П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2814/25
Головуючий в 1 інстанції: Середа В.Р.. Дата і місце ухвалення: 01.05.2025р., м.Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.,
суддів - Бітова А.І.,
- Ступакової І.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 17.12.2024 року по 25.01.2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 17.12.2024 року по 25.01.2025 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 під час звільнення суми залишку невиплачених нарахувань частини в сумі 184 361,08 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 залишок невиплачених нарахувань частини в сумі 184 361, 08 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.12.2024 року він звільнений з військової служби Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №358. 17.12.2024 року з позивачем жодних розрахунків під час звільнення з військової частини не проводилося, однак в період з 11.01.2025 року по 25.01.2025 військовою частиною на картковий рахунок переведено кошти в сумі 77 575,61 грн. Крім того, враховуючи вищевикладене, сума непогашених нарахувань військової частини перед позивачем становить 184 361, 08 грн (261 936,69 грн - 77 575,61 грн = 184 361,08 грн). Вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати всіх нарахованих сум в день звільнення протиправною, а відтак у Відповідача виникає обов'язок нарахувати і виплату середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.12.2024 року, виходячи із розміру на день звільнення з військової служби з 17.12.2024 року по 25.01.2025 року, та здійснити виплату невиплаченої суми заборгованості в сумі 184 361, 18 грн..
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції припустився помилкового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки військова частина НОМЕР_1 лише зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 та реалізує свої функції через фінансово-економічний орган останньої.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного провадження з викликом сторін на підставі ч.5 ст.262 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині з 24.01.2024 року по 17.12.2024 року.
21.11.2024 року наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від №349-РС ОСОБА_1 призначений робітником підсобного інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 .
17.12.2024 року згідно з витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №358 вважається таким, що справи та посаду здав і вибув у запас за підпунктом «г», 17.12.2024 виключений із списків військової частини і знятий з усіх видів забезпечення.
Позивач зазначає, що згідно Грошового атестату від 08.01.2025 р. №103 виданого військовою частиною НОМЕР_1 наявне непогашене нарахування відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.11.2024 №729 частини становить 261936 грн. 69 коп.
Позивач, як доказ, надає довідку АТ КБ «ПриватБанк», згідно якої йому на картковий рахунок 11.01.2025 надійшла заробітна плата в сумі 76453,22 грн. та 137,39 грн. від військової частини НОМЕР_2 (а.с.19).
Позивач вважає, що сума непогашених нарахувань військової частини НОМЕР_1 перед позивачем становить 184 361, 08 грн. Крім того вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати всіх нарахованих йому сум в день звільнення протиправною, а відтак у відповідача виникає обов'язок нарахувати і виплату середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.12.2024 року по 25.01.2025 року.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача - військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу суми залишку невиплачених нарахувань частини в сумі 184 361 грн. 8 копійок нічим не підтверджені, є не обґрунтованими, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки військова частина НОМЕР_1 перебуває на забезпечені військової частини НОМЕР_2 вжиття заходів для подання відповідної заявки до забезпечувального органу для отримання відповідних асигнувань з метою проведення відповідних виплат належить військовій частині НОМЕР_2 .
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України в цій частині.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-ХІІ» (далі Закон № 2011- ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень ч. 2 та 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 року у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 року у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 17.12.2024 року по 25.01.2025 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 року №358 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини внаслідок звільнення з військової частини через сімейні обставини.
В матеріалах справи міститься довідка АТ КБ «ПриватБанк» зі змісту якої вбачається, що 11.01.2025 на картковий рахунок позивача надійшла заробітна плата від військової частини НОМЕР_2 у розмірі 76453,22 грн, та 137,39 грн, 25.01.2025 - від військової частини НОМЕР_2 надійшла заробітна плата у розмірі 985,00 грн..
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.07.2023 № 484 створено об'єднану фінансово-економічну службу військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17.12.2024 №561 ведено в дію Положення про спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_2 та зарахованої на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Положенням про спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_3 передбачено, що військова частина НОМЕР_1 не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховані на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 , безпосередньо підпорядковується ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 згідно директиви Міністра оборони України № Д-321/10/дск від 03.02.2023.
Розпорядник коштів третього рівня реалізує свої функції через фінансово-економічний орган військової частини НОМЕР_2 .
Загальне керівництво спільним фінансовим господарством здійснює командир військової частини НОМЕР_2 , який реалізовує свої функції з ведення спільного фінансового господарства через Бухгалтерську службу.
Бухгалтерська служба підпорядковується командиру військової частини НОМЕР_2 . Безпосереднім керівником Бухгалтерської служби є начальник фінансово- економічної служби - головний бухгалтер військової частини НОМЕР_2 .
Пунктом 5.2 Положення передбачено, що в частині розрахунку із військовослужбовцями у разі їх звільнення з військової служби не пізніше наступного дня, після отримання стройовою частиною військової частини НОМЕР_1 рішення про звільнення, посадові особи, відповідальні за облік особового складу інформують про даний факт Головного бухгалтера, та надають витяг з послужного списку стосовно військовослужбовця, який звільняється. Головний бухгалтер вживає заходів щодо подання відповідної заявки (2 рази на місяць) до забезпечувального органу для отримання асигнувань з метою розрахунку із звільненими військовослужбовцями, у тому числі для виплати грошової допомоги при звільнені за наявності підстав.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки військова частина НОМЕР_1 перебуває на забезпечені військової частини НОМЕР_2 , вжиття заходів для подання відповідної заявки до забезпечувального органу для отримання відповідних асигнувань з метою проведення відповідних виплат належить військовій частині НОМЕР_2 , а тому, відсутні підстави щодо зобов'язання саме військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ..
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»- «г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 12 серпня 2025 року .
Головуючий: О.В. Лук'янчук
Судді: А.І. Бітов
І.Г.Ступакова