Номер провадження 22-ц/821/1194/25 Справа № 706/66/25 Категорія: 310000000 Головуючий по 1 інстанції Школьна А.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
12 серпня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Карпенко О.В., Новікова О.М.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Кулинич Олексій Іванович
відповідач ОСОБА_2
особа, що подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені від суми несплачених аліментів, індексу інфляції та 3 % річних, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені від суми несплачених аліментів, індексу інфляції та 3 % річних, в якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь пеню з заборгованості по несплаченим аліментам 104 355 грн. 04 коп., індекс інфляції в розмірі 59 482 грн. та 3 % річних в розмірі 15 653 грн., а всього стягнути 179 590 грн. Крім того стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що на виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області був виданий виконавчий лист № 2- 311 від 15 червня 2006 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 з усіх видів його заробітку доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Виконавчий лист перебував на виконанні у Христинівському відділі державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області.
Внаслідок безвідповідального ставлення ОСОБА_2 до виконання батьківських обов'язків аліменти на дітей не виплачувались. На час досягнення дітьми повноліття заборгованість з оплати аліментів становить 104 355,04 грн, що підтверджується проведеним державним виконавцем розрахунком.
Посилаючись на приписи статті 196 СК України, позивач просила стягнути із відповідача пеню у розмірі 100 відсотків заборгованості за аліментами, оскільки фактичний розмір пені сягає багатократно вищої суми.
Позивачка вважає, що з відповідача на її користь також підлягає до стягнення індекс інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з квітня 2006 року по 15 січня 2025 року в розмірі 104 355 грн. 04 коп. В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1 740 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 1 211 грн. 20 коп.
Рішення суду обґрунтовано тим, що заборгованість по аліментах на користь позивача на утримання дочок не сплачена, розмір заборгованості підтверджено розрахунком державного виконавця, який відповідачем не спростовано, пеню по аліментах нараховано у відповідності до встановленої формули для таких нарахувань і розмір пені є правильним, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в межах заявлених вимог. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості за аліментами, суд виходив з того, що відносини, які виникли між сторонами є сімейними та регулюються виключно сімейним законодавством. Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність за прострочення грошового зобов'язання до них не застосовується, оскільки відповідальність за прострочення сплати аліментів визначена у ст. 196 СК України, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в цій частині. Також, просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 1 260 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині, оскільки ОСОБА_2 не виконав грошового зобов'язання, тому до нього мають бути застосовані приписи ст. 625 ЦК України, як вид відповідальності за порушення зобов'язань. Також вказано, що витрати на правничу допомогу заявлені в суді першої інстанції в розмірі 3 000 грн. підлягають до повного задоволення, а не часткового, оскільки відповідач у справі не звертався до суду з клопотанням про зменшення таких витрат.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів враховує, що рішення суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості та часткового задоволення вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, тому саме в цій частині є предметом апеляційного перегляду.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні в Христинівському ВДВС в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження АСВП № 27994062 з виконання виконавчого листа № 2-311 виданого Христинівським районним судом Черкаської області 15 червня 2006 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття. Заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_2 станом на 30 серпня 2019 року становить 104 355 грн. 04 коп.
Відповідно до ч.1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми заборгованості суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за прострочення грошового зобов'язання у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України до відносин, що виникли у справі між сторонами та регулюються нормами СК України не застосовується. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. За частиною 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України передбачають, насамперед, договірні правовідносини.
У контексті ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки, ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Статтею 625 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Крім того, передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.
Правовідносини сторін по даній справі регулюються нормами СК України, до яких положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не застосовуються, про що зроблено обґрунтований висновок суду. СК України, який є спеціальним законом, чітко встановив відповідальність за несплату аліментів у вигляді пені (ст. 196 СК України).
За загальним правилом спеціальні норми права мають пріоритет над загальними нормами. Чинним законодавством України питання про нарахування при простроченні сплати аліментів врегульоване положеннями ст. 196 СК України, яка є спеціальною нормою з цього приводу по відношенню до інших норм права, в тому числі і до ст. 625 ЦК України. У вказаній нормі законодавцем чітко розмежовані наслідки прострочення сплати аліментів від наслідків прострочення оплати додаткових витрат на дитину. Зокрема, у разі прострочення сплати аліментів для боржника встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення. Натомість, у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину встановлена відповідальність у вигляді виплати заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також нарахування 3 % річних із простроченої суми. Таким чином із вказаної норми вбачається, що законодавець чітко розмежував негативні наслідки порушення строків сплати цих двох різних фінансових обов'язків батьків, і для кожного з них встановив відповідні фінансові санкції: при простроченні оплати додаткових витрат на дитину - сплачуються встановлений індекс інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних із простроченої суми; при простроченні сплати аліментів - сплачується пеня у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Таким чином, застосування ст. 625 ЦК України і нарахування штрафних фінансових санкцій у виді інфляційних втрат і 3 % річних на суму заборгованості з оплати аліментів не відповідають вимогам спеціального законодавства. Крім того, в самій статті 625 ЦК України зазначена можливість її застосування лише у разі, якщо законом чи договором не передбачений інший розмір санкцій.
Отже, до даного виду зобов'язання, в разі його порушення, правило ст. 625 ЦК України не застосовується, а тому рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального законодавства і доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права такий висновок не спростовують.
Що стосується доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду про часткове задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та необхідність їх стягнення в повному обсязі, колегія суддів враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при подачі позовної заяви до суду подано договір про надання правничої допомоги від 10 січня 2025 року (а.с. 12), розрахунок оплати правничої допомоги (а.с. 13) та квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 10 січня 2025 року (а.с. 11) згідно з яким ОСОБА_1 сплатила адвокату Кулиничу О.І. 3 000 грн.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (як у даній справі).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу на суму 1 740 грн. врахував обсяг фактично наданих послуг адвоката, ту обставину, що позовні вимоги задоволено частково та при визначенні розміру витрат виходив з критеріїв їх дійсності, необхідності та розумності їх розміру. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, яким суд дав належну оцінку та врахував ухвалюючи відповідне рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 серпня 2025 року.
Судді