Номер провадження 22-ц/821/1183/25 Справа № 708/518/23 Категорія: 305010300 Головуючий по 1 інстанції Попельнюх А.О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
12 серпня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Василенко Л.І., Новікова О.М.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - Черкаська обласна прокуратура, Черкаська окружна прокуратура, Державна казначейська служба України
представник Черкаської обласної прокуратури - Кващук Анна Миколаївна
представник Державної казначейської служби України - Ярош Сергій Васильович
особа, що подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Черкаської окружної прокуратури, Державної казначейської служби України про визнання рішень, дій (бездіяльності) органів прокуратури (неправомірними) незаконними та відшкодування матеріальної, моральної шкоди, заподіяної (неправомірними) незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів прокуратури, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, Черкаської окружної прокуратури, Державної казначейської служби України про визнання рішень, дій (бездіяльності) органів прокуратури (неправомірними) незаконними та відшкодування матеріальної, моральної шкоди, заподіяної (неправомірними) незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів прокуратури.
В позовній заяві позивач просив:
визнати рішення, дії (бездіяльність) органів прокуратури (неправомірними) незаконними в частині не проведення (нездійсненні) належних перевірок за заявами ОСОБА_1 2009 та 2010 років, що виразилося у наданні йому формальних відписок за його заявами,
не притягненні до кримінальної відповідальності посадової особи Чигиринської центральної лікарні ОСОБА_2 , який спричинив грубе порушення конституційного права ОСОБА_1 на працю,
не притягненні посадових осіб Чигиринської районної ради до кримінальної відповідальності за фальсифікацію документів та їх використання під час розгляду Чигиринським районним судом цивільної справи № 2-275/11, що призвело до винесення судом умисного неправосудного рішення від 11 серпня 2011 року,
не притягнення судді Чигиринського районного суду Черкаської області ОСОБА_3 за умисне винесення неправосудного рішення від 11 серпня 2011 року, приховуванні інформації, а саме встановлення Кам'янським районним судом Черкаської області факту незаконного призначення на посаду керівника Чигиринської центральної районної лікарні Тамка А.М., який видав наказ № 76кл від 05 жовтня 2009 року «Про скорочення штату працівників Чигиринської ЦРЛ», а також наказ від 14 грудня 2009 року № 91кл «Про звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 », перекручуванні фактичних обставин справи, що викладені у відповіді прокуратури Чигиринського району Черкаської області від 27 червня 2012 року № 106зв.09/12,
у безпідставній відмові внести документ прокурорського реагування (протест) на наказ № 76кл від 05 жовтня 2009 року «Про скорочення штату працівників Чигиринської ЦРЛ».
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 439 420 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 250 000 грн. моральної шкоди.
21 вересня 2023 року та 08 грудня 2023 року ОСОБА_1 подано до суду заяви про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 492 920 грн. матеріальної шкоди та 750 000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що наказом головного лікаря Чигиринської ЦРЛ № 29§2 від 05 травня 2009 року ОСОБА_4 було оголошено догану начальнику штабу МСЦО ОСОБА_5 (дружині позивача) за ненадання звіту за 2008 рік та недоопрацювання документації з питань МСЦО.
Із вказаного приводу, ОСОБА_5 звернулася до прокуратури Чигиринського району і за результатами прокурорської перевірки на адресу головного лікаря Чигиринської ЦРЛ було внесено протест.
Наказом головного лікаря Чигиринської ЦЛР № 55 кл. від 31 липня 2009 року ОСОБА_5 було звільнено з роботи «за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків, п. 3 ст. 40 КЗпП України».
В зв'язку зі звільненням ОСОБА_5 звернулася до суду.
15 вересня 2009 року головний лікар Чигиринської ЦРЛ Андущенко О.О. надав до суду наказ № 55§1 «Про відміну наказу від 05 травня 2009 року № 59§2 «Про оголошення догани ОСОБА_5 », а також наказ № 67 кл від 15 вересня 2009 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_5 ».
15 вересня 2009 року президією Чигиринської районної ради прийнято рішення № 60-5/V «Про упорядкування структури та штатного розпису Чигиринської ЦРЛ», яким рекомендовано головного лікарю провести заходи щодо упорядкування структури та штатного розпису установи.
На підставі вказаного рішення президії Чигиринської районної ради головним лікарем Чигиринської ЦРЛ 05 жовтня 2009 року видано наказ № 76 кл «Про скорочення штату працівників Чигиринської ЦРЛ». До переліку виключених із штатного розпису посад увійшла посада начальника штабу медичної служби цивільної оборони, яку обіймала дружина позивача, а також посада юрисконсульта, яку обіймав особисто позивач.
Сприймаючи такі дії як намір незаконно звільнити ОСОБА_1 та його дружину позивач звернувся до прокуратури Чигиринського району щодо проведення перевірки законності видачі головним лікарем Чигиринської ЦРЛ Тамком А. М. наказу № 76 кл від 05 жовтня 2009 року «Про скорочення штату працівників Чигиринської центральної районної лікарні».
Листом від 04 грудня 2009 року прокуратура Чигиринського району Черкаської області повідомила позивача, що проведеною перевіркою не виявлено порушень у видачі наказу про скорочення штату. На думку позивача така відповідь є необґрунтованою і була обумовлена перебуванням на посаді головного лікаря ОСОБА_2 , який мав можливість впливати на різні органи та їх посадових осіб.
З аналізу відповіді прокуратури Чигиринського району Черкаської області Добровольський А.В. дійшов висновку, що рішення про упорядкування структури та штатного розпису лікарні було прийнято на пленарному засіданні Чигиринської районної ради, натомість у самому листі міститься посилання на рішення президії Чигиринської районної ради. Відповідно перевірка за його зверненням не проводилася, оскільки наказ про скорочення штату головним лікарем лікарні винесений на підставі неіснуючого рішення.
У серпні 2010 року ОСОБА_1 подав до прокуратури заяву, у якій просив провести прокурорську перевірку законності його звільнення, а також притягнути до кримінальної відповідальності головного лікаря ОСОБА_2 за скоєння ним злочину, передбаченого ст. 172 КК України грубе порушення законодавства про працю.
За вказаною заявою прокуратурою Чигиринського району під час перевірки був залучений державний інспектор інспекції праці Верченко І.В., який не виявив порушень під час звільнення позивача. Прокуратурою не в повному обсязі було проведено перевірку та не було ініційовано притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Позивач вважає, що рішення президії Чигиринської районної ради не може бути підставою для проведення скорочення штату працівників, оскільки такий орган не є уповноваженим.
Добровольський не погоджується також із висновками прокуратури в частині наявності у головного лікаря можливості змінювати штатний розпис або вводити посади не передбачені штатними нормативами для даного закладу і межу фонду оплати праці. Така незгода позивача зводиться до прийняття на роботу іншої особи з вищою юридичною освітою після його звільнення з посади та скорочення посади юрисконсульта.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2011 року у справі № 2-275/11, залишеного в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2011 року встановлений факт законності скорочення в Чигиринській центральній районній лікарні посади юрисконсульта.
ОСОБА_1 вважає, що висновки суду суперечать ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки суддя Чигиринського районного суду Черкаської області, діючи в інтересах посадових осіб Чигиринської районної ради та Чигиринської ЦРЛ, умисно постановила у вказаній цивільній справі завідомо неправосудне рішення, чим скоїла злочин, передбачений ст. 375 КК України. Натомість, не зважаючи на наведене, кримінальна справа щодо судді порушена не була.
Позивач вважає, що відсутність належного реагування прокуратури на його заяву 2009 року, а також на заяву ОСОБА_5 , не притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка спричинила порушення його конституційного права на працю за заявами 2010 та 2012 року, не притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб, які позбавили його можливості реалізувати його право на працю, не внесення прокуратурою району протесту на наказ № 76 кл від 05 жовтня 2009 року, призвело до незаконного позбавлення ОСОБА_5 роботи, а порушене право на працю не було відновлено. Відтак позивач втратив заробітну плату, яка була єдиним джерелом існування для нього та його сім'ї, що відповідно завдало йому значної матеріальної та моральної шкоди.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що твердження позивача щодо наявності порушень чинного законодавства у діях державного інспектора з праці ОСОБА_6 , у діях Чигиринської районної ради та її президії, а також у діях головного лікаря Чигиринської ЦРЛ не відносяться до предмета доказування у справі, тому суд не прийняв їх до уваги. Крім того, судом зазначено, що до компетенції районного суду не віднесено оцінку іншого судового рішення на предмет його законності та дотримання судом норм законодавства під час його ухвалення. Щодо можливого порушення прав позивача органами прокуратури, суд встановив, що вимоги ОСОБА_1 в цій частині не доведені належними та допустимими доказами і будь-яких порушень прав позивача у діях органів прокуратури судом не встановлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд під час розгляду справи не повно з'ясував всі фактичні обставини справи, що в свою чергу призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення. Крім того, суд допустив неправильне тлумачення закону та не застосував норми права, які підлягали застосування. Всі доводи позовної заяви ОСОБА_1 вважає доведеними належними та допустимими доказами, тому рішення суду підлягає до скасування, а апеляційна скарга до задоволення.
У відзивах, що надійшли від Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Зазначено, що з боку органів прокуратури вживалися необхідні заходи реагування на всі звернення позивача щодо порушення на його думку трудових прав керівництвом Чигиринської ЦРЛ під час звільнення з роботи та щодо незаконності наказу «Про скорочення штату працівників Чигиринської ЦРЛ». ОСОБА_1 надавалися обґрунтовані відповіді та роз'яснення у встановлений законом строк з посиланням на норми матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи позивачем не надано достатніх доказів в підтвердження своїх позовних вимог, тому рішення суду про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим і суд під час його ухвалення правильно визначився з характером спірних правовідносин і норм матеріального права, які підлягають до застосування, повно та всебічно дослідив всі обставини справи, наявні докази і надав їм належну оцінку.
Від представника Державної казначейської служби України - Яроша С.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника казначейської служби. Проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли деліктні зобов'язання «зобов'язання із заподіяння шкоди», які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав. Метою звернення до суду з позовом є поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями( бездіяльністю) органів прокуратури, суд першої інстанції виходив із недоведеності та безпідставності позовних вимог, посилаючись, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконності дій посадових осіб прокуратури Чигиринського району Черкаської області при розгляді його звернення, як і не доведено позивачем наявності моральної і матеріальної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 внаслідок розгляду прокуратурою Чигиринського району Черкаської області його звернень, а також не доведено наявності причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) відповідних посадових осіб та шкодою, які б слугували підставою для виникнення у відповідачів зобов'язання з відшкодування шкоди.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що за наданими позивачем доказами, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, тому суд у задоволенні позову відмовив повністю.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам, обставинам справи та вимогам закону, на які суд посилався при ухваленні судового рішення.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦПК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.
З'ясуванню підлягають обставини чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 вищевказаної постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Предметом позовних вимог у справі є визнання незаконними (неправомірними) дій, бездіяльності органів прокуратури у неналежному проведенні перевірок за заявами ОСОБА_1 , наслідком чого стала неможливість поновлення трудових прав позивача.
Відповідно до ст. 121 Конституції України (в редакції від 01 січня 2006 року) прокуратура становить єдину систему, на яку покладається нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Спеціальним законом, який регулює повноваження органів прокуратури є ЗУ «Про прокуратуру».
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції від 25 вересня 2008 року) прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.
До повноважень прокурора при виявленні порушень статтею 20 ЗУ «Прокуратуру» (в редакції від 25 вересня 2008 року) віднесено право опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб.
Під час вирішення спору, судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам та наданим сторонам поясненням та обґрунтовано встановлено, що з боку органів прокуратури вживалися необхідні заходи реагування на всі звернення позивача щодо порушень його трудових прав керівництвом Чигиринської ЦРЛ під час звільнення з роботи та щодо незаконності наказу «Про скорочення штату працівників Чигиринської ЦРЛ» від 05 жовтня 2009 року № 76 кл та його опротестування. Оскільки необхідною умовою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, тому саме на позивача покладено обов'язок довести наявність цих умов.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 визначено, що причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт наявності шкоди, а також її виникнення внаслідок неправомірних дій працівників органів прокуратури та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою та відповідними діями органів прокуратури.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не спростовано такий висновок суду та не наведено жодних фактів вчинення прокуратурою Чигиринського районного Черкаської області або її посадовими особами будь-яких неправомірних дій (бездіяльності), прийняття рішень, які б призвели до порушення обмеження прав позивача та не надано жодних доказів, що перевірки за заявами ОСОБА_1 не проводилися або були проведені з порушенням встановленого порядку, (визначеному КПК України або в порядку, передбаченому ЗУ «Про звернення громадян»), а висновки перевірок суперечили положенням чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності дій державного інспектора інспекції з питань праці Верченка І.В., дій Чигиринської районної ради та її президії, а також дій головного лікаря Чигиринської ЦРЛ Тамка А.М. відхиляються колегією суддів, оскільки позовні вимоги до вказаних осіб позивачем не заявлялися, і суд в своєму рішенні обґрунтовано зазначив, що такі доводи не відносяться до предмета доказування у даній справі, тому не були прийняті судом до уваги.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про незаконність рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2011 року у справі № 2-275/11 та дій судді Ткаченко С.Є. під час його ухвалення, оскільки вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2011 року, скаржником до суду касаційної інстанції воно не оскаржувалося та на даний час не є предметом перегляду апеляційного суду. Суд першої інстанції відхиляючи доводи позовних вимог в цій частині обґрунтовано зазначив, оцінка іншого судового рішення на предмет його законності та дотримання судом норм законодавства під час ухвалення не відноситься до компетенції місцевого суду.
Посилання скаржника про те, що він внаслідок неналежного розгляду звернень органами прокуратури не має постійної роботи до даного часу, позбавлений конституційного права на працю, позбавлений можливості реалізувати своє право на працю колегія суддів вважає недоведеними та безпідставними та вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди через недоведеність позивачем вимог в частині визнання незаконними дій чи бездіяльності органів прокуратури.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду, впливали на їх обґрунтованість, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які скаржником не підтверджено належними доказами, які б стали підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції під час ухвалення рішення не було допущено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 серпня 2025 року.
Судді