11 серпня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/8708/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Тихоненко О.М. перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
визнати, що позивач за фактом викладених обставин та наданих доказів є звільненим від мобілізації Законом;
визнати факт ненадання відповідачем документу під назвою “Довідка про відстрочку від мобілізації» бездіяльністю та зобов'язати позивача вказаний документ надати;
зобов'язати відповідача видалити всі дані позивача з усіх інформаційних баз відповідача, як то: Оберіг іт.п., де позивач вказаний як такий, що порушує норми законодавства про мобілізацію.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві, у тому числі, зазначаються: адреса електронної пошти (п.2);
інформація щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п. 8);
власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (п. 11).
Судом встановлено, що позовна заява подана з порушенням вимог пунктів 2, 8, 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме в позовній заяві не зазначено адреси електронної пошти позивача; відсутня інформація щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви та власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, позовна заява подана з порушенням вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: до позовної заяви не додано оригіналу документа про сплату судового збору у порядку та розмірі, визначених частиною другою статті 4 Закону України “Про судовий збір» або документу, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України “Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі також Закон № 3674-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VІ судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону № 3674-VІ).
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір» визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином за подання до суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн).
Так, належною сплатою судового збору при поданні до суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру вважається сплата судового збору у розмірі 1211,20 грн.
За таких обставин, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 на рахунок UA348999980313191206084025739, отримувач - ГУК у Черніг.обл /тг м. Чернігів/ 22030101, код отримувача ЄДРПОУ - 37972475, банк - Казначейство України (ел.адм. подат), код класифікації доходів бюджету - 22030101 або надати докази, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір».
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, зокрема, у постанові 16 лютого 2022 року у справі № 9901/482/21, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19,від 26 лютого 2020 року у справі № 520/12042/18, від 06 травня 2020 року у справі № 9901/42/20, від 03 червня 2021 року у справі № 9901/41/21 та від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/337/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/380/21 також вказано, що зміст позову - це частина позову, яка, з одного боку, відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права; відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. З іншого боку, зміст позовних вимог складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Отже, законодавець закріпив за позивачем право на звернення до суду, право обирати спосіб захисту, визначати підстави позову та одночасно передбачив обов'язок останнього зазначити це в позовній заяві, а також доводити правомірність вимог.
Під змістом позовних вимог розуміється, зокрема, визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дату, номер рішення (дії чи бездіяльність) суб'єкта владних повноважень, що порушили її право та вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Підхід до розуміння поняття “зміст позовних вимог» також висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 01 червня 2022 року у справі №990/81/22, де Суд вказав, що під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вказані положення кореспондуються з нормами частини другої статті 245 КАС України.
Вищевказаним способам повинні відповідати і позовні вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду.
Зокрема, приписами частини другої статті 245 КАС України встановлено повноваження суду у разі задоволення позову, серед яких передбачено можливість прийняти рішення про визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії чи окремих його положень.
Аналізуючи положення статей 5, 245 КАС України у сукупності, суд доходить висновку, що встановлені КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Водночас, положеннями процесуального закону визначається, що деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. При цьому таким способам захисту повинні відповідати зазначені у позовній заяві вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду.
Так, визнанню протиправним акта індивідуальної дії кореспондує спосіб захисту права у вигляді його скасування.
Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. У рамках адміністративного судочинства:
дії - це певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - це певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - це нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
У контексті наведеного суд наголошує, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги.
Суд зазначає, що таке викладення позовних вимог позбавляє можливості суд встановити чіткий предмет позову, оскільки останні викладені абстрактно: визнати, що позивач за фактом викладених обставин та наданих доказів є звільненим від мобілізації Законом; визнати факт ненадання відповідачем документу під назвою “Довідка про відстрочку від мобілізації» бездіяльністю та зобов'язати позивача вказаний документ надати; зобов'язати відповідача видалити всі дані позивача з усіх інформаційних баз відповідача, як то: Оберіг іт.п., де позивач вказаний як такий, що порушує норми законодавства про мобілізацію.
Отже, зміст заявлених позовних вимог позивача, не відображає вид судового захисту у відповідності до частини першої статті 5 КАС України та не узгоджується з частиною першою статті 5 КАС України.
З урахуванням змісту наведених положень КАС України та враховуючи завдання адміністративного судочинства, визначені у частині першій статті 2 КАС України, а саме: справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, позивач має обґрунтовано довести існування у взаємозв'язку сукупності таких обставин: 1) юридичного спору між ним і відповідачем; 2) публічно-правових відносин між ним і відповідачем; 3) порушеного права (прав) позивача відповідачем у існуючих між ними правовідносинах; 4) факту порушення права (прав) позивача відповідачем.
Суд зазначає, що здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. Обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України, і вказаний обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача.
Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно.
Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що позовна заява подана з порушенням вимог статей 160, 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки позивач може усунути у семиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ГУНП в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу 7-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду належним чином оформленої позовної заяви з визначенням позовних вимог у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України, з додержанням вимог пунктів 2, 8, 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та оригіналу документу про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (1211,20 грн) або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3674 «Про судовий збір».
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення вказаних недоліків у встановлений судом строк позовна заява буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО