Справа №591/5013/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/352/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - продовження строків тримання під вартою
31 липня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 04 липня 2025 року, якою відносно підозрюваного ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави,-
Четвертим СВ (з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025170040008407 від 09 травня 2025 року, в якому ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.
У рамках досудового розслідування даного кримінального провадження слідчий Четвертого СВ ( з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_8 за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження підозрюваному ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, в межах строку досудового розслідування.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що завершити досудове розслідування в тримісячний строк не можливо з підстав складності даного кримінального провадження, значного обсягу проведення додаткових слідчих (розшукових) і процесуальних дій, виконання яких є обов'язковим для досягнення мети досудового розслідування, а також встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення.
Крім того ризики, які існували на час обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, існують та не зменшилися і запобігти вказаним ризикам шляхом застосування до останнього більш м'яких запобіжних заходів, неможливо.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 04 липня 2025 року, клопотання слідчого, задоволено.
Продовжено стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Визначено строк дії ухвали до 08 серпня 2025 року, включно.
Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 04 липня 2025 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем його фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ), зі забороною залишати місце проживання, окрім випадків необхідності отримання невідкладної медичної допомоги, або про слідування до місць цивільного захисту населення та покладенням на ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник зазначає про те, що долучені стороною обвинувачення документи не містять відомості, які б вказували на причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину.
Щодо заявлених слідчим ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то апелянт зауважує про те, що вони є необґрунтованими.
Так, ОСОБА_7 протягом всієї служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України, жодного разу до відповідальності не притягався, за місцем служби характеризується позитивно, має відзнаки, а відтак наявність ризику підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду не підтверджено жодним доказом.
Також сторона обвинувачення стверджуючи про однозначне намагання ОСОБА_7 вчинити дії направлені на знищення, приховування або спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення встановлення обставин кримінального правопорушення, не зазначив які ж саме речові докази та документи підозрюваний може знищити.
Окрім цього, матеріали клопотання слідчого не містять показань свідків, які б негативного могли вплинути на ОСОБА_7 , більше того, матеріали не містять жодних відомостей про те, що з моменту події до моменту коли останній добровільно з'явився до відділу поліції, намагався зв'язатися зі свідками, а тим більше впливати на них.
Не підтверджено стороною обвинувачення також існування ризиків перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження вчинення інкримінованого правопорушення.
Так, ризики вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 405, 406, 426-1 КК України, не може слугувати підставою продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зважаючи на те, що вказані норми КК України передбачають відповідальність за дії, вчинені військовослужбовцями.
Враховуючи викладене, сторона захисту вважає, що відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 184 КПК України, можливо запобігти ризикам, визначеним ухвалою слідчого судді, шляхом застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, зокрема застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту зі забороною полишати місце проживання цілодобового, або у певний період доби із покладанням на ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, визначених статтею 194 КПК України.
Прокурор будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, до суду апеляційної інстанції не прибув, клопотань про відкладення не подавав, а тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності прокурора, що не суперечить ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного рішення слідчого судді та доводів апеляційної скарги, підозрюваного ОСОБА_7 із захисником ОСОБА_6 на підтримку поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимогам ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, вирішуючи питання про продовження підозрюваному ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
З наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що Четвертим СВ ( з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за № 62025170040008407 від 09 травня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
09 травня 2025 року ОСОБА_7 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження підозрюваному ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий посилався на те, що досудове розслідування даного кримінального провадження не закінчено, що повідомлена останньому підозра є обґрунтованою, а ризики, які існували на час застосування такого запобіжного заходу, не зменшились та існують.
Перевіряючи доводи поданого клопотання на предмет існування заявлених ризиків, слідчий суддя дійшов вірного висновку, що зібраними під час досудового розслідування доказами підтверджується те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що досудовим слідством не доведено причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину є безпідставними та є передчасними, оскільки в повному обсязі підлягають перевірці в ході судового розгляду кримінального провадження, а не на стадії досудового розслідування.
Крім того, при встановленні ризиків, передбачених п. 1, п. 2, п. 3, п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилався слідчий в клопотанні про продовження підозрюваному строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме, можливість переховування підозрюваного ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду, можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, в яких останній підозрюється, слідчим суддею було враховано тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватості, дані про особу підозрюваного та стадія досудового розслідування.
При цьому, докази на підтвердження того, що вказані ризики на даний час зменшились чи не існують, матеріали даного провадження не містять.
Слідчим доведено наявність існування ризиків, передбачених п. 1, п. 2, п. 3, п. 4, п. 5 ч.1 ст.177 КПК України та відсутності можливості застосування відносно ОСОБА_7 альтернативних запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту, які не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку і запобігти ризикам, які існують та забезпечити досягнення мети їх застосування.
На думку колегії суддів, обрання підозрюваному ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, є необґрунтованим та невиправданим.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи, при цьому КПК не вимагає доказів того, що вона обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів можливості їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду стверджується тяжкістю можливого покарання та свідчать про можливість вчинення ОСОБА_7 дій задля переховування від суду і органів досудового розслідування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, тяжкість вчинених кримінальних правопорушень та суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, на що звернув увагу слідчий суддя.
Ризик можливого знищення, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення обумовлюється складністю кримінального провадження, досудове розслідування в якому ще триває. Так, у даному кримінальному провадженні проведений не увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для судового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, та дослідження їх судом.
Окрім цього, зважаючи, що свідки в даному кримінальному провадженні, проходять військову службу в одному підрозділі з підозрюваним, останній використовуючи своє становище, як військовослужбовець, та маючи підтримку серед інших військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків, тим самим перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем та вчиняючи вбивство в умовах воєнного стану, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним може вдатись до вчинення злочинів, які передбачені ст. 407, ст. 408 КК України.
На спростування доводів апеляційної скарги, колегія суддів зауважує про те, що запобіжний захід застосовується з метою запобігання спробам вчинення підозрюваним інших кримінальних правопорушень, які визначені Кримінальним Кодексом України та не пов'язані із злочином, в якому особа підозрюється.
А тому наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, доведена прокурором під час розгляду поданого слідчим клопотання про продовження відносно підозрюваного строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_7 протягом служби жодного разу не притягувався до відповідальності, за місце служби характеризується позитивно, має відзнаки, колегія суддів зазначає, що вказані обставини існували і на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, проте не стали стримуючим фактором для відвернення посягання на життя та здоров'я людини, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні підозрюваному моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити йому у разі звільнення з під варти, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити в якому він підозрюється.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність на даний час фактів втечі підозрюваного чи впливу на свідків, чи вчинення дій спрямованих на знищення доказів, жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, його належна процесуальна поведінка та відсутність спроб передбачених у ст. 177 КПК України зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 , дозволить під час досудового розслідування контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи вищенаведені обставини, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими слідчий обґрунтовував та слідчий суддя визнав доведеним.
Отже, існує обґрунтована необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається зі системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404,405,407,422 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 04 липня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 , без визначення розміру застави - залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4