11 серпня 2025 року Чернігів Справа № 620/8386/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.,
за участі секретаря Стасюк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна позивача та зобов'язати відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що накладений арешт перешкоджає позивачу реалізувати передбачене Конституцією України право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Враховуючи, що виконавчі провадження знищені у зв'язку із закінченням строків зберігання, позивач вважає, що воно було закінчено, проте арешт державним виконавцем не знято, чим порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Суд ухвалою від 01.08.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання 11 серпня 2025 року о 14:00 год.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надав клопотання про розгляд справи без його участі. Також подав пояснення по справі, в якому зазначив, що оскільки виконавчі провадження щодо позивача на примусовому виконанні відсутні, неможливо з'ясувати в якому саме провадженні накладено арешт на майно, а тому у відповідача не має правових підстав та технічної можливості для зняття арешту з майна позивача.
Суд визнає за можливе провести розгляд справи без участі сторін та фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в силу вимог ч.4 ст.229 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Відповідно до відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна постановою Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 20.12.2009 на невизначене майно, все нерухоме майно позивача накладено арешт (а.с.16). Обтяження зареєстровано реєстратором Чернігівської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 28.01.2010, реєстраційний номер обтяження 9461919.
07.07.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зняти накладений постановою арешт. Втім, листом від 10.07.2025 №66336/27.22-30 відповідач повідомив, що ідентифікувати виконавче провадження, під час виконання якого було накладено арешт не вдалося. Також повідомлено, що згідно даних АСВП, виконавчі провадження боржником по яких є ОСОБА_1 на примусовому виконанні відсутні.
Враховуючи вказану відповідь та обставину щодо необхідності скасування арешту, накладеного на нерухоме майно, який перешкоджає позивачу реалізувати право вільно розпоряджатися своїм майном, з метою відновлення порушеного права, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Частина 1 ст.52 Закону України від 21.04.1999 №606 «Про виконавче провадження» (чинного на момент накладення арешту) визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.
Разом з тим, відповідачем не надано доказів існування на момент розгляду спору у суді виконавчих проваджень, у межах яких позивач виступає боржником та накладено арешт на його майно.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до положень пунктів 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5, передбачено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. державному виконавцеві.
Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.
Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.
Як встановлено ст.38 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження відносно позивача у 2009 році, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із ст.37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із ст.40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із ст.40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону України від 02.06.2016 № 1404 «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до ст.50 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У частині 1 статті 40 Закону України від 02.06.2016 №1404 «Про виконавче провадження» вказано, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
З аналізу наведених норм законодавства, чинного як на момент накладення арешту, так і на момент розгляду справи в суді, вбачається, що знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, а тому, з урахуванням повідомлення відповідача про знищення виконавчих проваджень, та відсутності виконавчих проваджень відносно позивача, суд приходить до висновку, що виконавче провадження, в якому постановою від 20.12.2009 накладено арешт на невизначене майно, все майно позивача, є завершеним, що в свою чергу мало стати наслідком для зняття накладеного на арешту.
Відповідно до ст.59 Закону №1404 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, способом захисту права власника арештованого майна, є зняття арешту з майна та прийняття державним виконавцем відповідної постанови; при цьому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, не пов'язано з правомірністю такого арешту.
Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 № К/800/18629/13.
Оскільки позивач є власником майна, на яке накладено арешт згідно з постановою від 20.12.2009, з метою захисту його права, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про зняття арешту.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність не вжиття дій щодо зняття арешту зі спірного майна. Така бездіяльність суперечить вимогам, встановленим ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, в той же час, позивачем доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги про зняття арешту з майна, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, позов належить задовольнити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.
Так, право на правову допомогу гарантовано ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, викладений у постанові від 03.10.2019).
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу відповідачем не надано.
За приписами ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Так, в питанні надання доказів суд звертає увагу на позиції Верховного Суду в постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Також, Верховний Суд у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
В підтвердження витрат на правову допомогу, які позивач планує понести, суду надано договір про надання правової допомоги від 14.07.2025 №17, Ордер серії СВ №1135141, Акт-розрахунок гонорару на надану правову допомогу на суму 3000,00 грн. Також при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір на суму 1211,20 грн.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3000,00 грн витрат на правову допомогу та 1211, 20 грн судового збору.
Керуючись ст. 139, 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_1 , який накладено на підставі постанови про арешт майна боржника від 20.12.2009 Новозаводським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, обтяження зареєстровано реєстратором Чернігівської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 28.01.2010, реєстраційний номер обтяження 9461919.
Стягнути з Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 4211,20 грн (чотири тисячі двісті одинадцять гривень 20 коп.) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення суду складено 11.08.2025.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Новозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Княжа, 28, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 35029699).
Суддя Л.О. Житняк