справа №761/46529/24 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.
провадження № 22-ц/824/11781/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
11 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Лехкар Оксаною Василівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, -
У грудні 2024 року представник ТОВ «Інвестбудгаличина» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд:
стягнути з відповідача на користь товариства 9 625,33 грн за утримання житла та комунальних послуг та судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66, 7 кв.м.
На утриманні у ТОВ «Інвестбудгаличина» з 23 жовтня 2014 року знаходиться вищевказаний будинок АДРЕСА_1 , для мешканців якого ним надаються житлово-комунальні послуги.
Представник позивача зазначає, що виконує функції із утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, але відповідач не виконує свої обов'язки по своєчасному внесенню квартплати та плати за житлово-комунальні послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 9 625,33 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
14 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представниця ОСОБА_1 - адвокатка Лехкар О.В. подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позову.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестбудгаличина» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 9 625,33 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Лехкар Оксана Василівна 14 травня 2025 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Підтримавши доводи відзиву на позовну заяву, вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Так, відповідач дійсно є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,7 кв.м. з 08 червня 2016 року.
Виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання та обслуговування спільного майна співвласників у вказаному будинку до 01 серпня 2023 року був позивач.
З 01 серпня 2023 року утримання і обслуговування спільного майна співвласників здійснює ОСББ «ЖК «Лідер», яке було створене і зареєстроване співвласниками 20 липня 2023 року на підставі рішення установчих зборів від 17 червня 2023 року.
Орієнтовно з квітня 2018 року позивач в односторонньому порядку, без погодження з органами місцевого самоврядування, без проведення загальних зборів співвласників по будинку в цілому та без погодження з відповідачем індивідуально, змінив свій тариф на обслуговування будинку, піднявши його з 5,20 грн. до 7,00 грн. за 1 кв.м. загальної площі квартири співвласника.
Відповідач не надавав своєї згоди на підняття тарифу, ні шляхом підписання будь-яких письмових документів, ні конклюдентними діями, у тому числі шляхом оплати послуг за новими тарифами.
В основу обґрунтування оскаржуваного рішення суд послався на наказ №17 від 01 березня 2018 року про затвердження тарифу з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг у ЖК «Лідер» та Довідку про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг щодо ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2021 року по 15 листопада 2024 року з вказівкою про наявність заборгованості на початок періоду в розмірі 6 682,48 грн та без розшифрування конкретних періодів нарахувань в цій частині.
Проте, суд не врахував, що вказані два докази, були одноосібно створені позивачем, натомість на їх основі суд зробив висновок про наявність заборгованості, не врахувавши, що вони не є належними доказами у розумінні ст. 77 ЦПК України.
Суд не прийняв до уваги аргумент відповідача про те, що наказ №17 від 01 березня 2018 року та не містить жодних відміток про його затвердження уповноваженим органом місцевого самоврядування - виконавчим органом Київської міської ради (КМДА). Більше того, відсутні відомості про його затвердження і на офіційному сайті КМДА.
Саме через незатвердження вказаного тарифу в органах місцевого самоврядування позивач не уклав з відповідачем договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за новими тарифами. Більше того, новий розмір тарифів навіть не довів до відома відповідача (та інших мешканців будинку) у порядку, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 30 липня 2012 року №390, а обмежився надсиланням рахунків з новими тарифами усім споживачам у будинку.
Таким чином запровадження у 2018 році нового тарифу на житлово-комунальні послуги, який застосував позивач, не передбачено ні чинним законодавством, ні тим більше домовленістю сторін, а отже є неправомірним.
Натомість суд першої інстанції не застосував вказані положення законодавства до відносин сторін, визнавши збільшений тариф законним.
Суд також не прийняв до уваги зміст Довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг щодо ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2021 року по 15 листопада 2024 року, яку позивач додав до позовної заяви. У вказаній довідці значиться наявність заборгованості Відповідача станом на 01 листопада 2021 року в розмірі 6 682,48 грн. Позивач не зазначив за який період виникла ця заборгованість та з чого вона складається.
На підтвердження відсутності заборгованості станом на 01 листопада 2021 року відповідач додавав копії квитанцій за 2021 рік та за 2020 рік, які підтверджували, що жодної заборгованості станом на 01 листопада 2021 року, про яку зазначив позивач у Довідці, у Відповідача не могло бути.
Суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги надані докази відповідача, які підтверджують відсутність заборгованості.
Місцевий суд також неправомірно не застосував до позовних вимог ТОВ «Інвестбудгаличина» наслідки спливу позовної давності та не відмовив у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Позивач стверджував, що з 01.03.2018 року затвердив новий розмір тарифів - 7,00 гривень за 1 кв.м. у житловому комплексі «Лідер», на підтвердження чого надав відповідний наказ.
Зауважила, що чинним законодавством не передбачено, що послуги служби консьєржів, компенсація витрат на утримання комірки та компенсація за технічне обслуговування систем шлагбаумів входять до Переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які були затверджені постановою КМУ №869 від 01 червня 2011 року.
Відтак, такі послуги могли надаватись виключно за погодженням сторін, а відповідач такої згоди не надавав: ні на компенсацію витрат на утримання комірки в розмірі 50,00 грн/ міс., ні на надання йому послуги служби консьєржів у розмірі 155,00 грн/ міс., ні на компенсацію за технічне обслуговування систем шлагбаумів у розмірі 15,00 грн/ міс.
Більше того, у вказаному розрахунку міститься окреме нарахування за комірку, утримання і обслуговування якої взагалі не є предметом цих позовних вимог, бо позивач взагалі не надав суду жодного документу, який би стосувався комірок, адже предметом позову було заборгованість по сплаті за квартиру АДРЕСА_1 .
Додатково зазначила, що відповідач є особою з інвалідністю 2 групи, тому звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Лехкар Оксаною Василівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги надіслана до електронного кабінету в ЄСІКС «Електронний суд» ТОВ «Інвестбудгаличина» та згідно Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду отримана 10 червня 2025 року, що свідчить про належне повідомлення учасника справи у розумінні вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Інвестбудгаличина» до суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,80 кв. м. на підставі договору дарування від 08 червня 2016 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №404625405 від 20 листопада 2024 року.
На підставі Договору про передачу на баланс багатоквартирного житлового будинку №23-10/14-1 від 23 жовтня 2014 року на балансі позивача з 23 жовтня 2014 року знаходився будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами п. 3.2 вказаного договору, ТОВ «Інвестбудгаличина» мав обов'язок, окрім іншого, забезпечувати управління будинку власними силами, здійснювати управління будинком та забезпечувати його належну експлуатацію; укладати договори з власниками житлових та нежитлових приміщень на надання житлово-комунальних та додаткових послуг; укладати договори з постачальниками житлово-комунальних послуг; отримувати плату за надані житлово-комунальні та додаткові послуги; вимагати своєчасну і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Відповідно до наказу №17 від 01 березня 2018 року ТОВ «Інвестбудгаличина» затверджено тариф у розмірі 7,00 грн за 1 квадратний метр у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, 6-Г).
Відповідно до довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем по сплаті внесків склала 9 625,33 грн станом на 15 листопада 2024 року.
Задовольняючи позовні вимоги по суті спору, суд першої інстанції встановив доведеним, що відповідач свої обов'язки по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги не виконував належним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка підлягає до стягнення у заявленому розмірі. Також, суд першої інстанції вважав наявними підстави для стягнення судового збору на користь позивача за рахунок відповідача.
Колегія суддів не може повною мірою погодитися з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Оскільки відповідач є власником квартири АДРЕСА_5 , обов'язок зі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, які виникли за цією адресою, на підставі ст. 322 ЦК України покладено на нього.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать у т.ч. послуги з управління багатоквартирним будинком, які включають:
забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
За вимогами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08 жовтня 1992 року, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Отже, місцевий суд правомірно вважав, що відповідач отримував та споживав комунальні послуги з утримання будинку й прибудинкової території, а тому між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідно виникли права та обов'язки у сфері житлово-комунальних послуг в порядку ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положення ст. 530 ЦК України визначають, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати житлово-комунальних послуг не виконав належним чином, внаслідок чого у останнього обліковувалася заборгованість за період з листопада 2021 року по листопад 2024 року у розмірі 9 625,33 грн, що підтверджується відповідною довідкою.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності наказу позивача №17 від 01 березня 2018 року щодо встановлення тарифу з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій у розмірі 7 грн/ кв.м. колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
Постановою КМ України від 01 червня 2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» затверджено: Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення.
Відповідно до вказаної постанови затвердженню уповноваженим органом місцевого самоврядування (виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) підлягають саме тарифи на теплову енергію та постачання гарячої води, а також централізоване водопостачання та водовідведення.
Натомість у цій справі позивач нараховував оплату за житлово-комунальні послуги у вигляді оплати за утримання будинків та прибудинкових територій, витрат на утримання комірки, служби конс'єржів та обслуговування системи шлагбаумів.
Постановою КМ України від 01 червня 2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» не врегульовано порядок надання вказаних послуг, відповідно, у позивача був відсутній обов'язок затверджувати тарифи на них у КМДА.
Крім того, відповідно до довідки по нарахуванню та сплаті послуг за утримання житла та комунальних послуг, у період з листопада 2021 року по серпень 2023 року ОСОБА_1 сплачував за виставлені позивачем послуги, чим фактично визнавав як факт їх надання так і факт підвищення тарифу.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до вказаних норм, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
З 2018 року відповідач не оспорював встановлений наказом №17 від 01 березня 2018 року тариф надавача послуг, хоча був поінформований про нього щонайменше з 19 листопада 2019 року, що слідує із наданої ОСОБА_1 копії заяви (а.с. 92) адресованої позивачу щодо вирішення питання перерахунку у зв'язку з наявністю пільги.
Долучені до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 акти звірки за період з 2020 про 2023 роки не підтверджують відсутність у відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги у інші періоди їх надання.
Проте, відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту надання йому житлово-комунальних послуг ТОВ «Інвестбудгаличина» до липня 2023 року влючно, або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті внесків на утримання (обслуговування) будинку, а також розрахунку наявної заборгованості за несвоєчасну оплату послуг, або ж доказів на погашення заборгованості у вищевказаному розмірі, яка утворилася у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань. Отже, місцевий суд праовмірно вважав позовні вимоги обґрунтованими, а розрахунки доведеними позивачем.
Додатково апеляційний суд констатує, що нарахування оплати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій ТОВ «Інвестбудгаличина» припинило з серпня 2023 року, у зв'язку зі створенням у будинку знаходження квартири відповідача ОСББ «ЖК «Лідер».
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог ТОВ «Інвестбудгаличина».
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12, набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (січень 2024 року).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до квітня 2017 року.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «Інвестбудгаличина» заявлено за період з листопада 2021 року, строк позовної давності ним не пропущено.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 29 липня 2014 року, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, у зв'язку з чим на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь ТОВ «Інвестбудгаличина» 3 028,00 грн. судового збору.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог, однак здійснив розподіл судових витрат у справі з порушенням прав відповідача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення, за яким витрати ТОВ «Інвестбудгаличина» зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Лехкар Оксаною Василівною - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Компенсувати товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім гривень) 00 копійок за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністром України.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова