, на переконання колегії суддів, нараховувати компенсацію на компенсацію є алогічним.
Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду висновків суду не спростовують, оскільки такі ухвалені за інших обставин справи, зокрема стосуються іншого предмету спору нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 12 серпня 2025 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова